Четверо в яхті - Їжаки Путрамент

— Ну, певно! — обурився Войтек. — Кричить: чудова лука, а не бачить, що тут болото! Городянин!

— Так, так, це правда, — поважно промовив Мацєй. — Тут треба бути обережним, бо можна й утопитись, якщо йти вночі. Є такі трясовини!.. Он там! — показав він кудись в молочну імлу. — Ще коли в Гожиялках були корови, одна тут утопилась. І з людьми траплялися такі випадки. Про Радоста ще й досі баби розповідають.

Андрійко хотів докладно розпитати, пам'ятаючи про спеціальність пана Бальбінського. Але передумав — не хотів посилювати неприязні до себе.

Тому він тільки глянув у той бік, де була ця смертельна трясовина, щоб при нагоді розпитати про неї. Нарешті хлопці взялися до роботи.

У них було три коси, бо Мацєй узяв і свою. Він теж вирішив косити. Другу взяв потомствений селянин — Войтек. Третьою мали косити по черзі троє інших, доки сіно не підсохне настільки, щоб його можна було складати в копиці.

Було пів на п'яту, коли, нарешті, вишикувавшись, на чолі з Мацєєм — вони рушили. Андрійко та Здісь, які лишилися в резерві, вибухнули сміхом.

Незважаючи на повчання, Куцик одразу заїхав косою в торф'яну землю, захитався і мало не впав.

— Рівніше, рівніше! — крикнув Мацєй. — Вище косу!

Куцик підняв косу вище і знову розмахнувся. На цей раз він не попав у торф, але коса, зрізавши з десяток найвищих стебел, потягнула за собою нещасного косаря, який знову мало не впав.

— Нижче, рівніше! — гукнув Мацєй.

Куцик слухняно опустив нижче. Але якесь невезіння, видно, переслідувало косаря. Він занадто старався: то дуже низько — в землю, то дуже високо — в повітря. Важка, переспіла трава весь час ухилялася від його коси.

Незабаром і Мацєй, і Войтек перестали косити і спрямували всю енергію на навчання молодих косарів. Треба визнати, що їх функції були не дуже складні. То один, то другий кричали: «Вище!», «Нижче!». І кожного разу додавали: «Рівніше!» А саме цього приспіву нізащо в світі не міг виконати Едик.

Мацєй, спершись на косу, попереджав Андрійка і Здіслава, щоб вони не підходили близько один до одного. Справді, Куцик захопився. Його коса свистіла, описуючи в повітрі смертоносні триметрові кола.

Він здався тільки через чверть години. Губи його побіліли, руки тремтіли, як у старика. Куцик глянув на свою роботу: він скосив зо два метри луки. Задихаючись від втоми, він промурмотів:

— Ну що ж, сто п'ятдесят днів, і я все це викошу!

У Здіслава діло пішло краще, ніж у Куцика, але 'й він за чверть години впав на твердий грунт, виснажений, як після марафонського бігу. Тим більш дивним було те, що і Войтек і старий Мацєй косили ось уже з півгодини без помітної втоми. Андрійка осяяла надія: мабуть, вирішальне значення в цій роботі має не сила, а вміння.

Він придивився, як працюють у косарів руки. Мацєй і Войтек поверталися всім тулубом з правого боку на лівий, а руки в них від плеча до ліктів були нерухомі. Завдяки цьому кут руху коси не мінявся. Вона йшла паралельно до землі, зрізаючи траву, але не ковзаючись угору чи вниз.

Звичайно, цих теоретичних міркувань було мало. Вперше махнувши косою, Андрійко забув про тулуб і кінцем коси заїхав у мох. Але потім справа пішла краще.

Найважче було з бур'яном. Болотний мох забивав кращі сорти трави. Кінський щавель пробивав покрив моху, але його стебла, особливо після цвітіння, ставали твердими, наче дерево. Цей бур'ян треба було обминати.

Потім пішли цілі колонії якоїсь трави, схожої на татарник, тільки тоншої і з такими гострими краями, що розрізали шкіру до крові. Цвіла вона некрасиво: колючими китицями.

Хлопці не сміялися з Андрійка, бо все ще вважали, що він «грішний». Мацєй з Войтеком перестали вже кричати: «Вище, нижче!», і теж взялися до роботи. За чверть години Андрійко, правда, відстав від них, але не так, як Здісь і, особливо, Куцик.

О сьомій годині зробили першу перерву. Сонце вже пригрівало, але роса ще не висохла. Хлопці страшенно втомилися. Навіть Войтек упав на суху землю і лежав, заплющивши очі і розкинувши руки: після кількох років життя в місті він не розучився косити, але витривалості в нього вже не було.

Тільки Мацєй скрутив собі цигарку, присів на сонечку і навіть розговорився. У нього були претензії до Куцика, який втрутився в їх сімейну сцену.

— Ви, ясне діло, наговорите, наговорите, а потім і поїхали. А бідний чоловік лишається. І за ваше базікання йому перепадає. Моя стара таке пекло мені зробила.

— За що? — вдаючи наївного, спитав Куцик.

— А за ваш захист. Темна жінка, відомо. Але вона справді настраждалась, так настраждалася, що тепер має право молоти язиком…

— Коли настраждалась? За що?

— А коли ми сюди приїхали. Темна жінка. Вона з-під Ваху, з Курпівської землі. А серед курпів найбільше забобонів.

— І за це настраждалась?

— Наслухалась бабського базікання. Як почали корови дохнути, вона й каже, що тут нічого не допоможе, бо це нечиста сила. Перша корова здохла — вона ще трималася, а коли й друга загинула — жінка побігла до керівника. Кричала, що не дозволить переводити худобу з старого корівника у новий. Бо саме в новому нечисто. Ну, тоді керівник її за двері. Бойовий був, ні в які страхіття не вірив. Обізвав її саботажницею. Ну, а коли третя здохла, стара як почала кричати: «А я не казала!» Тоді почали шепотіти, що це вона навмисно отруїла корову. Добре, що лікар нічого не знайшов. Тепер, коли вона лається, я мовчу.

— Ну, а коли й інші подохли?

— Ну, тоді стара знову почала казати, що це нечиста сила. Але її вже не чіпали, тільки керівника змінили…

Куцик глянув на товаришів.

— Ну що, може, почнемо працювати?