Звільніть золоте лоша. Ковзанка - Лаура Синтія Черняускайте
ФЕЛІКС: Я не ідіот.
ЛЮЧЯ: Ти не кохаєш мене, якщо тобі не боляче.
ФЕЛІКС: Не називай мене ідіотом, гаразд? Я куплю тобі вишень, якщо це допоможе тобі не думати.
ЛЮЧЯ: Скажи, що тобі боляче, коли я називаю тебе ідіотом.
ФЕЛІКС: Не боляче. Лише хочу, щоб ти не думала.
ЛЮЧЯ: Але тоді я не думатиму й про тебе. Ти цього хочеш? Ти змучився від мене, так? Кажеш, що сходиш за вишнями, а насправді лише хочеш побути на самоті. Утекти з пробірки.
ФЕЛІКС: Тут місця вистачає лише для тебе.
ЛЮЧЯ: Чому в нас немає дітей?
ФЕЛІКС: Ти казала, що ще не час.
ЛЮЧЯ: Я п’ятий рік це повторюю. Тобі це не здається дивним?
ФЕЛІКС: Здається.
ЛЮЧЯ: То чому в нас немає дітей?
ФЕЛІКС: Можливо, ми боїмося.
ЛЮЧЯ: Чого? Чого, боягузе, боїшся?
ФЕЛІКС: Я не боягуз.
ЛЮЧЯ: Ти боягуз та ідіот. П’ять років не здатний зробити мені дитину.
ФЕЛІКС: Попроси того з ковзанами...
ЛЮЧЯ: А що, здійнялися ревнощі?.. Лише так я можу тебе, шановний, реанімувати?
ФЕЛІКС: Я не ревную.
ЛЮЧЯ: Ти не боягуз і не ідіот. Ти не ревнуєш, не колупаєшся в носі, не пердиш. Завжди користуєшся презервативом. Коли сильно притисне, зачиняєшся у ванній кімнаті і ввічливо кінчаєш собі в кулак. Щоб не втомлювати дружину занадто частими статевими стосунками. Ти не дратуєшся і не кусаєшся. Ти — ідеальний чоловік. То чому в нас немає дітей?!
Фелікс зривається в істеричному плачі.
ФЕЛІКС: Замовкни, ти...
ЛЮЧЯ: А то що?..
ФЕЛІКС: Бо я не відповідаю за свої дії...
ЛЮЧЯ: O! Вдар мене, побий! Може, нарешті відчую оргазм!
Він вдаряє її. Лючя німіє. Потім незворушно встає і зачиняється у ванній кімнаті. Усередині — тиша. Вона не пускає води.
ФЕЛІКС: Ти мариш. Як ти можеш казати, що кохаєш чоловіка, якого не знаєш?
ЛЮЧЯ (відчиняє двері ванної кімнати і говорить з порога): Мій розум теж про це питає.
ФЕЛІКС: І що?..
ЛЮЧЯ: Хороше запитання.
ФЕЛІКС: Логічне запитання.
ЛЮЧЯ: Але його ставить розум. А я кохаю серцем.
ФЕЛІКС: Ти мариш. Дитинко, ти мариш.
ЛЮЧЯ: Феліксе, я розумію, що тобі...
ФЕЛІКС: Як довго?..
ЛЮЧЯ: Що «як довго»?..
ФЕЛІКС: Ну цей лід, ковзани, «не маю права»... Коли це все почалося?
ЛЮЧЯ: Рік тому... Але не це головне.
ФЕЛІКС: Ого, як накаталася! Ти ж хвора. Тобі необхідна фахова допомога.
ЛЮЧЯ: Яка, яка?..
ФЕЛІКС: До психіатра! Ковзани в зуби й уперед! Завтра, мерщій!
Лючя знову зачиняється у ванній кімнаті.
ФЕЛІКС: Ти... У тебе ж є все.
ЛЮЧЯ (з ванної кімнати): То «все» — це ти? (Відчиняє двері.) Ти серйозно вважаєш, що ти є все?..
ФЕЛІКС: Я серйозно вважаю, що люди, які взялися піклуватися одне про одного, мусять піклуватися одне про одного. А все решта приходить саме по собі.
ЛЮЧЯ: Цього «всього», Феліксе, аж задосить. У горло вже не лізе, аж давлюся.
ФЕЛІКС: Не розумію.
ЛЮЧЯ: Тобі не можна розуміти. Бо не матимеш, куди заховатися.
ФЕЛІКС: Люче, послухай мене, дитино. Я відчував, що з нами може таке статися... Що ти така людна, яка вибирає нездійсненність. Коли можна чогось не мати й від цього страждати — ура! Бо щось мати для тебе — надто складно. А страждати й понавигадувати — завжди прошу. Завжди витримаємо. Ти така, Люче. Я чекав, коли таке з тобою почнеться... Тому сьогодні я здивувався лише трошки. Проте чи ти сама усвідомлюєш, що мариш?.. Боже мій, Люче...
ЛЮЧЯ: Я марю. Гаразд. Може, і дійсно?.. Але ти відпусти мене! Відпусти зі всім моїм маревом. Воно життєво важливе для мене.
ФЕЛІКС: Куди поїдеш?
ЛЮЧЯ: За кордон. Я знайшла там роботу. Документи вже готові.
ФЕЛІКС: Коли?
ЛЮЧЯ: У понеділок.
ФЕЛІКС: Так не робиться!..
ЛЮЧЯ: Ага...
ФЕЛІКС: Чому ти це кажеш лише зараз? Можливо, ти збиралась узагалі не казати?.. І втекти? Чи не так?..
ЛЮЧЯ: Феліксе, я стараюсь...
ФЕЛІКС: Але ж ти повернешся?
ЛЮЧЯ: Повернуся до Литви. Не до тебе.
Пауза.
ФЕЛІКС: Чому всі мене залишають?
ЛЮЧЯ: Бо ти нестерпно легкий. Нестерпно зручний. Поруч з тобою не залишається, що робити. Я не вмію так жити.
ФЕЛІКС: Маячня.
ЛЮЧЯ: Я знала, що ти не зрозумієш.
ФЕЛІКС: Тобі нудно зі мною?
ЛЮЧЯ (ніжно, ніби перепрошуючи): Несамовито...
ФЕЛІКС (починає плакати): Мені... теж...
Сцена 4
Лючя катається на ковзанах у напівпустій льодовій арені. Вона катається із заплющеними очима, ледве усміхаючись, випроставши руки, мов літак. За умовною перегородкою з віконцем сидить Парубок, який здає напрокат ковзани, і його дружина Таня — фарбована білявка дистрофічної зовнішності з ображеним виразом очей. У візочку сопе піврічне немовля.
ПАРУБОК (ніжно): Таню, іди додому.
ТАНЯ: Іще посиджу.
ПАРУБОК: Ти вже посиділа, іди.
ТАНЯ: Ти мене женеш геть?
ПАРУБОК: Ні. Але скільки можна тут сидіти? Від ранку ти нічого не їла.
ТАНЯ: Як це не їла? А хто дав мені відкусити шматок відбивної?
ПАРУБОК: Перепрошую, кілька куснів — це обід? Тому й молоко пропало. Ти про дитину більше думала б.
ТАНЯ (ображена до глибини душі): Це я не думаю про дитину?.. Я вдень і вночі біля неї! А коли так хочеш знати — молоко пропало через тебе. Тоді, коли ти не повернувся, я так злякалась, обдзвонювала лікарні, поліцію... як дурепа... Тому й молоко пропало! А що, може, ні?
ПАРУБОК: Гаразд, гаразд. Але їсти все одно треба.
ТАНЯ: А я їм.
ПАРУБОК: Коли?
ТАНЯ: Коли ти не бачиш.
ПАРУБОК: Дозволь, я згадаю, коли востаннє я тебе не бачив...
ТАНЯ: Я негарна, коли їм.
ПАРУБОК: Ага...
ТАНЯ: Сам казав. Вуста всі у крихтах, щоки, як у хом’яка...
ПАРУБОК: Розкажи ще, розкажи. Я крихту з підборіддя витер, добру справу хотів зробити. А вона тут понавигадувала. Якщо хочеш знати, та крихта тобі навіть дуже... пасувала.
ТАНЯ: Пасувала?.. Крихта?.. Ти, може, хворий?.. То що, я тепер мушу ходити з крихтою, щоб тобі сподобатися?
ПАРУБОК: Ай, Таню, тільки не починай.
ТАНЯ: Ні, ти скажи. Чим так сподобалася та крихта? Я хімічну завивку зробила, відвідую солярій... А для нього, як виявилося, найгарніше — крихта.
ПАРУБОК (ластиться): Малюсінька, чорненька крихта шоколаду... Нумо, подивимося, що там з тобою трапилося в солярії. (Намагається заглянути у виріз декольте.) Ого, як багато шоколаду-уу!
Таня сідає йому на коліна. Вони цілуються. Він засовує руки під її коротку спідничку.
ТАНЯ: Кохай... мене...
ПАРУБОК: Зараз?..
ТАНЯ: Так, зараз, зараз...
ПАРУБОК: Ти що, дійсно хочеш зараз?..
У візочку починає кректати дитинка.
ПАРУБОК: Таню, там дитина...
ТАНЯ:
