Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько - Ено Рауд

— Он він! — скрикнув Мохобородько. — На тому ж са мому місці!

Враз у світлі фар промайнуло щось біле, стрибнуло і зникло в лісі.

— Втік! — задоволено потер долоні Півчеревичок. — Запропав зі своїми двома досконалими очима!

Муфтик вимкнув фари.

— Так і не змогли за цю мить бодай скласти уявлення про цю нічну прояву, — сказав він. — Я навіть не певен, чи з хвостом вона?

— Принаймні штани загубила, — хихикнув Півчеревичок. — А якщо це створіння носить штани, то не можна впевнено говорити про хвіст.

— Як на мене, такі дурниці зараз недоречні, — розсердився Муфтик.

— Це вельми серйозна пригода, — погодився Мохобородько. — Але Півчеревичок має рацію: хижак нас злякався. Він чкурнув, отже, ми не повинні боятися його.

Сказавши це, Мохобородько вийшов із машини, хоробро попрямував до пригаслого вогнища і знову влігся спати. Правда, серце його калатало трохи швидше, ніж звичайно, та це не завадило йому скоро заснути.

— Наш Мохобородько просто молодець, — похвалив Півчеревичок, і Муфтик охоче погодився з ним.

НЕСПОДІВАНИЙ ЛИСТ

Коли, гарненько відпочивши, мандрівники прокинулася вранці, сонечко вже ласкаво сяяло в бездонному небі, Нічна пригода з таємничим білим хижаком тепер не видавалася такою страхітливою.

— Таки не одважився цей звір мене зжерти, — осміхнувся Мохобородько. — Напевне, побоявся, що борода стане поперек горла.

Тепер жарти над нічним гостем ніхто не вважав недоречними. Муфтика з Півчеревичком розвеселив цей дотеп.

Ранкове порання забрало чимало часу, головне тому, що Муфтик дуже ретельно чистив щіткою свою муфту. Прибравши галяву після нетривного сніданку, друзі сіли в машину і подалися з лісу. їм нікуди поспішати, настрій гарний, і вони радісно помахали вертольотові, який чомусь низько кружляв над лісом.

— Дивно й подумати, що ми ще вчора не знали один одного, — сказав Муфтик, звертаючи на шосе.

— Двадцять чотири години тому ми, образно кажучи, і не відали про існування один одного, — зауважив Мохобородько, — а вже встигли дещо пережити гуртом.

— Початок ніби непоганий, — кивнув Півчеревичок. — Подивимося, що далі буде.

За дружньою бесідою й незчулися, як промайнув час, і мандрівники дісталися до іншого міста.

— Все-таки автомобіль — чудова річ, — похвалив Півчеревичок. — Тільки воруши пальцями та гуцай. Раз кашлянув — і в новому місті.

— Мене міста не дуже цікавлять, — сказав Мохобородько. — На мою думку, не варто й зупинятися тут, серед каміняччя. Погода чудесна, природа так і вабить на своє лоно.

Але Муфтик попередив:

— Усе ж раз доведеться ненадовго зупинитись — я мушу отримати на пошті свої листи.

Він покотив навпрошки до центрального майдану і загальмував перед головпоштою. Але тут перш за все увагу мандрівників привернула юрба, що зібралася навколо стовпа з гучномовцем. Обличчя у всіх були серйозні й заклопотані.

— Певне, дуже цікава передача, — висловив здогад Півчеревичок.

Муфтик стенув плечима і відчинив віконечко.

І тут мандрівники почули тривожний голос:

— Увага! Увага! Увага! — Кожне слово диктор промовляв чітко й схвильовано. — Над нашим містом нависла кошача небезпека. Прохаємо зберігати спокій і порядок, позачиняти всі вікна. За кошачими зграями, що наближаються до міста, постійно стежать з вертольота, про їхнє просування сповіщатимемо по радіо. Прохаємо не панікувати і не випускати з квартир собак. Добровольців-кішколовів реєструють у начальника пожежної охорони…

— Оце так, — похитав головою Мохобородько. — Бачите, що вийшло з нашої кошачої гонитви.

— Місто майже в облозі, — зітхнув Муфтик. — Страшно й подумати, але в цьому винні ми.

— Як це — ми?! — вибухнув Півчеревичок. — Ми лиш прив’язали до машини іграшкове мишеня, і годі.

Муфтик ніби й не чув Півчеревичкового зауваження.

— Я гадаю, що ми повинні записатися в начальника пожежної охорони, — сказав він.

— Нісенітниця! — скрикнув Півчеревичок. — Одне місто ми вже порятували від кішок, інші хай самі з ними борються!

Друзі так і не дійшли згоди.

Із динаміка полинула журлива музика, і Муфтик пішов на пошту по листи, щоб тим часом його супутники угамувалися. За кілька хвилин він повернувся.

— Скільки листів отримав? — запитав Півчеревичок, запал якого вже минув.

— Одинадцять, — одказав Муфтик. — І ще новорічну листівку, котру через неуважність одіслав надто рано.

— Прочитай нам хоч одного, — попрохав Мохобородько. — Це бодай на мить відверне наші сумні думки од цих проклятих кішок.

Муфтик трохи зніяковів, та все-таки заходився перебирати свої листи, щоб вибрати підходящий.

— Послухайте лишень! — раптом скрикнув він вражено. — Тут є абсолютно несподіваний лист!

— Як це — несподіваний? — здивувався Півчеревичок.

 Одного листа писав зовсім не я, — пояснив ошелешений Муфтик. — Почерк геть незнайомий!

І недовго роздумуючи, одкрив конверт і став голосно читати:

«Вельмишановний Муфтику!

Вам пише та бабуся, яку Ви разом зі своїми друзями звільнили од кішок. Вельми вдячна усім Вам за неоціненну допомогу! Та, на жаль, трапилася велика біда — разом з іншими втік і мій улюбленець Альберт. Зосталася я нещасна і самотня без свого Альберта. Минають, мов кара, мої старечі дні. Ох, нудно мені й сумно. Я дуже вас прошу — поверніть мого Альберта!

У кошачій зграї Ви його легко впізнаєте. Він гарний білий котик, лагідний і скромний, зовсім не такий, як інші. На шиї в нього синій бантик, що додає йому принади й чарівності.

Дуже чекаю Вас і Ваших друзів, зрозуміло, неодмінно разом із Альбертом. Я зварю какао і спечу тістечок.»

Муфтик закінчив читати, і в машині на деякий час запала мовчанка. Тоді Мохобородько сумно промимрив:

— Ось тобі й тістечка з варенням!

— Проти тістечок я ніскілечки не заперечую, — сказав Півчеревичок. — Проти какао — теж. А от кіт Альберт не викликає в мене ніяких симпатій.

— Оце й роби людям добро, — тяжко зітхнув Муфтик. — Тепер, будь ласкавий, добудь їй Альберта хоч із-під землі.

— Через цей клопіт ще борода моя геть посивіє, — стривожився Мохобородько.

Та що вдієш — друзі розуміли, що їм треба шукати Альберта. Не можна сидіти склавши руки, якщо прохає літня нещасна людина.

— То будемо записуватися у начальника пожежної охорони? — похмуро спитав Півчеревичок.

Та Мохобородько переконав, що доцільніше діяти самостійно.

— Начальникові пожежної охорони до Альберта байдужки, — заговорив він. — Його цікавить протикошача боротьба в цілому, а ми конче мусимо спіймати саме Альберта.

— Згоден, — пристав на це Муфтик.

Він сів за кермо, і машина покотила тим же шляхом.

— Тож, виходить, ми маленькі кішколови, — прогугнявив Півчеревичок. — Ох і заняттячко!

Друзі на це змовчали. Муфтик старанно вів машину, а Мохобородько, схиливши голову, замислено роздивлявся свою бороду, начебто злякався, що вона вже взялася сивиною.

КОШАЧА ВАРТА

Деякий час їхали мовчки. Муфтик мчав набагато швидше, ніж раніше, ніби поганий настрій спонукав його додавати газу, кілометрові позначки аж мелькотіли. Очевидно, від прудкої їзди Півчеревичок ворушив пальцями