Українська література » 🎭 Драматургія » Король стрільців - Іван Керницький

Король стрільців - Іван Керницький

Читаємо онлайн Король стрільців - Іван Керницький

І кожний з тих панів був удекорований символічною відзнакою — «мечиком» Болєслава Хороброго, на пам’ятку, мовляв, як той славний круль загнався був аж до Києва і там вищербив свій меч на Золотих Воротах.

І ось, в той пам’ятний вечір, на Корзі почалася якась метушня: студентики лишали своїх дам напризволяще, серед вулиці, збиралися в купки, кидалися від одної брами до другої, вискакували звідтам з криком та прокльонами, формувалися в більші ватаги й розбігались по сусідних вуличках… І так незабаром ціле Корзо спорожніло.

В чому справа? Що трапилось?.. Якісь таємничі типи з затисненими на чоло кашкетками, з вигляду ніби батяри, вискакували зненацька з темних закапелків, тягнули до брам корпорантів — по одному, по двох, там їх добре молотили їхніми таки палюгами, рвали на куски їхні смішні шапочки, ламали символічні «мечики» і щезали, мовби крізь землю провалювались!

Напасники були узброєні в «майзлі», залізні кліщі, молотки, долота і тому подібне технічне знадіб’я, діяли тихо-блискавично і малими групами — по троє-четверо забіяк. А рука в кожного була тверда, пролетарська!

На студентерію впав, як кажуть, блідий жах! На другий день жаден польський академік не відважився вийти на вулицю в шапочці своєї корпорації, а з капелюшних крамниць міста Львова розкуплено за один день всі цивільні капелюхи…

Серця львов’ян українського роду забились гордістю, заграли сурмами радости. «То наші батяри так б’ють!» — передавано з уст до уст. Вперше в історії древнього города Льва виступили на арену історичних подій українські батяри. Хоч, може, й не були це такі батяри, що крали дядькам баламути на Вуглярській площі чи тягали бабам з воза кошелики з покладками. Для втаємничених уже тоді не було секретом, що до тих «летючих бриґад» належало чимало активних членів Робітничого Товариства «Сила» та й наших бравих футболістів із Спортового клюбу «Дніпро» та й учнів Української Ремісничої Школи…

Але ніхто, мабуть, ще й досі не знає, що ідейним батьком та натхненником цієї нової стратегії у вуличних боях був ніхто інший, як мій неоцінений пан інструктор.

Хай же це буде записане хоч у цій моїй скромній розповіді — на славу всіх безіменних героїв і для прикладу грядущим, вивчаючим право, генераціям!

Тим часом над ранком пан Макс вернувся додому ще з одною ґулею на голові і з секретним рапортом від Славка Башука, що на нашу Богданівку приготовляється погром…


3

У читальні «Просвіти» при Церковній вулиці відбувалося традиційне Листопадове Свято. Звичайно щороку в нас на Богданівці такі свята проходили у піднесеній атмосфері, до інтервенції поліції включно, та цього року патріотичне піднесення зібраного членства й гостей досягло, можна сказати, свого апогею.

Народу наперло стільки, що й такі богданівські старожили, як пан возний Дорош, дивом дивувались: «Агій, та звідки їх, тих русинів, стільки взялося?» Поприходили якісь такі типи, що ніколи не були членами в жадному товаристві, крім пияцького, та й самі добре не знали, хто вони, — «наші» чи «ваші». Столярі, бляхарі, слюсарі, пекарі, різники, навіть залізничі емерити, маніфестаційно порозсідалися в перших рядах крісел, поруч просвітянського активу.

Весь той дрібноміщанський люд не був занадто підкований ідеологічно і не нюхав, мабуть, жадних «декалогів», проте їх, синів господарської раси, роз’ятрила до живого розбещеність поляків, хуліганське нищення нашого економічного доробку.

От і прийшли вони до «Просвіти» на Церковну вулицю показати, що вони «духом і серцем цілим з тими, які 1-го Листопада 1918-го року заткнули синьо-жовтий прапор на львівському Ратуші!»

Та це, перепрашаю, не мої слова, а позичені в пана професора Мурського. Так, голова Виділу читальні «Просвіти», пан професор Мурський тримав святкову промову.

Це правда, що пан професор носив уже тоді штучні щелепи, ще й до того слабо припасовані, проте навіть й з таким «умеблюванням» міг би бути блискучим промовцем для робітничих мас, в роді народнього трибуна, як би не тая сумна обставина, що він частенько заганявся в мітологію античного світу. Але цим разом, в обличчі назріваючих вагітних подій, він так розпалився, що трохи не забув згадати Антея і Прометея!

Розправивши широко вірлині крила уяви, шугав Бояном віщим по трагічних сторінках нашої власної історії.

Насамперед випив води з карафки і пригадав святочній громаді, що тут, на цьому узгір’ї, де стоїть тепер наша церква і читальня, року Божого 1648-го стояла вкопана артилерія Великого Гетьмана Богдана, з направленими на Льва-город гарматами. І цей факт ми, українці з Богданівки, яка з того часу носить ім’я славного Богдана, мусимо глибоко закарбувати в наших серцях в цей тривожний момент, коли темні ворожі сили там, у темряві ночі, зрадливо і по-злодійськи готовляться знищити, розгромити кривавий труд наших рук — наші національні установи!

В цьому місці, як належить, актив гукнув: «Ганьба!», а столярі, різники та інші чесні ремісники зірвались на рівні ноги, вхопили крісельця, на яких сиділи, і гукнули: «Така й така їх мать була, хай пробують сюди прийти! Хіба з відерками на кров і з мішками на кости!»

Промовець знову випив води, заспокоїв залю владним піднесенням правиці, поправивши при цій нагоді спинку від маншета, і переплигнув із Козацької Доби нашої історії до Великого Зриву в 1918-му році.

— Це якийсь символічний трагізм історії, — казав пан професор, — що ми оце зібрались захищати грудьми наше національне майно, наш доробок, саме в навечер’я Великого Листопада, якраз у той самий час, коли двадцять років тому Головна Бойова Управа давала в «Народній Гостинниці» останні розпорядження про докінчення того святого діла, яке почав був Гетьман Богдан: про здобуття влади в нашому прастарому городі Львові!

— Слава! — рикнув актив. Столярі й різники вже не зривалися з місць, хоч і помітно було, що їх розсаджує тиха лють і досада. Може, від самоусвідомлення того сумного

Відгуки про книгу Король стрільців - Іван Керницький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: