Четверо в яхті - Їжаки Путрамент

Наїжджена дорога через кілька сотень метрів привела їх, нарешті, до дерев'яного будиночка, спорудженого не дуже давно, бо бруси ще не встигли почорніти. За будинком, крізь молодий ліс, було видно залишки великої огорожі з колючого дроту.

Будиночку не бракувало кокетства, дах був високий, тірольський, кінці його трохи загнуті догори. Хлопці зійшли на ґанок і постукали. Ніхто не відповів. Вони відчинили двері. В будиночку була одна велика пуста кімната.

Хлопці вже хотіли повертати, коли в лісі, за огорожею, почувся якийсь крик.

— А щоб тобі повилазило!.. А щоб тебе!.. Хай тобі… — кляла жінка.

Товариші кинулися до лісу. Під старими гіллястими соснами стояв довгий низький барак з темнозеленим дахом, а по боках його — якісь кумедні будиночки, що нагадували великі, двометрової довжини вулики.

Біля одного такого будиночка стояла стара жінка. Хлопці підбігли до неї. Бабуся схилилася над чимось, заламуючи руки. На землі, задерши голову і витягнувши лапи, лежала звичайна попеляста курка.

— Знову, знову! — крикнула стара до хлопців. — А хай його!.. А щоб його!..

— Куниця? — спитав Войтек.

— Яка там куниця! — заверещала Агнешка. — Це той, той, хай його…

Бабуся підвелась, перестала лаятись, але була люта.

— А вам цого? Цого ви тут сукаєте? — запитала вона мазурським діалектом.

Хлопці соромливо пояснили, в чому справа. Стара похитала головою.

— Що ж я тут вам зварю? Тут, самі бачите…

— Та нам що-небудь… Молоко…

— Молоко! По молоко треба ходити в Івішки, два кілометри звідси! Самі вже там домовитесь. Тут…

Вони хитали співчутливо головами, думаючи, що розуміють.

— Ех, якби це у нас, в Сярцій Лонці! Там і молоко, і сир, цасом і яйце! — знову мазурським діалектом сказала Агнешка.

— Де? — не зрозумів Куцик.

— В Сярцій Лонці, кажу. Ну, за Мисянцєм, під Остроленкою. Там у нас, на Курпсях. Отам зилося! А тут самі несцастя з лихом у парі. Уу, цей негідник!

Саме в цю мить на арені з'явився старий Мацєй. Виявилось, що це він головний винуватець того, що дохнуть кури, бо затягнув свою дружину з благословенного краю «Курпсів» у це дияволом обране місце. „Тут Куцик необережно зробив спробу науково пояснити це явище, викладаючи Сикусову теорію якоїсь рослини, що, в зв'язку з місцевим грунтом, набуває в Гожиялках токсичних властивостей. Однак Мацєйові це не допомогло, скоріше навпаки.

Агнешка почала кричати, що все це неправда з сіном. Що корови, доки були в старому корівнику, їли тутешнє сіно і нічого, а повиздихали вони тільки тоді, коли їх перевели в новий корівник, оцей! — вона показала на довгий будинок з темно-зеленим дахом. — Що кури сіна не їдять, а теж дохнуть. Так само й собака, якого тут держали. Що, нарешті, справжній винуватець — Мацєй, який не відпускає її назад до Сярчої Лонки.

Хлопці не знали, що відповісти на це. Тому вони розпрощалися з старими, домовившись, що прийдуть на обід. І ще розпитали Мацєя про сінокіс. Той підтвердив, що кіс немає, остання поламалася в минулому році, а нових не видали, бо «закон не дозволяє». Він радив піти до Івішок і навіть рекомендував людей, які могли б позичити. Старик був непривітний, особливо до Куцика.

Товариші пішли до Івішок. Це було те село, де їх так дивно зустріли студенти. На щастя, саме вчора ці юнаки й дівчата поїхали десь на Гіжицько.

Хазяї, яких рекомендував Мацєй, не поспішали позичати коси, хоч вони їм і не були потрібні. Гожиялки мали тут найгіршу репутацію. Хлопці довго не могли зрозуміти, в чому справа. Нарешті, один літній дядько напівжартома сказав, що там нечисто.

Хлопці розсміялись. А якщо навіть і так, то» який зв'язок нечиста сила може мати з косами?

Селянин покрутив носом: коли не щастить, як у Гожиялках, то в усьому не щастить. Корови там подохли, правда ж?

Інший, молодший, якого звали Подсядло, пирснув:

— Бо погано хазяйнували!

Старий співчутливо похитав головою.

— Хіба всі були такі роззяви, як теперішній керівник? Не може бути! А дивіться, всі собі в'язи скрутили на Гожиялках! Квєцинський був такий енергійний, а й у нього корови подохли, полетів з тріском! І що ж, тепер кінець! Аякже! Жодна тварина не може тут жити, тільки свині…

Подсядло не хотів здаватися. Але, не маючи аргументів, він позичив хлопцям дві коси. Вимагав тільки залишити заставу. Незважаючи на весь свій скептицизм щодо страхіть, він волів забезпечити себе від поломки кіс на справді диявольських гожиялківських луках. Здісь залишив йому годинник. Зате Подсядло пообіцяв хлопцям щодня давати молоко.

Другого дня, тільки-но почало світати, хлопці були вже на ногах. Безжалісний Куцик стягнув одіяло із Здіся, який хотів зірвати справу, і пригрозив облити Войтека водою. Тільки Андрійкові він не вчинив такого свинства. Виходить, товариші й досі вважали, що в нього «не все гаразд».

За п'ять хвилин хлопці були готові. Ключ від кімнати вони поклали на вікні біля сходів. Щасливо проскочили сіни. Їм було холодно, бо, крім хліба із смальцем, вони нічого не їли; у них не було ні кави, ні чаю. Хлопці дійшли до зруйнованих бараків, порослих осиковим переліском. Тут на них чекав Мацєй. Вони взяли коси, граблі і рушили далі.

Ранок був, як звичайно, туманний. Шлях було видно метрів на п'ять, а далі в молочній імлі бовваніли тільки чорнуваті контури дерев. Без Мацєя хлопці одразу ж загубили б один одного.

Але старик швидко вивів їх на низьку, рівну луку, зарослу до колін травою. Куцик аж крикнув від захоплений. Лука здалася йому такою прекрасною, що він побіг уперед і майже потонув у траві.

Та ось він зупинився: під ногами хлюпнуло! Швидко витягнув ногу.