Українська література » Дитячі книги » Король Матіуш Перший - Януш Корчак

Король Матіуш Перший - Януш Корчак

Читаємо онлайн Король Матіуш Перший - Януш Корчак
бажаєте ви, ваша величносте, сказати щось на своє виправдання? — повторив судця запитання.

— Ні, — почулася відповідь. — Нічого втрачати даремно час. Година пізня. Пора спати, — виголосив Матіуш безтурботним тоном. По його обличчю не можна було вгадати, що відбувається в нього на душі. Він вирішив бути стійким до кінця й не втрачати своєї королівської гідності.

Судді віддалилися в сусідню кімнату, ніби на нараду, але одразу ж вийшли й оголосили вирок:

— Розстріляти!

— Підпиши! — звернувся голова суду до Матіуша.

Той не ворухнувся.

— Ваша величносте, підпишіть!

Матіуш підписав.

Тут один із панів у фраку і білих рукавичках кинувся йому в ноги і, схлипуючи, заголосив:

— Усемилостивий королю, пробач мені, підлому зраднику! Я тільки тепер зрозумів, що ми наробили. Коли б не наша злочинна боязкість, не вони, а ти судив би їх, як переможець.

Солдати насилу відтягнули його від короля. Після бійки, як мовиться, кулаками не махають.

— Добраніч, панове судці! — сказав Матіуш і з істинно королівською величчю полишив залу.

По коридору й тюремному двору попрямував Матіуш у свою камеру в супроводі двадцяти солдатів з шаблями наголо.

Він приліг на солом’яну підстилку і прикинувся сплячим. Про що він думав і що відчував у ніч перед стратою, хай залишиться таємницею.

LII

де Матіуш посеред вулиці, на руках і ногах поблискують золоті ланцюжки. Уздовж тротуарів стіною стоять солдати, а за ними товпиться народ.

День видався погожий. На безхмарному небі сяяло сонце. Жителі столиці висипали на вулиці, щоб востаннє поглянути на свого короля. Багато хто плакав, але Матіуш не бачив сліз, а якби бачив, легше було б іти на страту.

Ті, хто любили й жаліли Матіуша, мовчали. Вони не наважувалися у присутності ворога висловити вголос свою відданість і пошану колишньому королеві. Та й що могли вони сказати? Кричати, як завжди: «Ура!» і «Хай живе!» не годилося — адже короля вели на страту.

Зате п’яниці й волоцюги, яких Молодий король навмисне напоював вином і горілкою з королівських підвалів, кричали на все горло:

— Ой, гляньте, король іде! Ще молоко на губах не обсохло! Ну й король! Ха-ха-ха! Що, слізки проливаєш? Іди, носика тобі утремо. Ех, король, корольок!..

А Матіуш крокував із високо піднятою головою: хай усі бачать, що очі в нього сухі. Лише брови звів і дивився на сонечко.

Він не звертав уваги на те, що відбувалося довкола. Його непокоїли інші турботи: «Що з Клу-Клу? Де Фелек? Чому Сумний король зрадив мене? Що станеться з його державою?»

І про батька з матір’ю подумав востаннє. Місто залишилося позаду. Ось він і біля стовпа, біля виритої ями. У лиці — ні кровинки. Холоднокровно дивиться він, як взвод солдатів заряджає рушниці й цілиться в нього.

Так само спокійно й холоднокровно вислухав він акт про помилування:

ЗАМІНИТИ РОЗСТРІЛ ЗАСЛАННЯМ НА БЕЗЛЮДНИЙ ОСТРІВ

Під’їхав автомобіль і відвіз Матіуша назад у в’язницю. Через тиждень його відправлять на безлюдний острів.

КОРОЛЬ МАТІУШ НА БЕЗЛЮДНОМУ ОСТРОВІ

І

х, до чого погано Матіушу у в’язниці!

Погано і тужливо.

Тиснуть тюремні стіни. Тісно. Понуро.

Його зашлють на безлюдний острів.

Війну програно. Він королівський полонений, і його зашлють на острів, як Наполеона. А поки що треба чекати.

Сказали, відправлять через тиждень, але минуло вже три тижні, а він усе ще у в’язниці. Виявляється, три королі ніяк не могли домовитися між собою, який вибрати острів. Молодий король не приховував своєї ненависті до Матіуша й хотів раз і назавжди його позбутися. Сумний король відкрито зізнавався, що він — друг Матіуша. Тому умови диктував третій король, якому доля Матіуша була байдужа.

А умови були такі: нехай Матіуш живе спокійно, але ні у що не втручається, а головне — щоб він не втік.

Острів Марас — не підходить: там болота, жовта лихоманка й чорна віспа. Острів Луко теж не годиться: дуже близько від материка й чорні королі можуть влаштувати йому втечу. Щоб вийти зі скрутного становища, оголосили конкурс. У газетах усього світу надрукували таке оголошення:

«Учитель географії, який вкаже відповідний для ув’язнення Матіуша острів, отримає велику винагороду. У місячний термін пропонується повідомити, де розташований цей острів і чим він хороший для заслання».

Посипалися пропозиції. Королі розвісили по стінах географічні карти й позначали маленькими прапорцями острови, які здавалися їм відповідними.

Приїхав Бум-Друм, а з ним ще кілька чорних і жовтих володарів — менш важних. Приїхала королева Кампанелла і п’ять білих королів. Вони напускали на себе таємничість, ніби мали повідомити щось надзвичайне.

Радилися в різних містах. Королі були пихаті й найбільше боялися принизити свою королівську гідність.

— Хочуть почути мою думку, нехай приїжджають до мене, — зарозуміло заявляли вони. — А то вийде, ніби я нав’язуюся зі своїми порадами.

Крім того, їм просто хотілося помандрувати.

Отже, двічі радилися в містечку на березі моря, потім у великому місті в горах, потім у місті, яке славиться найсмачнішим пивом, а потім у країні, де завжди тепло. Кожен король возив із собою двох міністрів, у кожного міністра був секретар, у кожного секретаря — дві помічниці, які записували все, що говорили королі. Це називається вести протокол.

А Матіуш тим часом тужив у в’язниці.

Якби він читав газети, йому було б легше: він знав би, що про нього говорять і пишуть. А так йому здавалося — про нього забули.

Бум-Друму дуже хотілося побачитися з Матіушем, але він боявся виказати себе і тому прикинувся розсердженим.

— Виманив у мене стільки золота! — скаржився він. — Обіцяв узамін виучити наших дітей, а що з цього вийшло? Половина хлопців загинула в бою, половина сидить у таборі для військовополонених. А бідна Клу-Клу — у в’язниці.

І Бум-Друм на знак печалі хотів перекинутися через голову, але, пригадавши, що він людина цивілізована, став терти очі, ніби плаче.

— Ваша королівська величносте, якщо бажаєте, ми можемо звільнити принцесу Клу-Клу, — улесливо сказав Молодий король, який тепер підлещувався до Бум-Друма.

— Ні, — зі сльозами на очах відповів Бум-Друм, — витрачати дорогоцінний час на легковажне дівча, коли стільки важливих справ, просто неприпустимо.

Бум-Друм засвоїв, що білі плачуть, коли говорять про що-небудь сумне. Тому він завжди носив із собою бульбашку з нашатирним спиртом. І коли, на його думку, належало лити сльози, він виймав бульбашку з кишені й нюхав. А від нашатирного спирту, гірчиці й цибулі, як відомо, сльозяться

Відгуки про книгу Король Матіуш Перший - Януш Корчак (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: