Антон та інші нещастя - Гюдрун Скреттінг

— Ідіот, — відрізує Іне. — Це означає, що він не повинен уже першого вечора залицятися до неї. Просто мусить трохи підкрутити яскравість, мовби регулятором світла, якщо ти розумієш? Підкрутити її почуття.

Я невпевнено киваю.

— Гаразд, а що таке тьорноффс?

— Те, чого твій тато нізащо НЕ повинен робити, бо все зведе нанівець. Наприклад, колупатися в носі…

Дуже наочний приклад. Але я ніяк не можу показати цей список татові. Бо зовсім не певний, чи він захоче щось там крутити. Чи взагалі щось захоче.

— Ну, принаймні попередь його.

Після того, як дає мені завдання, Іне йде додому. У них вдома між восьмою і дев’ятою — час родинного затишку.

— Багато домашніх завдань?

Тато сидить у вітальні, недбало розвалившись на канапі. Я стурбовано дивлюся на нього. Щось мені підказує, що він не має правильного налаштування на завтрашній візит дами. Надто самовдоволений вигляд. Зовсім не пасує до моменту.

Невдячність — звична винагорода в цьому світі. Я тут увесь вечір витратив, щоб зліпити з нього мачо. У журналах копирсався і всяке різне. А що отримав навзамін?

Нічогісінько. Я ж сподівався, що тато принаймні поприбирає, попилососить і хоч трішки хвилюватиметься. А він дивиться телевізор і попиває молоко! Мов якийсь бурмило… Так кажуть на людей, які ніколи не голяться і живуть відлюдниками.

Просто супер! Йому найліпше пасує хатина в лісових хащах, про яку він так мріє.

— Ми з Іне готуємо… один проект, — просто кажу я.

МЕНТАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

Дзвонить будильник, і перше, що я читаю, розплющивши очі: волосся в носі. Щонайменше дивний початок дня.

Але я відразу розумію, у чому справа. Мабуть, заснув з тими журнальними аркушами про «тьорноффс» на обличчі. І ось зараз повторюю подумки слова «волосся в носі», уявляючи собі тата. Щось не виходить…

Я сідаю на ліжку, щільно обгортаюся ковдрою. Однаково ще немає сенсу вставати. У нашому помешканні ванна й туалет суміщені, а тато щоранку цілу вічність просиджує на унітазі з газетою і кавою. Називає санвузол своєю «політичною штаб-квартирою». Поняття часу для нього не існує.

Я тягнуся за олівцем на нічному столику й, чекаючи, доки звільниться ванна, читаю далі:

Запах поту

Несвіжий подих

Жовті зуби

Недоглянуті нігті ніг

Що ж, мене це не відлякало. І оптимізм зростає з кожним викресленим пунктом. Бо тато пахне гарно й щовечора чистить зуби. Щоправда, моєю щіткою, але ж це для Улли не проблема? Що ж до нігтів на ногах, то тут я «пас». Цілком можливо, що вони без свіжого педикюру, але ж не буде він вимахувати босими ногами вже на першому побаченні. Хоча…

Далі список ще ліпший. Виявляється, жінки абсолютно не люблять «чоловіків, котрі усвідомлюють свою вроду». Я задоволено викреслюю цей пункт. Тато не красень і добре це знає. Аж дивно, насправді.

З останнього пункту я щиро посміявся. Жінки не люблять «чоловіків-бабіїв».

Підбадьорений, я гортаю далі. Тьорнонс. Штучки, які можуть ПІДкрутити жінок.

«Пронизливий погляд», — написано там виділеним шрифтом. «Якщо активно користуватися таким поглядом, жінка миттю розтане».

Розтане? Я знову намагаюся уявити собі тата. Цікаво, що вони мали на увазі, кажучи про активне користування поглядом? Стріляти очима, можливо? Бо тато іноді так вміє.

У більшості з решти пунктів ішлося про «випромінювання». Скажімо, самовпевненості. Приязні й радості — з ніг до голови… Тут я трохи скис. Бо тато не так випромінює, як замикає усе в собі. Я думаю, випромінення у себе — це його головна риса.

Але будемо сподіватися, що один-два промені таки проб’ються назовні. Хоча б раз…

Я стиха зітхаю, дивлюся на годинник, прислухаючись, як тато гортає в туалеті газету. Цілком можливо, що він знається на політиці. Може, навіть щось випромінює. Але навряд чи приязнь і радість.

Читаючи список далі, я думаю, що жінки страшенно вимогливі. Бідолашний тато повинен не лише «випромінювати» й «розтоплювати», а ще й бути дотепним та освіченим. Не кажу вже про загадковість. Кого ж ці жінки собі бажають? Чоловіків у чорних окулярах, котрі ведуть бесіди про Ібсена?

Якщо ж говорити конкретно про тата, то сподіваюся, що він їм видаватиметься достатньо загадковим з кінським хвостиком й у вельветових штанях. І що вони достойно оцінять його знання про облаштування дачних туалетів.

Нарешті тато спускає воду і, як завжди, залишає за собою відчинені двері, а сам іде на кухню налити собі ще кави.

— Тату, — кажу я так невимушено, як лиш можу. — Ти активно користуєшся поглядом?

— Поглядом? — дивується тато. — Це ж як?

— Активний погляд — це ж класно, — кажу я, пильнуючи за його очима.

— Ага… — каже тато, читаючи далі. — Мабуть, мені треба справити собі нові окуляри.

Нові окуляри? Він зовсім не розуміє, що я ментально його треную. Напевно, треба перейти до справи.

Я кахикаю.

— Ти радий, що ввечері побачишся з Уллою?

Ефект неперевершений. Тато миттю каменіє.

— З Уллою? Увечері?

Ось вам і прямий перехід до справи. Ось результат. Я не вірю своїм вухам: тато про неї забув. І це після всього, що я для нього зробив.

Забув ще вчора ввечері, коли я подумав, що він просто наплював на безлад у помешканні. Насправді він цілковито забув про Уллу. Навіть не знаю, що гірше.

Тато роззирається на всі боки. Дуже активним поглядом.

— Так не піде, — каже він.

— Чому не піде? — питаю я.

— Я не встигну поприбирати. Працюю сьогодні аж до пів на восьму.

Прекрасно! Нарешті захвилювався.

— Я приберу.

— Ти?

Тато має трохи очманілий вигляд. Він не пам’ятає, що моя кімната найохайніша в цій квартирі. Попри все…

Я киваю.

— Шкода її буде, якщо ти скасуєш гостину. Вона ж, мабуть, тішиться.

Тато скептично на мене дивиться. Його скепсис такий неоднозначний.

— Думаєш? — нарешті питає