Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько - Ено Рауд
— Мені страшенно подобаються всілякі дослідні експедиції, — сказав Півчеревичок. — Це так чудово, коли маєш змогу до чогось доскіпуватися.
Тієї миті Муфтик натиснув на гальма, і машина зупинилася.
— На дорозі сліди, — нашорошився він. — А саме вони й варті найретельнішого дослідження.
— Авжеж, — погодився Півчеревичок. — Сліди зостаються здебільшого там, де хтось ступає. Отак переважно воли й з’являються.
Друзі вилізли із фургона й роздивилися сліди, що досить чітко виднілися на піщаній дорозі.
— Кошачі відбитки, — визначив Муфтик.
— І їх тьма-тьмуща, — додав Півчеревичок. — Мені здається, що тут пробігла величезна зграя.
— Я теж такої думки, — замислено кивнув Муфтик. — Окрім того, сліди свіжі.
— Кожен більш-менш досвідчений слідопит зробив би висновок, що кішки ніяк не могли піти далеко, — висловив здогад Півчеревичок.
Скоро вони з’ясували, що сліди ведуть із лісу, трохи — стежкою, а далі знову повертають у хащі на протилежному боці від дороги. Натрапили також на жмутки вовни і шкаралупу пташиного яйця.
— Кішки скубалися через яєчка, — зауважив Муфтик. — Напевне, вони од голоду страшенно розлютилися.
Дійшовши такого висновку, Муфтик із Півчеревичком повернулися в машину і рушили далі.
Лісовий путівець ставав дедалі вужчим та вибоїстішим, так що автомобіль, гуцикаючи, ледве просувався вперед.
— Ти їхав би швидше, — стурбовано кинув Півчеревичок.
— Це просто неможливо, — покрутив головою Муфтик. — На такій дорозі легко вскочити у халепу.
— Воно-то так, — зітхнув Півчеревичок, — але уяви лишень, що буде, коли зараз нас перестрінуть кішки.
Муфтик пропустив це повз вуха.
— Боюся, що вони нападуть і без уявлення, — відповів Перегодя. — Не варто мізкувати над цим. Набагато цікавіше уявляти речі, котрі в житті не трапляються.
— А в мене таке відчуття, що сьогодні з нами скоїться Щось надзвичайне, — розхвилювався Півчеревичок. — Я передчуваю.
Муфтик підшукував слова, щоб заспокоїти Півчеревичка, та мимоволі зиркнув у дзеркальце і скрикнув:
— Уже скоїлося! Кошача зграя переслідує нас!
Півчеревичок, затремтівши, кинувся до заднього віконця. Тут і він побачив кішок, які невпинно наближалися.
Кішки, кішки, кішки… Ближче, ближче — чорні й сірі, чорно-сірі і сіро-чорні, мургасті — всі мішма. Вони грізно й люто мчали за машиною. Попереду рудий, з наїжаченою шерстю, здоровенний котисько — на думку Півчеревичка, найскаженіший і найстрашніший.
— Не видно жодного білого кота, — сказав Муфтик. — Отже, Альберта у зграї нема.
А Півчеревичок обізвався тремтячим голосом:
— Шкода, що ми без зброї. У дитинстві я мав рогатку, та якось сорока-злодійка вкрала її. Як хвацько збивав я з неї яблука та груші!
— Виходить, ти неперевершений снайпер, — захоплено сказав Муфтик.
— Авжеж, — кинув Півчеревичок, — бо коли не хочеш зіпсувати плід, мусиш поцілити у хвостик. Ох, мав би я зараз рогатку! Всипав би кішкам, що пам’ятали б до нових віників!
— Поглянь ліпше в холодильник, — порадив Муфтик, — може, знайдеться щось кинути котам. Тоді вони бодай на хвилю затримаються.
Півчеревичок рвучко одчинив холодильник.
— Лише сирки, — сказав він. — Ними кішок не віднадиш.
Муфтик спробував збільшити швидкість, але з цього нічого не вийшло: автомобіль одразу страшенно загуцикав. А кішки наздоганяли. Наближалися нестримно й загрозливо. Півчеревичок дивився у заднє віконце, і лице його дедалі блідішало.
— Рудий котисько майже поряд, — застеріг Муфтик, який весь час пильнував за переслідувачами у дзеркальце.
— Триклята сорока! — прошепотів Півчеревичок. — Злодійська пика! Поцупити саме рогатку!.. — і зацокотів зубами.
— Тобі холодно? — співчутливо спитав Муфтик. — Може, в тебе жар?
— Та ні, — пробурмотів Півчеревичок.
Муфтик застережливо звів палець, але тут же поклав руку на кермо.
— Тоді не клацай зубами, — зауважив він. — На такій дорозі можна язика прикусити.
На щастя, путівець пішов трохи рівніший, і Муфтик додав газу. Відстань між машиною і кішками збільшилася. По хвилі Півчеревичок запитав у Муфтика:
— Ти коли-небудь звершував героїчний вчинок?
— На жаль, ні, — усміхнувся Муфтик. — Моя зовнішність для цього не дуже пасує. Якось смішно: герой у муфті.
— Розумію, — кивнув Півчеревичок. — А я ще з дитинства мріяв про подвиг. Але не траплялося слушної нагоди. І зараз, коли вона врешті настала, у мене, як на зло, немає рогатки. Нині, маючи її, я став би героєм.
Кошача зграя знову почала наздоганяти машину, бо гладенький відтинок дороги скінчився і Муфтик мусив зменшити швидкість. Рудий кіт-заводіяка випередив інших на кілька десятків кроків.
— Поглянь на рудого, — сказав Муфтик. — Від люті з його очей аж іскри сиплються.
А Півчеревичок додав:
— Ех, була б у мене рогатка, то його очі не яріли б таким вогнем!
Та ледве Півчеревичок вимовив це, як рудько щосили стрибонув і, гупнувши, опинився на даху фургона.
— Ой леле! — загорлав, злякавшись, Півчеревичок.
— Ще продере покрівлю, — забідкався Муфтик.
Крізь тонке бляшане покриття виразно чулося, як рудий заводій сердито нявкотить. Саме тут Муфтик помітив попереду обіч дороги валун, і в нього майнула смілива думка.
— Тримайся! — гукнув він Півчеревичкові.
За мить праве переднє колесо гахнуло об камінь, фургон підскочив, як м’яч, аж горщики й сковороди загримкотіли, потім знову покотив путівцем. Звісно ж, кіт не утримався на рівному дахові і сторчголов беркицьнувся додолу.
Півчеревичок визирнув у заднє віконце.
— Лежить плиском і хвостом не ворушить, — зрадів він. — Катюзі по заслузі!
Кошача зграя не зважила на це — і далі гналася так само завзято, а замість рудого перед вів здоровенний, чорний, як вуглина, кіт.
— У нового ватажка мармиза ще лютіша, ніж у попереднього, — сумно зауважив Півчеревичок. — Коли б мені рогатку, неодмінно поцілив би у нього шишкою — пащека, як ворота навстіж.
— До чого тут паща? — здивувався Муфтик.
— Власне, суть не стільки в пащі, як у шишці, котрою треба влучити туди, — пояснив Півчеревичок. — Якщо шишка досить луската, вона застрягне в пащі, і кіт взагалі не зможе звести свої ікла.
— Виявляється, стріляння з рогатки — справжнє мистецтво.
— Так, мудрована це річ, — кивнув Півчеревичок. — Ти уяви, які тонюсінькі хвостики в яблук та груш. Хай буде проклятий увесь сорочий рід!
Він хотів щось додати, та злякано принишк, бо трапилося непередбачене.
Коли автомобіль повернув ще раз, ліс несподівано скінчився. І далі — ані деревця — широченне плесо. Озеро. Попереду — вода, позаду — розлючені кішки! Путівець вів до озера, звернути нікуди.
Півчеревичок знову зацокотів зубами.
— Що ж робитимемо? — прошепотів він, заплющившись.
А роздумувати ніколи.
— Кішки бояться води, — одрубав Муфтик і з силою натис на акселератор.
Із шаленою швидкістю машина помчала прямо в озеро.
ГЕРОЇЧНИЙ ВЧИНОК
Автомобіль стояв у воді, кроків за двадцять од берега. Посеред озера височів чарівний лісистий
