Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько - Ено Рауд

Ено Рауд

Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

КНИГА ПЕРША

ЗНАЙОМСТВО БІЛЯ КІОСКА З МОРОЗИВОМ

Якось цілком випадково стрілися троє дивних чоловічків — Мохобородько, Півчеревичок і Муфтик. Вони були такі маленькі на зріст, що видалися морозивниці хлопчиками-мізинчиками, і вона здивовано втупилася в них. Мохобородько мав бороду з м’якенького моху, в якій розкошували червоні торішні брусниці, у Півчеревичка взуття було без носків — щоб вільно ворушити пальцями. А Муфтик замість звичайного вбрання носив велику муфту, з котрої визирали тільки голова й ступні.

Вони ласували морозивом і з цікавістю роздивлялися один одного.

— Перепрошую, — мовив урешті Муфтик. — Я, звісно, можу помилятися, але мені здається, в нас є щось спільне.

— І я так гадаю, — кивнув Півчеревичок.

Мохобородько вирвав із бороди кілька брусничок і запропонував новим знайомим.

— З морозивом смакує кисленьке, — пригощав він.

— Якщо для вас не буде обтяжливо, давайте ще якось зустрінемося, — сказав Муфтик. — Зваримо какао і погомонимо.

— Оце було б чудово! — вигукнув Півчеревичок. — Я охоче запросив би вас до себе в гості, але в мене взагалі немає домівки. Ще малим я подався у мандри по світу.

— Як і я, — підхопив Мохобородько.

— Надзвичайний збіг! — здивувався Муфтик. — І зі мною точнісінько те саме. Отже, всі ми — вічні мандрівники!

Він кинув обгортку з морозива у смітник і дзизкнув блискавкою муфти.

— Чи вам не здається, що нам варто об’єднатися? — запитав Півчеревичок. — Подорожувати гуртом веселіше…

— Атож! — радісно погодився Мохобородько.

— Просто блискуча ідея! — просіяв Муфтик. — Навдивовижу блискуча ідея!

— Одне слово, вирішили, — ствердив Півчеревичок. — Тільки, перш ніж ми об’єднаємося, може, візьмемо ще морозива?

Пристали на це, і кожен купив собі ще порцію.

Потім Муфтик сказав:

— Між іншим, у мене є автомобіль. Якщо ви не проти, далі ми поїдемо.

— О-о! — зрадів Мохобородько. — Хто ж відмовиться од такого!

— Згода, згода, — додав Півчеревичок. — Адже машиною так зручно!

— Та чи помістимося втрьох? — занепокоївся Мохобородько.

— Це фургон, — заспокоїв Муфтик, — там просторо.

Півчеревичок весело підсвиснув.

— Згодиться, — кинув він.

— Чудово, — полегшено зітхнув Мохобородько. — Врешті, як у прислів’ї мовиться, для хороших овечок і однієї кошари вистачить.

— А де ж твій будинок на колесах? — запитав Півчеревичок у Муфтика.

— Біля головпошти, — відповів той. — Я там вкину дві дюжини листів.

— Дві дюжини? — здивувався Мохобородько. — Як багато в тебе друзів!

— Ох ні, навпаки, — усміхнувся Муфтик трохи ніяково. — Я не пишу нікому, тільки собі.

— Сам собі надсилаєш листи! — аж підскочив Півчеревичок.

— Річ у тому, що мені дуже подобається листуватися, — пояснив Муфтик, — а от друзів не маю, я такий самотній. Ось і вирішив писати сам собі. До речі, я шлю листи «до запиту». В одному місті вкидаю, а в іншому отримую свою кореспонденцію.

— Вельми своєрідний спосіб листування, — зауважив Мохобородько.

— Справді, дотепно придумано, — погодився Півчеревичок. — Може, візьмемо ще морозива?

— Авжеж, — підтримав Мохобородько.

— І я не проти, — приєднався Муфтик. — Гадаю, цього разу поласуємо шоколадним. Воно трохи дорожче, ніж звичайне молочне, але з нагоди такого несподіваного чудового знайомства не варто труситися над двома копійками.

Кожен купив собі шоколадного та й лизькав якийсь час мовчки.

— Смачне, — сказав нарешті Мохобородько. — Набагато солодше за молочне.

— Умгу, — кивнув Півчеревичок.

— Пречудовий кисіль, — додав Муфтик.

— Що? — здивовано поглянув на нього Мохобородько. — Про який кисіль ти верзеш? Ми ж їмо шоколадне морозиво, якщо я не помиляюся?

— Перепрошую, — застидався Муфтик. — Звісно, ми насолоджуємося морозивом, а не киселем. Та я від хвилювання назви смачних страв плутаю.

— Ти хвилюєшся, коли їси шоколадне морозиво? — не вгавав Мохобородько. — Для цього я не бачу ані найменшої підстави!

— Та розхвилювався я не через морозиво, — пояснив Муфтик. — Мене вразило те, що познайомився з вами. Це так доречно. Адже раніше я жив у цілковитій самоті. А тепер знайшов чудових спільників. Я зворушений до глибини душі.

— Можливо, — сказав Півчеревичок. — Мене теж хвилює шоколадне морозиво. Погляньте — аж тремчу од хвилювання.

Його справді лихоманило — лице посиніло й пересмикувалося.

— Та ти просто змерз, — збагнув Мохобородько. — Оце накоїв собі!

— Напевне, так, — погодився Півчеревичок.

— Більше не варто їсти морозиво, — сполохався Муфтик. — Принаймні, могли б кілька порцій прихопити з собою. У моєму фургоні є холодильник.

— Невже? — вигукнув Мохобородько.

— Чудово! — зрадів Півчеревичок. — Тоді візьмемо з собою чималенько, тижнів на вісім!

— Біда лиш у тому, — вів далі Муфтик, — що холодильник діє тоді, коли автомобіль стоїть. Під час руху електрострум так його нагріває, що аж пашить од нього.

— Гм, — гмукнув Півчеревичок. — І морозиво розтане?

— Неодмінно, — сказав Муфтик.

— Я гадаю, доцільніше взагалі відмовитися од припасів, — замислено додав Мохобородько.

— І мені здається, що так наймудріше, — пристав на це Муфтик. — Але я не хочу нав’язувати вам своєї думки.

— Мої пальці скоро задубіють, — заскиглив Півчеревичок. — Може, гайнути до Муфтика й трохи зігрітися в холодильнику?

— Ходімо швидше, — випалив Мохобородько. — Слово честі, мені давно не терпиться побачити автомобіль.

— Дякую, — мовив Муфтик.

І вони попростували.

МУФТИКОВА МАШИНА

Маленький червоний фургон і справді стояв біля головпошти, як і казав Муфтик. Навколо нього зібралося чимало хлопчаків, навіть кілька дорослих стовбичило. Вони навперебій намагалися розпізнати марку і походження авто, але марно.

Не звертаючи уваги на допитливих, Муфтик зупинився біля машини і відчинив дверцята.

— Ласкаво прошу, — припросив він своїх товаришів, і трійця забралася до фургончика.

— О-о-о! — вигукнув Мохобородько, захоплено озираючись довкола. — О-о-ох!

Йому забракло інших слів.

А Півчеревичок і собі тихенько:

— Розчудесно!

— Почувайтеся, як удома, — усміхнувся Муфтик.

— Домівка, домівка… — шепотів Півчеревичок, наче в маренні. — Це слово для мене солодше, ніж шоколадне морозиво. Нарешті після довгих мандрівок — дах над головою!

У Муфтиковій машині на них повіяло домашнім теплом. Тут була справжня маленька зручна кімната. Висока постіль застелена гарною строкатою ковдрою. Коло вікна на столику стояла порцелянова ваза з чудовими жовтими тюльпанами і Муфтикова фотокартка в охайній рамці під склом.

— У житті я кращий, — зауважив з приводу знімка Муфтик.

Навколо висіли ще картини — головно про птаство і тварин. їх із неабиякою цікавістю роздивлявся Мохобородько, а Півчеревичкові спало на думку, що і йому не завадило б сфотографуватися.

Раптом Муфтик занепокоївся.

— Мушу бути до кінця одвертим, — сказав він. — Я маю, окрім своєї постелі, тільки одну розкладачку. Комусь із нас доведеться спати на підлозі, я гадаю, робитимемо це по черзі.

Мохобородько замахав руками.

— У цьому немає ніякої потреби, — заспокоїв він Муфтика. — Я за життя ще жодного разу не спав у ліжку. Ночівля просто неба, десь у лісі — це ж така насолода!

— Навіть узимку? — спитав Муфтик вражено.

— І