Король Матіуш Перший - Януш Корчак
Матіуш не помітив, як настав вечір, запалили світло й заспівала канарка. Він підійшов до клітки. Пташка з переляку замовкла, але потім заспівала ще голосніше.
Тут погляд хлопчика впав на фотографію матері:
«Люба матусю, Кампанелла хотіла відняти в тебе сина. Трон у мене відняли, а тепер хотіли відняти й тебе. Але не вийде. Я не залишу тебе. Ми разом утечемо з в’язниці».
І, вийнявши фотографію матері з дорогої, обрамленої перлами рамки, він заховав її в бічну кишеню:
«Тобі тут краще, правда, матусю?»
Канарка виспівувала самозабутньо.
IV
оли королі зібралися на останнє засідання, Кампанелла сміливо виступила на захист Матіуша.— Ваша величносте, не підписуйте цей папір! Матіуш — дитина, з ним не можна чинити, як із Наполеоном і взагалі як з дорослим. Він дуже добрий і вразливий.
— Ну, понесло, — прошепотів Молодий король на вухо Бум-Друму.
— Бачили б ви, як він зрадів канарці! Як годував її, міняв воду. Діти легковажні й багато чого не розуміють.
Кампанелла бачила перед собою невдоволені, знуджені обличчя. Королі позіхали, курили, зітхали. Але Кампанеллу це не бентежило. Вона говорила, говорила, доки стариган Альфонс Бородатий не заснув у кріслі, а блідолиций Митра Бенгальський не прийняв пігулку від головного болю.
— Віддайте мені Матіуша, — сказала вона під кінець.
— А проголосуймо, — запропонував хтось.
— Гаразд, — погодилися всі.
— Хвилиночку, я зовсім забула, — благально мовила Кампанелла.
— Зробімо перерву, — запропонував король Орест.
— Так, так. Треба випити чаю.
— І повечеряти.
Кампанелла пригощала королів найкращими винами й лікерами. І в кожного розпитувалася, які страви він любить найбільше. А лакеї роз’їжджали на велосипедах по всьому місту і привозили з найдорожчих ресторанів найрідкісніші страви. Кампанелла пригощала гостей сигарами, фруктами, морозивом різних сортів: вершковим, ванільним, малиновим. Чого тільки не було на столах: і торти, і мед, і шербет турецький, і горіхи в цукрі, іриски, пряники, швейцарський сир, англійський портер.
— Мабуть, не було тільки одеколону і клопомору, — сказав ущипливо наступного дня відомий жартівник, король Мигдаль Ангорський.
Голосування довелося відкласти. Адже королям ніхто не забороняє їсти й пити, скільки хочеться. І цього разу вони об’їлися й перепилися.
Наступного дня стало відомо, що голосування відбудеться не в палаці Кампанелли, а в живописному рибальському селі. І королева зрозуміла: отже, вони не згодні. Відповідно до правил хорошого тону в проханні хазяйки дому відмовляти не гоже.
Передчуття не зрадило королеві.
— Чотири голоси «за», дванадцять «проти».
Отже, доля Матіуша вирішена: його засилають на безлюдний острів.
— Будь ласка, підпишіть вирок.
Кампанелла розписалася останньою й виїхала, ні з ким не попрощавшись.
«Треба за будь-яку ціну врятувати нещасну дитину», — вирішила вона про себе.
А Матіуш не втрачав даремно часу й серйозно готувався до втечі.
Він ставив клітку з канаркою біля старої, обвитої диким виноградом стіни, і вдавав, ніби грається в Робінзона. Петрушка був П’ятницею, канарка — папугою. Щодня, як і Робінзон, Матіуш робив зарубки на корі дерева.
Побачивши, що маленький в’язень заспокоївся й захопився грою, варта перестала надто ретельно стежити за ним. Коли Матіуш гуляв у тюремному дворі, вони ходили за ним по п’ятах, тому що туди виходило вікно канцелярії й начальник не спускав із них очей. У саду ж вартові робили, що хотіли. Молоти язиками куди приємніше, ніж мовчки крокувати з рушницями.
Матіуш помітив: одна цеглина в стіні хитається отож і взявся за справу — розгойдує її то праворуч, то ліворуч; вапно обсипається, кришиться, але з боку нічого не видно: дикий виноград затуляє. Розхитавши як слід одну цеглину, Матіуш взявся за іншу. Він працював завзято. Пальці в нього були в саднах, нігті зірвані, але що там біль, коли йдеться про свободу. До обіду покінчив із чотирма цеглинами, після обіду — ще з двома.
«Якщо нічого не перешкодить, через три дні буду на волі».
Вийняти цеглу — півсправи, а от куди її ховати? Бродить Матіуш по саду в пошуках лопати.
— Ти чому в Робінзона не граєшся? — запитує його начальник варти.
Солдати говорили йому «ти», «Матіуш». Але він не ображався: колишня гордість безслідно зникла.
«Нічого, звикається хлопчина. Гра в Робінзона зараз найбільше відповідає його становищу: скоро це знадобиться йому в житті, — міркують між собою солдати. — А може, з ним вчинили дуже суворо?»
— Ти чому перестав гратися?
— Хотів льох викопати, а лопати немає. Без льоху не обійдешся — ніде зберігати підстрілену дичину.
Солдати дали йому лопату й допомогли копати. Коли яма була досить глибокою, Матіуш поклав туди цеглу й засипав зверху землею. Але один солдат помітив.
— Звідки в тебе цегла?
— У саду знайшов. Отам, біля альтанки. Показати?
І, взявши солдата за руку, повів до альтанки, а по дорозі став розповідати про війну, людожерів та так заморочив йому голову, що бідолаха забув, куди й навіщо йшов. Іншим разом справа прийняла зовсім кепський поворот: начальникові в’язниці раптом спало на думку влаштувати перевірку.
— Начальник іде! — вигукнув із віконця солдат, який стояв на варті в коридорі.
Солдати схопилися, переполохані, покидали недопалені цигарки, мить — і рушниці в них у руках. Матіуш став між ними і з опущеною головою мовчки попрямував садом. Але вишикуватися, як годиться за статутом, солдати не встигли.
— Чому двоє попереду, а четверо позаду? Ви що, статуту не знаєте? А це що за клітка? — загримав начальник в’язниці і вдарив палицею по дикому винограду.
Матіуш похолов: з-за дикого винограду відкрився отвір у стіні. Але начальник в’язниці, на щастя, був порядний бурмило і з висоти свого зросту нічого не помітив.
— Що за підкоп? — грізно запитав він, вказуючи на яму.
— Це комора Робінзона Крузо, — відповів Матіуш.
— Отже, за порушення статуту — день гауптвахти і за те, що ув’язнений номер двісті одинадцять копає ями, — ще один.
Але начальник в’язниці розгнівався лише для вигляду. Він боявся зв’язуватися з Матіушем: ще поскаржиться Кампанеллі! А це було йому зовсім не треба, тому що королева засипала його дарунками й обіцяла прислати дружині діамантову брошку в нагороду за хороше поводження з в’язнем. І потім, хлопчиська скоро заберуть звідси. Скоріше б позбутися його!
Одне погано: солдатам наказали засипати яму, куди Матіуш складав провізію на дорогу. А робив він це так: половину порції з’їсть, а половину заховає у свою комору.
