Сам себе катаю - Віктор Маслов

Чи варто в наш автомобільний вік захоплюватися велосипедом? А чом би й ні? Хіба можна з чимось порівняти хвилини, коли ви з легкістю косулі мчите на велосипеді в незаймані царини лісу або ж легкокрилим птахом несетеся навздогін за вітром?.. Невже можна запропонувати щось миліше, ніж велосипед? І швидко, і легко, і корисно для здоров'я!

Певен: літнього часу кращого супутника не знайти. У будь-яких поїздках — далеких і близьких — вам не надокучатиме оте дещо сумовите «миготіння кадрів за вікном», бо ні на мить не полишатиме відчуття єдності з красою, що бігтиме навстріч, — в'юнким путівцем, освіжаючими травами пагорбків, духмяним роздоллям нив і лук… І, прислухаючись до неперевершеного сліву жайвора, шепотіння листя берізки на узбіччі, стрімкого перестрибу прудконогих коліс і такого натхненного в цю мить вистуку серця, неодмінно відчуєте чарівну мелодію, ім’я якій — життєдайний Рух.

Кому пощастило бодай раз відкрити для себе принади «сталевого коника», тому нелегко розпрощатися з ним. Згадаймо, наприклад, Е. К. Ціолковського. Великий теоретик шалених космічних швидкостей до глибокої старості не розлучався з тихохідним велосипедом. Дещо незграбна за сучасними естетичними мірками його «машина» навічно зайняла місце в Калузькому будинку-музеї патріарха космонавтики.

Безперечно, бувають і такі, що недооцінюють його в юності, і тоді з гірким розпачем доводиться визнавати помилку молодості. Яким же благом стає для них той щасливий випадок, який все-таки поріднить із велосипедом. Тож не дивно, що у велосипеда завжди були й будуть шанувальники. І йому знайдеться місце в квартирі на найвищому поверсі або ж на даху автомобіля, як це не парадоксально. А що вже казати про непосидющу юнь, перші кроки якої нерідко починаються з педалей…

І все ж бо, чого ми повертаємося до велосипеда? Чому не можемо забути його, пересівши в комфортабельні автобуси, тролейбуси, автомобілі, мотоцикли та літаки? Ба навіть космонавти, мешканці бездорожнього космосу, беруть із собою на орбіту «домашній» велосипед — велоергометр. А все тому, що хоч якими б благами обдаровувала нас науково-технічна революція, а людина, напевно, ніколи не позбудеться отого предковічного — потреби у власному русі, що є неодмінною умовою життя, або, як казали ще стародавні греки, його коморою. Взяти, наприклад, пілотів надшвидкісних літаків. Здавалося б, чим може полюбитися їм у вихідні дні дельтаплан? До речі, саме таке залитання поставили ми якось на одній прес-конференції відомій льотчиці-випробувальниці, неодноразовій чемпіонці світу Марині Попович.

— На будь-яких трасах, космічних чи земних, люди завжди залишаються людьми, — сказала Марина Лаврентіївна. — Пішоходів, наприклад, тягне в години дозвілля на первісну природу. Нам же, льотчикам, хочеться, так би мовити, освіжитися в пташиному польоті — без оглушливого ревіння двигунів, обтяжливого костюма та шолома, щоб краса польоту визначалася не приладами, а відчувалася всім тілом — виставленою п'ятірнею чи посвистом вітру у вухах. Цим-бо й чарує нас трикутне вітрило.

Такі ж романтичні мотиви спонукають і любителів потужних кінських сил розім'яти ноги на… педалях. Бо дельтаплан і велосипед з огляду на їхню технічну довершеність — це ніби продовження рук і ніг людини, цих універсальних важелів, якими вона послуговується споконвіку. Тим-то вони й близькі й дорогі нам. Тим-то вже з першого знайомства ми братаємося з ними назавжди.

Пригадайте, як ви вперше сіли в зручне сідло і… покотили, кривуляючи по подвір'ю точнісінько так, як колись виводили на папері перші літери. Вдруге вже почували себе впевненіше. А далі вже вправно балансували, дивуючись такій простій їзді. Не знали ви тоді про так звану гіроскопічну силу, що викликається обертанням педалей — утримує велосипед у вертикальному положенні. В цю радісну мить для вас найважливішим було те, що ви самі себе катаєте.

Спершу навчилися їздити по прямій, потім освоїли ластів'ячі віражі, а ще згодом — номери, які доступні лише вправним циркачам…

Історія ж велосипеда — довга і складна. Це тільки непосвячені гадають, що колись його винайшли і по тому кінець… Насправді велосипед виношувався у творчих муках не одного покоління майстрів і винахідників.

Винайдений ще з незапам'ятних часів, велосипед й досі вважається взірцем геніальності інженерної думки. Його конструкція навдивовижу проста і досконала, він не потребує пального, не забруднює дорогоцінного повітря. Швидкість, найголовніша ознака сучасного транспорту, теж цілком догідна: спортсмени доводять її до автомобільної. Що ж до мобільності, то у великих містах на велосипеді можна прибути до місця призначення набагато швидше, ніж автобусом чи легковою машиною. А ще велосипед — захоплюючий спорт і здоров'я!

Звичайно, цих рядків замало, аби переконати у винятковій значимості велосипеда в наш час. Власне, тому я й взявся написати книгу, щоб скласти велосипеду своєрідну оду в прозі. Спонукав мене до цього сам велосипед, якого вибрав за друга ще в дитинстві. Завжди пам'ятатиму літній день, коли батьки привезли з міста осяйний, наче викупаний у веселці, «Школьник». Його колеса так і поривалися до бігу, ніби в них були запряжені аж два сонця. Того ж таки дня я майнув на ньому ген-ген за село, у великий таємничий світ природи. Вперше наважився на дорогу, що вимірювалася не дріботливими кроками, а довжелезними кілометрами. Повернувся додому надзвичайно збагаченим.

Відтоді минулося чимало літ, не одну тисячу кілометрів накрутив педалями сільськими стежинами і широкими магістралями. І тепер, виводячи свого вже дорослого «коня» з міської квартири на гомінку вулицю, знаю: їду на побачення із зворушливою і вічною красою…

Що й казати, не міг не замислитися над цим запитанням наш далекий прапрапращур. Ну,