Українська література » Дитячі книги » Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1 - Володимир Читай

Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1 - Володимир Читай

Читаємо онлайн Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1 - Володимир Читай
друг. Все, годі балакати! — їжак повернувся, обійшов зайця по колу і щез.

До кого не намагався зайчик Ляк заговорити, усі від нього втікали. Тільки-но побачать, кидають усе і як від вовка на всі лапи пускаються. І слухати його ніхто не хоче. Розізлився заєць: «Тікаєте від мене? Я сам до вас прийду!» Пішов до найближчої хатини, до цапа, та й гукає його:

— Цапику! Агов! — це я, Ляк. Відчини!

Вчув цап голос заячий, перелякався, аж труситься! — Не йди до мене, Ляку, не йди! В мене діти малі, не щеплені.

— Дай тоді мені капусти! — попросив заєць, бо був голодний.

Кинувся цап в город і вже несе три качани капусти. Голову марлею обв'язав, шапку зимову аж на очі опустив, рукавиці до ліктів натягнув і капусту зайцеві через паркан перекидає. Перекинув і гайда до хати.

Узяв Ляк ту капусту, їсть і думає. «От добре мені! Раз вони всі мене бояться, то я тепер з кожного данину буду брати!» Став заєць по хатах, по норах ходити, до всіх заглядати. Ніхто його, звісно, не пускає, але усі раді були б, що б пішов швидше, заразу свою не розносив. Отож кожен щось дає, аби Ляк йшов геть подалі і біля них не затримувався.

Сподобалося зайцеві таке життя. Раніше йому треба було за кожною капустиною чи морквиною день збігати, а зараз нічого не робить: що попросить, те й дають. Лише просить і їсть. Розтовстів Ляк, черево по землі волочить, вже й стрибати не може. З лапи на лапу перекочується, щоки надуває і жує безперестанку. Думає, що б це йому ще таке випросити. А звірі на Ляка дивляться, й дивуються: «Що це за хвороба така в нього, що він як на неї захворів, то тільки гладшати став? Може пухне, бідолашний!»

3. Невчений вовк

Вкотре пішов заєць лісом, назбирав їжі, сів на горбочку, розклався і вже кільканадцяту морквину жує, яблуками закусує. Слина по губам тече, на живіт стікає. Десь недалеко хруснуло. А зайчик навіть і не дивиться в той бік. Знову щось хруснуло. Вже ближче. А йому байдуже, ліньки голову повернути. І раптом перед Ляком, перед самим його носом, з'явився вовк. Великий, брудний, голодні очі вогнем горять, а зуби… Такі гострі, як ножі.

Відколи довідку мав, відвик заєць від вовків тікати, геть страх втратив. Сидить собі, не ворухнеться, обід дожовує. А навіть якщо б і хотів ворухнутися, то повне черево не дало б.

Обійшов вовк зайця, обдивився його, жирненького та апетитного, з усіх боків, і вже на нього стрибнути готовий був, аж тут Ляк і каже йому:

— Ти, вовче, мене певно не впізнав…

Здивований вовк присів на задні лапи і настовбурчив вуха.

— Мене не можна їсти, я заразний. В мене є документ! — Ляк вийняв дорогоцінний папір, розгорнув і дав вовку. — На, читай! Тут все написано.

Подивився вовк на ту затерту папірчину, понюхав, а вона так солодко зайчатиною пахне… Не втримався вовк, і… з'їв довідку. Облизався і каже:

— А мені байдуже, що тут написано! Не письменний я. А от що ти жирненький та смачненький заєць, овочами фарширований, то це я на власні очі бачу! — І на зайця.

Перелякався заєць не на жарт, ледь встиг ухилитися. Перекинувся через пеньок, почав у вовка жбурляти капустою, а як капуста скінчилася, то морква в хід пішла, далі яблука та груші, а наостанку накинув вовку на голову мішка і навтьоки. Не поскакав, а скоріше покотився, бо такий був гладкий, що вже ні бігти, ні стрибати не міг. Це ще добре, що з горба, а не під горб котитися довелося. Ледь вцілів того разу заєць, хоч добряче побився об дерева та подерся об кущі.

«От біда, вовк невчений трапився! — злився заєць. — Ледь життям за його неписьменність не поплатився. Це ще я дивом врятувався. Виходить, що не діє моя чарівна довідка, не рятує від невченого вовка. А хто їх розрізнить: вчений чи невчений? Не буду ж я їх абетку питати! Тікати треба! Старий перевірений заячий спосіб. І довідки вже немає у мене. З'їла хижа тварюка. Треба до старого життя повертатися!»

Подивився Ляк з сумом на свій живіт, який його до землі тягнув, зітхнув гірко і пішов старе життя вертати. Йде, на всі боки кричить:

— Я вилікувався! Я вже здоровий! Я не хворий! — Але ніхто з нір та гнізд не виглядає, не зустрічає його.

Побачив Ляк їжачка Колюшу і до нього:

— Колюша, не бійся мене! Я не хворий! І довідка була несправжня! Це я вигадав усе, що б вовки мене не чіпали!

— Еге-ж, — скривився їжак, — так ми тобі і повірили. Чума так просто сама по собі не виліковується! А документ звірі на власні очі бачили!

Засмутився Ляк, що не вірять йому, поскакав до дятла Встроминоса!

— Гей, Встроминосе, виручай! Напиши мені нову довідку, що я вже здоровий, бо не вірять мені!

— Написати — то діло не хитре… Чи повірять тобі тепер?

— Напиши! Сам казав: що написано пером, то не витягнеш волом! Побачать документ — повірять!

— Ти, зайцю, мене послухай. Я на документах краще за тебе знаюся. Хто ж повірить тобі, що ти здоровий, як ти не лікувався ані дня!? Документ не лікує.

— Ти ж знаєш, що я не хворий! Як же я можу лікуватися від чуми, коли на неї не хворію!?

— Це лише ми двоє знаємо. Усі інші переконані, що ти хворий і заразний. Тому тебе і оминають.

— Що ж мені тепер робити?

— Йдемо до Фарми.

Пішли заєць з дятлом до старої змії Фарми. Розповіли їй усю правду про підроблену довідку.

— Вибачте мені, бабцю, що збрехав, — ледь не плакав зайчик, — більше ніколи в житті не брехатиму. Допоможіть мені знову звичайним зайцем стати!

Розчулилася стара Фарма, пожаліла Ляка.

Відгуки про книгу Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1 - Володимир Читай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: