Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько - Ено Рауд
— З якого приводу ця колотнеча? — здивувався Півчеревичок.
Муфтик стенув плечима.
— А чай, до речі, вихолоняє, — журився Мохобородько.
Друзям не зоставалося нічого іншого, як очікувати. Так вони простояли майже годину. Напій геть прочах, а нічого більше не змінилося. Тиснява суцільна, вантажівки за цей час просунулися тільки на один-два кроки.
— Треба б розпитати, що сталося, — вирішив нарешті Муфтик. — Має ж бути причина — скупчилося стільки машин.
— Причиною є не що інше, як відхід од природи, — сказав Мохобородько. — Люди повернулися до природи спиною, жадають зручностей. їм ліньки ходити пішкома, і вони роблять стільки машин, що вони вже не поміщаються на вулиці.
— А сам сидиш у зручному автомобілі, —засміявся Півчеревичок.
— Що за жарти? — спаленів Мохобородько. — Ти не забувай, що я тут для того, аби приготувати тобі чай з оленячого моху. Гигикання тут ні до чого. Зубоскалитимеш тоді, коли покуштуєш відвару.
— Я прошу вас не хвилюватися, — примирливо мовив Муфтик. — Чвари до добра не призводять. Я, приміром, коли хвилююсь, то зразу починаю плутати різні речі. Давайте ліпше гуртом виберемося з машини і довідаємося, у чому річ.
Півчеревичок і Мохобородько не перечили, і трійця ступила на вулицю. Тут же, біля стовпа з ліхтарем, надибали на двох водіїв з кислими лицями, котрі задля розваги й од нудьги смалили цигарки.
— Здоровенькі були, братове! — запросто звернувся до них Муфтик, наче то його давні друзі. — Що, теж застряли, га?
— Авжеж, — одказав шофер рибовоза.
На його лискучий козирок начіплялося луски — отже, він возить рибу.
А другий водій, який пахнув молоком, ніби немовлятко, у свою чергу додав:
— До цього нам не звикати.
— Он воно що, не звикати, — втрутився у розмову Півчеревичок. — Тут часто коїться отаке?
— Авжеж, — повторив водій рибовоза.
Чоловік, од якого пахло, мов від сисунця, і тому легко було здогадатися, що він возить молоко, пояснив:
— Ця колотнеча через одну чудернацьку бабцю, котрій до вподоби годувати кішок — з усього міста злазяться до неї на сніданок, і вона замовляє силу-силенну машин із рибою та молоком. До цього нам не звикати, я, здається, про це казав.
— Авжеж, — ствердив водій рибовоза.
— Про таку нечувану любов до тварин я чую вперше, — вражено похитав головою Півчеревичок.
— Я теж люблю тварин, — додав Мохобородько, — і навіть дуже. Але вважаю, що і в найпалкішої любові мають бути якісь межі.
— Як на мене, можна любити одну, двох чи принаймні трьох кішок, — сказав Муфтик. — Якщо їх більше, то ця кошача залюбленість, по-моєму, тільки завдає клопоту.
— Авжеж, — погодився водій рибовоза. — Подумати лишень, скільки я перевіз свіжої риби для муркотух та муркотунів!
— А на греця та бабуся годує цілу кошачу зграю? — поцікавився Півчеревичок.
Водій рибовоза стенув плечима.
— Можливо, просто звикла, — висловив здогад водій молоковоза. — Хіба знаєш, що стара людина утне, кожен по-своєму прагне щастя.
— Я хотів би таке щастя побачити на власні очі, — вирвалося у Мохобородька. — Ходімо туди, все одно з приготуванням відвару зараз нічого не вийде.
Муфтикові й Півчеревичкові теж кортіло подивитися на цю чудернацьку бабцю та її кошаче збіговисько. Вони дружно сказали водіям «до побачення», полишили свою машину край тротуару і подалися глянути на ненажерну кошачу зграю.
КІШКИ
Друзі простували вулицею, геть захаращеною безкінечними вервечками молоковозів та рибовозів. Не минуло й півгодини, як до них долинули дивні голоси. Лунали вони неприродно й огидно, і крихітні чоловічки ніяк не могли второпати, звідки цей лемент. Справляв він неприємне й гнітюче враження. Усі люди, яких вони стрічали дорогою, були якісь приголомшені.
— На цю частину міста ніби впала похмура зловісна тінь, — сказав, зітхаючи, Мохобородько.
А Муфтик співчутливо спинився перед молодичкою, яка стояла біля дверей крамниці, подзенькуючи порожнім молочним бідончиком, а другою рукою витирала сльози.
— Пробачте, будь ласка, — ввічливо звернувся Муфтик до жінки. — Що тут коїться?
— У магазині немає більше молока, — одказала вона схлипуючи. — Моє немовлятко голодне й плаче з самого ранку, а молока ніде взяти.
— Але ж, образно кажучи, вулиця повна молока, — Мохобородько показав на ряд молоковозів.
— Так, звичайно, — ридаючи, вела далі молода мати. — Але все це дістанеться котам. Усе молоко закуплене для них на кілька тижнів наперед, так само й риба.
— Нечувана несправедливість, — пробурмотів Муфтик.
— Може, маляткові згодився б чай з оленячого моху? — ступив і Півчеревичок ближче. — У нас є трохи. Це, правда, мені од кашлю, та я можу пожертвувати заради бідолашного дитинчати.
— Дякую, — молодичка усміхнулася крізь сльози і по хитала головою. — На жаль, жодному немовляткові ніщо не замінить молока.
Трійця спробувала ще втішити жінку кількома привітними словами і подріботіла далі.
— Дивне місто, — сказав Мохобородько. — Де це чувано, щоб молоко віддавали котам, а не дітям.
— Дивне місто і дивні люди, — кивнув Півчеревичок. — Хто міг гадати, що молодиця рішуче відмовиться од цілющого напою з оленячого моху, який щиросердо пропонують її немовляткові.
Що далі чимчикували друзі, то гучнішим і нахабнішим ставав крик. І тут Мохобородько вигукнув:
— Кішки! Адже це кішки, тільки вони так несамовито галасують!
Муфтик із Півчеревичком прислухалися — тепер і вони в суцільному гамі розрізняли нявчання і муркотіння: в усьому світі так уміють лише кішки.
Трійця наддала ходи. Скоро дісталися будинку, куди безперервним потоком звертали усі ці молоковози і рибовози. Подвір’я заполонив безугавний, всепоглинаючий, жахливий кошачий репет.
— Дивіться! — прошепотів Мохобородько, зазираючи у шпарину в паркані. — Погляньте лишень!
І борода його затремтіла від хвилювання.
Їхнім очам відкрилося незвичайне видовисько. Кішки, кішки, кішки. Чорні, сірі, мургасті, руді. Кішки й кішки. Скрізь кішки. Молоко з автоцистерн лилося шлангами одразу в тисячі блюдець, а рибу просто звалювали за огорожу на купу. Стара, яка порядкувала там, вказувала, куди розвантажувати.
— Це, либонь, найшаленіший кошачий бенкет, який коли-небудь довелося бачити людині, — здивувався Муфтик.
— Так, так, — погодився Півчеревичок. — А крику, а виску!
І в супроводі цього галасу та нявчання блюдечка порожніли — не встигнеш оком змигнути, а купи риби ніби змітала чаклунська сила. Під’їжджали нові й нові машини, а нові й нові котиська накидалися на харч.
Нарешті друзі відважилися ступити за ворота і, обережно прошмигуючи між цими ненажерами, пробралися до бабці.
— Перепрошую за турботи, — поштиво вклонився Муфтик, — можна вас запитати?
При цьому він простягнув кошачій благодійниці більш-менш прямокутну візитну картку, на якій
