Українська література » 🎭 Драматургія » Король стрільців - Іван Керницький

Король стрільців - Іван Керницький

Читаємо онлайн Король стрільців - Іван Керницький
name="aintlink233">мали мойра! Видко, пронюхали, як наша городецька дільниця приготовилась на їх прийняття й воліли зрезиґнувати з дальших гостинних виступів. Тим краще для них. Останній, щойно отриманий мною рапорт голосить: корпоранти розійшлися, у Львові панує спокій. Тож і вас ґречно прошу — розходьтесь спокійно додому, дякую всім, в імені комітету, за вашу посвяту й готовість боронити наші лари і пенати, студенти поки що лишаються на місцях, а всім іншим панству бажаю доброї ночі.

…Ох, який жаль, яка непрощена шкода, що тоді, в той історичний момент, не стояв на сходах читальні, замість пана Макса, пан професор Мурський! Такий златоустий промовець, як пан професор, безумовно, тріпнув би при цій нагоді промову, що її затямили б грядущі покоління! Пан професор, зовсім певно, горів би смолоскипом принаймні з годину часу, розказуючи народові про Великого Богдана і Героїв Листопада, про солодкість вмирання за Батьківщину та всякі Термопілі, порівняв би нинішню подію до блискучої перемоги нашої зброї під Жовтими Водами, з Чортківською офензивою або хоча б з битвою на Маківці!

А так… Просте й ядерне слово пана Макса пройшло якось без відгомону, не знайшло в народній масі відповідного резонансу. Взагалі хоробрі оборонці були трохи збиті з пантелику тим, що стали героями такою дешевою ціною. Всі готовились на найгірше, на трупи, рани і кров, а тут, у рішальний момент, відвічний та заклятий ворог стхорив і не з’явився.

Інша річ, що досвідчений психолог відчув би також по настрою маси тиху, десь там, на дні збірної душі її, приховану радість, що все якось так розійшлося, як кажуть, без ґвалту і крику, що й честь нації врятована, і голова ціла.

Та була серед юрби особа, яка не проявляла ні крихти ентузіязму з такого розвитку подій. Так, руський батяр Только Чорній лихий був, як сто чортів лабатих, що йому так по-дурному висмикнулась нагода сповнити патріотичний довг у навечер’я 1-го Листопада!

Стоячи, як той тяжкий фраєр і звичайний жлоб, коло купки каміння, за сухим живоплотом, він фактично втратив дві години дорогоцінного часу, бо за той час сміло міг би витрубити пляшку монопольки і напарити принаймні з трьох мазурів.

І він, глибоко розчарований, але незламний душевно, стиснув у кишені свій пружиновий «дольхмессер» і подався одинцем на Городецьку рогачку — шукати по тамошніх трактирах традиційної своєї жертви.


4

Розставивши довкола церкви і читальні вартівників, мій неоцінений пан інструктор, сконаний, змордований і голодний, як вовк, причвалав коло півночі додому і зараз припав до мисника, точніше до горщика з маслянкою. Потім заглянув до покою і помітив, очевидячки, мене на сіннику, на підлозі, а свого національного друга Славка Башука на моєму складеному ліжку.

— Ов! — здивувався пан Макс. — Ти що, єґомостю, не поїхав до Станиславова?

— Ні! — буркнув з-під ковдри питомець.

— Ти ж міг ще зловити поїзд о десятій годині?

— Та міг і не міг. Властиво, не хотів.

— Чому?

— Бо я рішив не вертатися до Станиславова.

— Варіят! — скрикнув пан Макс. — Та ж тебе викібзають з теології!

— Не викібзають, бо я сам виступаю.

— Га? — витріщив очі пан Макс, і то так широко, аж захлиснувся маслянкою.

— Так, виступаю з теології і вступаю до монастиря.

Зідхнув побожно, перехристився, закутав кучеряву голову в ковдру та й обернувся до стіни, а мій неоцінений пан інструктор стояв серед покою з гладущиком маслянки, остовпілий, мов адоптований син Лота.

Аж на другий день Славко Башук висповідався перед своїм другом, відкрив йому тяжку таємницю, зрадив причину драматичної постанови, що запала в його душі: перейти з богословського стану у монаший.

Саме в той час, коли вірні українці молились в Соборі за душі упавших своїх героїв, на Святоюрську площу перед катедру вмаршували сформовані в колону польські корпоранти. Квіт середньоєвропейської католицької нації, сини Передмур'я Християнства, якою завжди була Річ Посполита, співали під такт, щоб утримати маршове темпо, «ад гок» недавно скомпоновану пісеньку, присвячену Митрополитові Андреєві:


«Шептицкєґо на лятарнє, на лятарнє! Нехай шуя зґінє марне, зґінє марнє!»

Перед церковною брамою загородив їм шлях ескадрон кінної поліції з оголеними шаблями. Може, й не тому він тут з’явився, щоб перешкодити католицьким студентам у повішенні греко-католицького Архиєрея. Поліція, очевидячки, знала, що поза мурами катедри сидить замаскована наша залога, готова дати добру відсіч непрошеним гостям. Тому-то, мабуть, панове з поліції взяли на себе ролю ангелів-хоронителів над своїми мазунчиками — заступили їм дорогу, щоб зберегти від ще одного прочухана.

А вони, браві студентики, і не дуже так рвалися штурмувати Собор, от, наспівалися досхочу, спалили паперову фігуру Митрополита, нагрубили йому від зрадників і ренеґатів та й розійшлись по Святоюрській площі й сумежних вуличках, бешкетуючи та провокуючи кожного, хто подобав їм на «кабана».

Богослов Славко Башук теж був на панахиді. Прийшов хлопець помолитись за душі героїв і попрощатись зі Львовом, бо його розвідча служба й «відпустка» кінчилась і вночі мусів від’їхати до Станиславова.

З церкви вийшов задуманий і під настроєм урочистого моменту перед його очима ще далі височів обкутаний димом кадил символічний березовий хрест, а душа колишнього бойовика не переставала співати під музику розмоленого серця «Вічную Пам’ять».

Йшов наш питомець тихо самотою, тримаючи під пахвою парасолю, яку дорога бабця встромила йому на

Відгуки про книгу Король стрільців - Іван Керницький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: