Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько - Ено Рауд

— Про яке мишеня ти говориш? — насторожився Півчеревичок.

— Звісно, про твоє, іграшкове, — сказав Мохобородько. — Якщо ми влаштуємо пастку, туди для принади треба покласти щось ласеньке. Твоє мишеня для цього підходить якнайліпше. Чи ти гадаєш, що Альберт так просто вскочить у пастку?

— Я так не вважаю, — спохмурнів Півчеревичок. — Але думаю, що моє мишеня і так настраждалося доволі…

Мохобородько глибокодумно насупив брови, та не зронив ні слова. Що він міг одказати йому? Півчеревичкове іграшкове мишеня й справді стільки натерпілося!

— Облиш його в спокої, — попрохав Муфтик. — Ми чудово знаємо, як Півчеревичок любить своє мишеня. Неодмінно знайдемо іншу приманку для Альберта. Я гадаю, що ми з Мохобородьком почнемо удвох лаштувати пастку, а Півчеревичок нехай підшукає тим часом підхожу принаду.

— Оце інша річ, — полегшено зітхнув Півчеревичок. — У лісі я таки щось надибаю.

Мохобородькові стало навіть трохи соромно, що він такий байдужий до іграшкового мишеняти, та суворо кинув Півчеревичкові:

— Та затям, що приманку треба вибрати до ладу і зі знанням справи. Без гарної принади ліпше не повертайся.

— Розумію, розумію, — пробурмотів Півчеревичок.

Всілякі повчання ще з дитинства йому неприємні. Тому він одразу подався до лісу, щоб Мохобородько більше нічого не встиг додати.

Коли по хвилі Півчеревичок зник за деревами, Муфтик ніяково поглянув на Мохобородька й опустив очі.

— Чесно кажучи, я за життя ще не влаштовував жодної пастки, — прошепотів він. — Мені на це просто бракувало часу, бо все дозвілля витрачав на писання листів.

Мохобородько всміхнувся.

— Коли-небудь усе доводиться робити вперше, — заговорив він. — І я не якийсь там мастак у цій справі, але, блукаючи лісами, не раз бачив пастки на звірів. Чесно кажу чи, вони завше викликали в мене огиду. Це так ганебно — заманювати когось у западню, але зараз у нас немає іншого виходу. І наскільки я розуміюся на цім ділі, нам потрібні лише заступ і сокира.

На щастя, ці знаряддя знайшлися в машині. Заступ Муфтик возив для того, щоб одкидати багно чи сніг з-під коліс, а сокирою головно користувався тоді, коли фургончик не міг проїхати вузькою лісовою стежиною.

Роботи обом по зав’язку. Земля суха й тверда, аж дзвенить, а ялинове галуззя безсоромно пружисте. Мохобородькова лопата раз по раз скреготала по каміняччю, а сокира в Муфтикових руках якось умудрялася повертатися плазом.

— Пастку зробити важче, ніж гунути в неї, — кректав Муфтик.

— По роботі пізнають майстра, — хекав Мохобородько. — Дай боже, щоб Півчеревичок знайшов путню приманку. Не вельми знає він кошачу натуру, ще принесе дощового черв’яка або щось подібне.

Обойко працювали, аж упріли, а робота просунулася на горобиний скік.

— Я обливаюся потом, — жалівся Муфтик. — Спека душу вивертає.

— Та що вже казати — така робота: гріє сильніше за муфту, — підколов Мохобородько. — Але що вдієш, коли твоє ім’я не дозволяє тобі зняти вдягачку.

Вони працювали як прокляті. Засапалися, геть знесиліли, проте трудилися не покладаючи рук. Нарешті їхня робота увінчалася успіхом — Мохобородько наперекір усім труднощам викопав глибоку яму, а Муфтик притягнув до неї великий оберемок пропахлих живицею ялинових гілок. Тепер зоставалося старанно вкрити яму віттям, і пастка готова.

— Все гаразд, — сказав Мохобородько, вдоволений своєю працею. — Варто Альбертові лиш ступнути сюди, як він аж загуде в яму.

— Тільки й досі немає приманки, — бідкався Муфтик. — Куди Півчеревичок запропав?

Не минуло й двох годин, як Півчеревичок вигулькнув з-за буйного ліщинового куща. Похнюпившись, він повільно підійшов до друзів і байдуже зиркнув на пастку. Лице його було таке зажурене.

— Ну як, знайшов принаду? — спитав Муфтик.

Півчеревичок зітхнув.

— Жодна пташка не співає, — тихо мовив він. — Ніде — ні поблизу, ні віддалік — не чути щебетання. Ліс наче вимер.

— А приманка? — нетерпеливилося Мохобородькові. — Що з нею? Якщо я не помиляюся, роздобути її доручили тобі.

Півчеревичок сунув руку за пазуху.

— Прошу.

Він вийняв своє іграшкове мишеня і простягнув Мохобородькові.

— Як?! — здивувався той. — Адже це…

— Так, це моє іграшкове мишеня, — ствердив Півчеревичок. — Я віддаю його для приманки заради пташиного щебету.

Мохобородько трепетно взяв іграшкове мишеня і обережно примостив його на ялинових гілках.

— Заради пташиного щебету, — повторив Півчеревичок. — Задля цього моє улюблене мишеня готове впасти жертвою.

— Красненько дякую, — розсипався у похвалах Мохобородько. — Ти чарівний, неперевершений і щедрий-прещедрий чоловік!

І нишком змахнув сльозу, що навернулася на очі. Муфтика і Мохобородька підкосила втома — рідна сестра важкої роботи.

— Я вважаю, що на сьогодні досить, — вирішив Мохобородько. — День уже береться до вечора, та й поперек ломить від копання.

— А я від рубання ледве руки здіймаю, — завів своєї Муфтик. — Якщо одверто, я нині вже не здатен і пальцем ворухнути.

— Щодо пальців на руках у мене більш-менш гаразд, — підпрягся Півчеревичок. — А на ногах аж попухли — у природи є невеличкий гандж: боляче коле в ноги.

Друзі надумали вкластися спати. Вони лиш підвечеряли і влаштувалися на спочинок ще до того, як сонце опустилося за ліс. Мохобородько ліг горілиць і вмить заснув. А Муфтик із Півчеревичком забралися в автомобіль і невдовзі звідти почулося дружне хропіння, ніби хтось забув вимкнути мотор.

ПТАШИНЕ ГНІЗДО

Трійця проспала всю ніч непробудно. Не докучало їй ані місячне світло, ні лісові звуки. І вже по галявині вистрибували веселі сонячні промінчики, коли Мохобородько першим розплющив очі. Та збудило його зовсім не сонце, а якесь дивне відчуття, що хтось порпається в його бороді. Звичайно, він вирішив розчесати бороду, як годиться. Здійняв руку, та враз опустив її, тремтячи з переляку: із бороди випурхнув птах!

Це була невеличка сіро-зозулястенька пташина. Вона не відлетіла далеко, а примостилася на кучерявій тонесенькій гілочці.

Всілася й сумовито поглядала на Мохобородька.

А той не міг розшолопати, в чому річ. Принишк на своєму місці, щоб не лякати більше пташину і спокійно обдумати чудернацьку пригоду. Та нараз помітив, що з бородою скоїлась якась дивина. Хоч пташка і спурхнула, але щось, як і раніше, непокоїло.

Мохобородько обережно звів голову і зиркнув на бороду. Від побаченого уста його мимоволі розтяглися в широкій усмішці: просто посеред бороди в затишному гніздечку лежало п’ятеро чудових рябеньких яєчок. Мохобородько опустив голову і завмер, щоби пташка не одкинулася часом. Це й допомогло.

Скоро зозуляста повернулася в гніздо і спокійно всілася на яєчка.

На жаль, її знову наполохали. Одчинилися дверцята машини, і звідти вистрибнули, жваво пащекуючи, Півчеревичок з Муфтиком.

— Альберт і досі не потрапив у пастку! — вигукнув Муфтик, розчаровано оглянувши западню.

А Півчеревичкове лице аж сяяло.

— Мохобородько мав рацію: