Четверо в яхті - Їжаки Путрамент

Взагалі справа була досить загадкова. Навіщо комусь треба було забирати ключ від кімнати, якщо цей невідомий не збирався украсти їх мізерні речі. Хлопці не могли цього зрозуміти. Тільки Здісь, уже в ліжку, зауважив між іншим:

— Не знаю, в чому справа, але знаю, що замкнути кімнату ми тепер не можемо.

Куцик сів на ліжко, стукнув себе по лобі.

— Подумайте тільки! Кого це може цікавити?

— Ну нічого, — вів далі Здісь. — Знайдемо якийсь замок і знову замкнемо…

Андрійко не сказав нічого. Коли він лягав, Суламіф почала неспокійно крутитися, скиглити, наїжилась. Він погладив. Її і помітив, що собака дивиться в одне місце. Тоді і в нього волосся піднялося.

Суламіф дивилася на отвір, що вів на горище. Ну ясно! Знову хтось чіпав фанеру! «Може, хлопцям сказати?» — подумав Андрійко.

Але нічого не сказав. Як він доведе, що ця зазублина вранці була ближче до стіни, а тепер майже посередині?

Він лежав і думав. Суламіф стрибнула на ліжко, лягла в ногах, трохи заспокоїлась. Може, вона просто пацюків боїться. Андрійко думав про те, що з ним трапилося за кілька останніх днів. Страшенна поразка з Людиною. Причіпки хлопців…

І страхіття, яких стає все більше навколо нього, перетворилось у мрію: а що коли саме він, Андрійко, розкриє таємницю, з'ясує дивні явища, схопить за руку темні сили і доведе всім, що таки він мав рацію, а не хлопці, які його висміювали.

Хлопець так замріявся, що непомітно заснув.

Наступного дня працювати було трохи краще. Як і вчора, була спека, чудове полудневе купання і жалюгідний обід. Агнешка знову скаржилася, що немає продуктів. Здісь запропонував наловити риби. Агнешка недовірливо махнула рукою. Тому всі вирішили зайнятися ловлею раків.

Виявилося, що за три кілометри від Гожиялок, у лісі, є невеличке озеро Скарб, де нібито багато раків. Агнешка ніколи їх не ловила, проте запевняла, що зварити зможе. Зате Войтек знав п'ять способів ловлі. Найпростіший — з електричними ліхтариками. Хлопці подивились на нього недовірливо, чи не глузує він. Але Войтек почав глузувати з їх недовірливості. Словом, хлопці вирішили піти до місцевого озера ще сьогодні після вечері.

Невідомо чому, ця перспектива сповнила Андрійка справді телячою радістю. Він вирвався вперед, побіг, перестрибуючи маленькі кущики. Всі інші неквапливо йшли, кепкуючи над товаришем.

Тому коли Андрійко наскочив на Бальбінського і прекрасну Неллі, які прогулювались по парку біля палацу, хлопці були далеко і не могли ні щипати Андрійка, ні штурхати чи, принаймні очима наказувати держати язик за зубами.

Бальбінський спритно схопив Андрійка за талію саме в ту мить, коли хлопець от-от мав наткнутися на прекрасну Неллі.

— Гей, козаче, куди мчиш на швидкому коні? — гукнув він, ставлячи Андрійка на ноги.

— Раків ловити! — прикидаючись дурником, відповів Андрійко.

— Раки, раки! — закричала прекрасна Неллі, плескаючи в долоні. — Це чудова ідея!

— Що, тепер? О четвертій? — спитав Бальбінський.

— Ні! Сьогодні після вечері!

Коли надійшов Куцик з рештою хлопців, питання про раків було вже вирішене. Все гожиялківське товариство побажало взяти участь у поході. Прекрасна Неллі покликала піратів, які знову прийшли в обід, сподіваючись, що їх запросять до столу. Ті охоче згодилися і навіть повідомили, що приведуть капітана Маргариту і її товаришок, про яких досі в присутності прекрасної Неллі вони ні слова не говорили. Неллі була здивована, мабуть розсердилась, але за кілька хвилин зловісний блиск промайнув у її очах, і красуня з кінським обличчям гаряче зажадала, щоб привели піратських жінок.

Словом, замість ділового, серйозного походу по харчі, як це спочатку було задумано, мав відбутися чудовий товариський пікнік.

— Я надіну короткі штани! — голосно міркувала прекрасна Неллі. — Хоча ні, ввечері будуть комахи, надіну довгі брюки, чуєте? — вона звернулась до пірата Джакі.

Той мовчав, не знаючи, як реагувати на ці слова.

— Якщо ваші приятельки мають сюди з'явитися, то скажіть їм про це.

Джакі і піратський рульовий обмінялись іронічними посмішками. На щастя, прекрасна Неллі не помітила цього. Вона побігла додому, щоб мобілізувати всі ресурси, підготувати свою красу для близької розправи з незнайомим ворогом.

Інші теж розійшлися, і Андрійко залишився віч-на-віч з товаришами. Ну й влетіло ж йому! Найзавзятіший з них — Войтек пропонував навіть відмовитись від участі в цьому поході.

— Це ж чудова справа — ловити раків! Треба йти тихесенько, світити, дивитись під ноги. А тут набереться цієї голоти, жінки пищатимуть, чоловіки хапатимуть їх під ручки…

Він сплюнув з огидою. Андрійко шпигонув його:

— З якого це часу ти так заперечуєш проти компанії дам та хапання їх під ручки?..

Товариші не дали йому закінчити. Хвилин п'ятнадцять лаяли його, обзиваючи базікою, бабою, плетуном та іншими прізвиськами. І коли хлопці замовкли, Андрійко зовсім був зламаний. Здісь запропонував перенести похід на завтра.

— Ну, завтра може бути гірше! — перебив його Куцик. — Вони сьогодні виловлять найкращих раків, решту сполохають. Так, Войтек?

Войтекові довелося погодитись.

— Що ж, підемо, — вів далі Куцик. — Але постараємось бути окремо, якнайдалі від інших. А з цією бабою нічого і не зробиш. Треба бути обережним і про важливіші справи в його присутності не говорити.

Цей жахливий вирок доконав Андрійка. Не чекаючи, поки Куцика підтримають решта хлопців, він одвернувся і рушив, сам не знаючи куди — світ за очі, аби далі від них. Тільки й сказав:

— Ви мені самому остогидли, в печінках сидите. Але заждіть… При першій нагоді…

Хлопці зареготали. Андрійко пішов.

Був справжній