Антон та інші нещастя - Гюдрун Скреттінг

Раптом усе в моєму житті починає крутитися навколо жінок. «Мабуть, час скористатися порадами журналу «Ми чоловіки», — думаю я.

І все ж сподіваюся, що татові не потрібні поради чоловічого журналу, щоб знайти собі жінку, яка йому сподобається. Не можу сказати, що я надто уважно читав той журнал, але позавчора він несподівано розгорнувся якраз посередині, а там — Мелісса з Воллена, яка вивчає економіку й любить холодну погоду.

І це по ній видно. Та Мелісса нітрохи не схожа на змерзлючку. Дехто думає, що чоловіки обирають собі жінок, які схожі на їхніх матерів. Що ж, єдина схожість Мелісси з Воллена й моєї бабусі в тому, що в них більше мерзнуть ноги, ніж решта частин тіла. Принаймні мені страшенно мерзне зад, коли навесні сідаю голою дупою на камінь.

Але ні, навряд чи тато матиме якийсь шанс у такої дами, як Мелісса. Хоч фото йому точно сподобається.

Мама Уле купує лише один журнал, який називається «Сім’я». Ґрунтовно вивчивши питання, можна зробити висновок, що жінкам у «Сім’ї» подобається дуже багато чого. Найбільше — розділи рукоділля й кулінарії. Але, мабуть, навіть Уллі не все там цікаво, хоч вона й любить плести. Часопис Норвезької спілки дантистів взагалі не має ніякої користі, хоча татові Уле й подобається класти в зуби пломби й подобаються орієнтовні ціни на них. А тут ще застрайкував комп’ютер Уле. Однак Іне вважає, що комп’ютер надто модерний винахід для жінок Уллиного віку.

Ми згортаємо свою діяльність. Однаково коричні вертуни вже всі з’їлися.

— Ми ще можемо обговорити тему доповіді про контрацепцію, — з ентузіазмом каже Уле.

Я цілком забув про спільну з Уле доповідь!

І важко зітхаю.

— Вибач! Але дама для тата — на першому місці.

ЯКИМИ ПОВИННІ БУТИ ЧОЛОВІКИ

Сіґне Сальвесен майже завжди вдома.

— Від цих дітисьок немає спокою ні вдень, ні вночі, — бурчить вона, хоча ми зовсім не галасуємо, стоїмо собі перед її дверима, а востаннє приходили до неї ще в середу.

— Чого вам тепер?

— Нам потрібні ілюстровані журнали, — кажу я.

— Нам потрібні… рецепти, — на ходу вигадує Іне.

Ну, так це теж можна назвати. Може, й справді існують рецепти, як стати чоловіком, який подобається жінкам. Хтозна, може, й мені колись, у майбутньому, згодиться.

Сіґне Сальвесен однаково цікавлять лише кросворди, а вона їх вже давно повитинала. Ми тягнемо товсту пачку журналів без кросвордів до мене, поверхом нижче.

— Але не готуйте нічого з часником! — кричить Сіґне нам навздогін. — Бо засмердите весь будинок!

Дивина: Іне бувала в мене вдома сотні разів і ніколи навіть не писнула про наш безлад. А саме сьогодні в неї звідкись взялися очі-рентгени.

— Тут треба все вимити! — рішуче каже вона, узявшись руками в боки.

Сама вона звикла до «чистих поверхонь», як це називає її мама. Мама Іне навіть торочки на килимах розчісує гребінцем. Тому я розумію, що Іне помічає різницю.

Я зітхаю.

— Шкода, що світло знову з’явилося.

Іне запитально на мене дивиться.

— При свічках ніхто нічого не завважив би, — пояснюю я і здуваю повсть пилюки з лампи на столі у вітальні.

— Свічки? Це так романтично! — Іне думає дві секунди, а тоді тріумфально всміхається. — Знаєш, що таке головний запобіжник?

Ні, я не знаю. Іне дивиться на мене так, ніби той запобіжник вирішить усі мої проблеми. Вона таки добрий друг.

Сіґне Сальвесен за своє життя купила чимало ілюстрованих журналів.

«Оберни свою спальню на оазу», — написано на обкладинці одного. Моя спальня більше схожа на ятку дрібного краму, розгромлену грабіжниками. На підлозі, посеред розсипаних журналів, сидимо ми з Іне й придумуємо, як стати мачо.

Я на мить затримую увагу між Лайлою, яка одужала за допомогою піґулок з водоростей, і п’ятьма причинами споживати авокадо.

— У тебе ж є мама, — кажу я до Іне. — Ти мала б знати, що люблять жінки, га?

Іне уважно дивиться на мене.

— Ми говоримо про кохання, так?

— Ну, так… — знічено кахикаю я.

— Тоді мами тут ні при чому…

Що? Невже Іне подумала, що я хочу звести її маму зі своїм татом? Та ніколи в світі! Іноді мені важко вгадати її думки.

За якийсь час Іне озивається знову.

— Мені насправді здається, що жінок більше турбує питання, якими чоловіки НЕ повинні бути.

Я киваю і на мить поринаю в думки. Про те, що Іне за своєю десятибальною шкалою оцінює мого тата на «вісімку», а найвищий бал — «одиничка». Але є й гірші за тата, які стоять на нижчих щаблях. Тому бовкаю:

— Алкоголіки, наприклад, зовсім не популярні.

— Або затяті спортсмени, — додає Іне.

Я трохи веселію. Бо це добра новина для тата. Звісно, він іноді дозволяє собі баночку пива, але алкоголіком назвати його ніяк не можна. І я ніколи-ніколи не бачив його в спортивних штанях.

Правду кажучи, схоже на те, що жінки не надто захоплюються чоловіками. Їх більше цікавлять ароматизовані свічки. І штори, різні на кожну пору року. Я гортаю журнал, який називається «КК». Ті жінки бувають дуже дивні.

Раптом мені приходить несподівана думка. А моя мама теж була такою? Загорталася в сутінках у стильні пончо, попиваючи оздоровчий чай? Чи готувала собі спеціальний сік з зеленини? Важко таке уявити.

За якийсь час Іне підводить голову від свого журналу, погляд у неї задумливий.

— Тут написано: щоб зберегти стосунки, дуже важливо обійматися шість разів на день.

Я аж рота роззявляю.

— А то навіщо?

— Окситоцин, — по складах карбує Іне. — Гормон кохання. Він виробляється, коли довго обійматися.

Гормон кохання? Ніколи про такий не чув.

— Тато не може зберегти стосунки, бо ще не має з ким, — завважую я.

— Ні, — погоджується Іне, насупивши чоло. — А що роблять з людьми, які ніколи не обіймаються? Змушують чи що?

Я дивлюся на неї.

— Ти знаєш когось, хто ніколи не обіймається?

— Та ні… Кажу просто для прикладу. Випадково спало на думку.

Іне зітхає. Поглядає на годинник.

— Гаразд! Беру на себе інтер’єр. А ти підготуєш тата ментально.

— Ментально? — перепитую я.

— Так, ментально, — киває Іне. — Я тут знайшла список з turn-ons і turn-offs. Твій тато мусить це прочитати.

Вона видирає сторінку з журналу, дає мені.

— Тьорнонс?

Іне безнадійно хитає головою.

— Ти що, зовсім нічого не знаєш? «Turn-on» означає «підкручувати».

— Що підкручувати?

— Даму, звичайно.

Підкручувати? Татові зовсім не треба нічого підкручувати в Уллі. Ніколи!

Я спідлоба дивлюся на Іне.

— І в яких місцях, на твою