Звільніть золоте лоша. Ковзанка - Лаура Синтія Черняускайте

Пауза.

ТАНЯ: Грошей шкода... Може, треба було собі залишити?..

ПАРУБОК: Дурепа!..

ТАНЯ: Ні, я просто так... Добре, що не взяли.

ПАРУБОК (розлючено): Ні, ви всі такі?.. Тільки-но грошима запахнуло, тоді — тримайся! Побачиш таке, чого геть не бачив!..

ТАНЯ: Хто ті всі? Ти про що?..

ПАРУБОК(змахує рукою): Та ну...

ТАНЯ (істерично): Ні, хто ті всі?

ПАРУБОК: Таню, тобі не можна хвилюватися. Уже й так...

ТАНЯ: Ой, як дитина копається! Не можу!

Парубок опускається на коліно біля Тані й притискає вухо до її живота.

ПАРУБОК: Вибач мені...

ТАНЯ (підозріло): За що?..

ПАРУБОК: Що я дозволив йому... знущатися.

ТАНЯ: A, дрібниця. Я не ображаюсь.

ПАРУБОК: Більше нікому і ніколи!

ТАНЯ: Мій льотчик. Ти йому в зуби добре так... Матиме що згадати на старості літ!

Раптом двері відчиняються, і в них з’являється Фелікс. Парубком аж підкидає.

ПАРУБОК: Чого?!

ФЕЛІКС: Пробачте мені. (Пауза.) Пробачаєте?

ПАРУБОК: Ну... Іди собі. Отримав у пику та й іди. З нами все гаразд.

ФЕЛІКС: Добре, що все гаразд. Але чи пробачаєте? Я маю знати. (Тані.) Вибачте за ті чоботи... А хочете, я вам чобіт поцьомаю?

ПАРУБОК: Не хочемо. Залиш її у спокої. Іди нарешті додому.

ФЕЛІКС: Вона принизилась, і я принижуся...

ПАРУБОК: Та вже греби геть, греби! Ти набрався. Тебе вдома чекають.

ФЕЛІКС: Я був невільний.

ПАРУБОК: Та був, був...

ФЕЛІКС: Раб гніву.

ТАНЯ (до чоловіка): Дай йому сказати. Бачиш, що страждає.

ФЕЛІКС (до Парубка): Я злився на вас.

ТАНЯ (до чоловіка): Ти його знаєш?

ПАРУБОК: Ні.

ФЕЛІКС: Тому й злився, бо не знав. А тепер, слава Богу, познайомилися.

ТАНЯ (до чоловіка): Про що він говорить?..

ФЕЛІКС (до Парубка): Мені полегшало.

ПАРУБОК: То й крокуй далі...

ФЕЛІКС (щиро): Бувайте, дітки. Ростіть великі.

Виходить.

Сцена 4

Вечір. Фелікс і Жінка з торговельного центру лежать у ліжку Фелікса. Вони голі, щойно покохалися. Обоє курять. На його обличчі ще помітні сліди від побоїв.

ФЕЛІКС: Чому ви лягаєте в ліжко з чоловіком, якого не кохаєте?

ЖІНКА: Для чого такі прямолінійні запитання після такого доброго сексу.

ФЕЛІКС: Вам було добре?

ЖІНКА: Цілком.

Пауза.

ФЕЛІКС: Дивно.

Пауза.

ЖІНКА: А що тут дивного?

ФЕЛІКС: Ненормально.

ЖІНКА (збуджено): Що в цьому ненормального? Випадковий секс. Та й усе. Якби ще менше про це балакати...

ФЕЛІКС: Вас задовольняє випадковий секс?

ЖІНКА (грізно): Так!

ФЕЛІКС: А мене — ні.

ЖІНКА: Тоді задовольняйтеся самотужки! Як і казали! До біса! (Шукає трусики.)

ФЕЛІКС: Що ви шукаєте?

ЖІНКА: Трусики!.. Що за біс!..

ФЕЛІКС: Вони піді мною, під спиною.

ЖІНКА: Де? Підведіться.

ФЕЛІКС (не підводиться): Ви гарна і смачно пахнете.

ЖІНКА (сердито): Дякую.

ФЕЛІКС: Ви любите рибу?

ЖІНКА: Інколи.

ФЕЛІКС: Це чудово — щось любити й мати можливість це отримати.

ЖІНКА: Хто вас так розкрасив?

ФЕЛІКС: Де зараз ваш чоловік?

ЖІНКА: Не знаю. Можливо, дивиться телевізор.

ФЕЛІКС: Вам байдуже?

ЖІНКА: Правду кажучи...

ФЕЛІКС: У вас є діти?

ЖІНКА: Двоє синів.

ФЕЛІКС: А де вони зараз?

ЖІНКА: Припиніть.

ФЕЛІКС: Коли востаннє ви кохалися з вашим чоловіком?

ЖІНКА: Припиніть! Я не зобов’язана вам сповідатися.

ФЕЛІКС: Випадковий секс — міф. Його не існує. Усе в цьому світі лише відчайдушне намагання зблизитися.

ЖІНКА: Я не бажаю з вами зближатися.

ФЕЛІКС: Чому?

ЖІНКА: Ви занадто багато аналізуєте. Поруч із вами небезпечно.

ФЕЛІКС: Небезпечно, бо із заплющеними очима зручніше, ніж із відкритими?

ЖІНКА: Ай, зіпсувався настрій. Принесіть води.

Фелікс приносить їй воду. Спостерігає, як вона п’є.

ФЕЛІКС: А ваш чоловік вам вірний?

ЖІНКА: Ясно, що ні.

ФЕЛІКС: Тому, що ви перестали опікуватися ним.

ЖІНКА. Мені й двох підлітків удома задосить. А хто опікуватиметься мною?

ФЕЛІКС: Жінка сама вибирає, ким їй опікуватися. Вона дає чоловікові тепло. Мов теплостанція. Коли з певних причин жінка припиняє давати тепло, чоловік починає знемагати. Від голоду.

ЖІНКА: Що за нісенітниці?

ФЕЛІКС: Чому залишили свого чоловіка голодувати? Ви ж його вибрали собі?

ЖІНКА (повертає йому порожню склянку): Іще!

Фелікс приносить ще води. Жінка п’є. Обоє сидять на краю ліжка, і кожен думає про своє.

ЖІНКА (ніжно): Хочете їсти?

ФЕЛІКС: Постійно.

ЖІНКА: Піду щось вигадаю.

ФЕЛІКС: Залиште у спокої мою кухню!

ЖІНКА: Табу?..

ФЕЛІКС: Поверніться до свого чоловіка й приготуйте йому вечерю.

ЖІНКА: Він так пізно не вечеряє.

Фелікс підскакує і щосили жбурляє попільничку на підлогу.

ФЕЛІКС: Він їстиме все, що ви зготуєте. Цілодобово!

ЖІНКА (спокійно): Я не готую цілодобово.

ФЕЛІКС: Погано! (Жбурляє склянку в стіну.)

ЖІНКА: Вгамуйтеся. Я вже виходжу.

Вона вдягається.

ФЕЛІКС: Усі мене залишають.

ЖІНКА (одягаючись, тихо): Сам винен.

ФЕЛІКС. Я завинив! Я — раб! (Жбурляє у стіну тарілку.)

ЖІНКА (зупиняється на мить у дверях): Я приготую вечерю своєму чоловікові.

ФЕЛІКС. Дякую.

ЖІНКА. Прошу.

Вона виходить.

Сцена 5

Фелікс із матір’ю стоять на березі моря. Вона омиває ноги. Він бере її на руки й несе по піску до лавки. Мати сміється, тримаючи в руках босоніжки. У неї через плече перекинутий рушник.

МАТІР: Ай, божевільний, пусти мене! Я ж не дівчисько!

ФЕЛІКС: Дійсно, важиш, як добрий мішок бульби!

МАТІР: Втрати мають масу, юначе. Коли дочекаєшся мого віку...

ФЕЛІКС: ...Втрачу дружину, машину, хорошу роботу, кількох друзів і, коли пощастить, кілька зубів. Проте через те, як я розумію, важитиму менше.

МАТІР: Головне зберегти мізки. Тоді матимеш і все решту.

ФЕЛІКС: І серце.

МАТІР: Некероване серце — небезпечне. Пусти, я сама.

ФЕЛІКС: Я тільки до лавки. (Вона б’є його босоніжками по спині.) Ай, мамо!

МАТІР: Я — забіяка!

ФЕЛІКС: Коняка-розбишака. (Усаджує матір на лавку.)

МАТІР: Кого ще носиш окрім мене?

ФЕЛІКС: Забруднилася. (Витирає ногу матері, потім узуває.)

МАТІР: Феліксе...

ФЕЛІКС: Мамо, моє особисте життя не таке вже безнадійне...

МАТІР: То носиш чи ні?..

ФЕЛІКС: Час від часу ношу...

МАТІР.: Ну і слава Богу.

ФЕЛІКС: Тому, кому плювати на нас?

МАТІР: Ти ще сердишся?

ФЕЛІКС: Уже ні. Дай іншу ногу. (Витирає і взуває іншу ногу.)

МАТІР: Віриш, що я завжди кохала твого батька?..

ФЕЛІКС: У мене немає іншого вибору.

МАТІР: Ми були першими одне для одного.

ФЕЛІКС: Тепер так не буває.

МАТІР: А в мої часи таке траплялося... Того року я побачила море теж уперше. Воно було огорнуте білим світлом... Світло здійснення жадань. У ньому все й почалося. Ми довго придивлялись одне до одного, поки насмілилися доторкнутися. Доки приручили жагу та наважилися показати її одне одному... А потім безумно довго вчилися кохатися... Це нічого,