Алмазне жорно - Іван Антонович Кочерга

Лабенцький (шанобливо). Але, якщо пан дозволить, зараз нічого не можна зробити. Адже ж смертний декрет підписано, а відстрочка, що дав пан суддя, кінчається сьогодні о восьмій годині.

Дубровський (хмуро). Княгині не було?

Лабенцький. Ні, ясновельможний пане.

Дубровський (про себе). Проклята баба, вона заварила це пиво і хоче, щоб я сам його пив. (Задумується, похиливши голову на руку. Лабенцький чекає, зігнувшись). і дівчина ця десь загинула. (До Лабенцького). і дівчини цієї не було?

Лабенцький (збентежившись). Якої дівчини?

Дубровський. Дівчини, якій я дав ордер, — нареченої Хмарного?

Лабенцький (ще більше збентежений). Так, вельможний пане, була.

Дубровський. То що ж ви мовчите! Що ж вона казала? Може, вона знайшла камінь?

Лабенцький (остаточно розгублений). Не знаю, ясновельможний пане. (Не витримуючи проникливого погляду Дубровського). Себто, звичайно… вона каже, що знайшла, але відкіля ж я знаю… Вона хотіла бачити пана суддю.

Дубровський (розлючений). Як! і ви її не допитали, поки я прийду, і відпустили з цим алмазом, який у неї можуть просто відняти. А! Я бачу, що у вас тут згода з графом Ружинським!

Лабенцький. Але що ж я міг зробити? Вона навіть не давала мені цього каменя, та хоч би й давала, то хіба ж я ювелір, щоб знати, який це камінь? Може, це зовсім не алмаз, а як алмаз, то не той. Тільки одна княгиня ВІлькомірська має право атестації в цій справі.

Дубровський (береться за голову). Неначе сам сатана обплутав цю справу тисячею судових закарлюк. Що в нас на сьогодні?

Лабенцький. Тільки одна справа тих трьох музик, що їх затримали біля кордону.

Дубровський. Викликали графиню Брагінську? Злочинці і свідки тут?

Лабенцькйй. Тут, шановний пане.

Дубровський. Добре. Починайте.

Лабенцький іде до середніх дверей і розчиняє їх навстіж. Зараз же по обидва боки дверей становляться величезні гайдуки з топірцями. Увіходять Ружикський і пан Мишка. Сідають праворуч.

Возний (увіходить). Суд його королівської милості.

Дубровський, Лабенцькнй, Виверський і секретар займають місця. Возний зачиняє середні двері.

Дубровський. іменем його королівської милості і найяснішої республіки суд нинішній оголошую відкритим. (Перегортає справу). Соntіnuatіo[16] справи лотрів і людей свавільних — музик Прокопа Скряги, Мусія Шенчика і Лук'яна ілька, яку справу було перенесено до очевистого виклику перед судом графині Єлени Брагінської. Пане возний, введіть перших двох злочинців.

Возний відчиняє двері. Вартові вводять Скрягу і Шенчика, що займають влаштовані для них місця посередині біля задньої стіни зали. Секретар, що займає місце за окремим столом, весь час записує запитання і відповіді у велику книгу.

Дубровський. Мусію Шенчику! Значить, ти стверджуєш, що ніколи не приставав до гайдамацьких куп і в жодних ексцесах або лотровських вчинках участі не брав?

Шенчйк. Так, ясновельможний пане. Зроду був музика, ніколи чужого не хотів і за багатим не гнався, — коли мав миску вареників, то другої не шукав, ясновельможний пане.

Дубровський (хмуро). Добра твоя вдача, Мусію Шенчику, але відкіля ж це в тебе панська камізелька взялася?

Шенчйк. Що ж, вельможний пане, доводиться і юшку сьорбати, коли риби немає, — прийшлося взяти її за роботу, коли грав у корчмі якимсь добродіям.

Дубровський. Ой, чи не зі списами були ті добродії, Шенчику? А де ж ти пострічався з цими музиками — це твої давні товариші?

Шенчик. Прокопа Скрягу знав і раніш, але вкупі не грали ніколи, а про ілька тільки чув, що добре грає на скрипці. і дійсно, вельможний пане, кращої скрипки немає на цім боці.

Дубровський. А чого ж це ви опинилися біля самого кордону? Та ще розпитували корчмаря, як би перебратись на той бік?

Шенчик. Що ж, ясновельможний пане, це тільки чортові, кажуть, добре грати, сидячи в очереті, а музикам потрібні широкі світи; тут нашу музику вже чули, хотіли ще подивитись, чи добрі пампушки на тім боці.

Дубровський. Так. Пане возний, введіть хорунгового товариша Пшепюрковського. (До Скряги, який усміхається). Здається, ти не дуже весела людина, Прокопе Скряго. Чого ж це ти всміхаєшся?

Увіходить пан Пшепюрковський з обв'язаною головою, сідає на місце для свідків — праворуч.

Скряга. Так, вельможний пане. Каже Шенчик, що нашу музику тут уже чули. Здається мені, що, наприклад, у пана коменданта (показує на Пшепюрковського) од моєї бандури ще й досі в голові гуде.

Пшепюрковський виявляє своє обурення.

Дубровський (усміхається хмуро). Боюсь я, добродію Скряго, що твоя голова скоро й рада буде густи, та не зможе.

Скряга. Що ж, пане, раз козі смерть.

Дубровський (перегортаючи справу). А відкіля в тебе срібне люстро, Прокопе Скряго? (Скряга мовчить). Мовчиш? (Перегортає справу). А з ким це ти наводив донських козаків на пана Спендовського — теж із троїстою музикою чи вже соло, без акомпанементу?

Скряга. Сам наводив, півтора лиха.

Дубровський. і сам теж бив і грабував?

Скряга. Та вже ж не дивився, коли панів били.

Дубровський. Я гадаю, панове, що нічого його допитувати про інші його ексцеси та злі вчинки. Пане Пшепюрковський!

Пшепюрковський наближається до стола.

Дубровський. В той день, як ви затримали цих музик, ви робили трус навколо, по хуторах?

Пшепюрковський. Так, ясновельможний пане, робив.

Дубровський. Чи не затримали ви яких-небудь