Брати Кошмарик, Магістр і я - Єжи Брошкевич
Досить про це! Зараз тридцять хвилин на восьму. Подзвонив по телефону Ярек.
Виявляється, що мій вчорашній мовчазливий співрозмовник трохи легковажно поставився до моїх пересторог. Щоправда, він зробив більше, ніж я від нього сподівався. І цього ніби вистачило. Стягнув великі резерви засобів пересування аж із восьми воєводств. Тільки що згідно з Ярековими повідомленнями, підтвердженими магістром Вернигорою, на Краків сунула вже хвиля автомашин і поїздів майже з двадцяти п'яти воєводств. Не рахуючи сміливців і туристів зі Щецінського, Гданського й Білостоцького воєводств. А також літаки…
Ярековий звіт тривав три хвилини, але важив близько трьохсот тридцяти трьох тисяч тонн.
Я приглушено зойкнув:
— Розтопчуть, затопчуть усе місто!
Ярек досить бадьоро підтвердив, що на автострадах і на трасах дорожня служба руху якось дає собі раду. Але на дорогах першого, другого й третього класу вже о четвертій годині почалися сцени на зразок Дантового «Пекла» — якби Данте міг моторизувати пекельні безодні.
Я зрозумів, що немає часу на довгі телефонні балачки. Треба діяти, відразу, не зволікаючи, не відтягуючи і взагалі блискавично. Зараз тридцять п'ять хвилин на восьму. Небо гуде, земля здригається. Треба розпочинати нашу конференцію…
— … найпізніше о восьмій тридцять, — втрутився Ярек.
— … найпізніше о восьмій тридцять, — повторив я разом із ним.
Наближалась восьма година.
Брати Кошмарик уже повністю включились у роботу. Магістр, мабуть, також.
Гірше стояла справа з Ганною і Фунем. Фуньо після вчорашнього засліплення кольоровими димарями мусив своє відіспати. І дуже багато чого треба, щоб його розбудити.
В міжнародних колах Фуньо Прекрасний відомий як Заснула красуня, чи Заснула принцеса. Звідки взялося це прізвисько? Напевно, не йшлося про красу, а тільки про сонливість. Ще й тепер розповідають про нього, ніби він проспав сильний землетрус в Ірані; тільки коли його розбудили опівдні, ще з заплющеними очима почав кричати, щоб йому принесли сніданок. А від усього готелю залишилась тільки стіна, до якої прилягала Фунева кімната, й шматок підлоги разом з диваном, на якому він спав. Поки його рятували (на дивані лежала й кінокамера), він зняв чудовий фільм.
Через одинадцять місяців Фуньо проспав аварію великого пасажирського пароплава й прокинувся через сорок п'ять хвилин після того, як пароплав затонув, тієї миті, коли його витягали з води. Свій рекорд він повторив через вісім місяців, проспавши відому катастрофу пасажирського літака на Таїті. Прокинувся аж на столі в лабораторії електроенцефалографу, коли його голова була вже обклеєна електродами й дротами цього апарата для дослідження мозку. Він прокинувся, вереснув, і половина медперсоналу добрих півгодини мусили його ловити. Нарешті Фуня приманили його ж власною непошкодженою кінокамерою.
А сьогодні Фуньо верещав мені в телефон до другої години ночі. Потім я пішов на заслужений відпочинок. А Фуньо? Я знав його багато років і міг поставити десятикаратовий діамант проти гнилого горіха, що Фуньо танцював усю ніч до ранку. І, напевно, ще спить. А розбудити треба якнайшвидше. Здавалось, що це легко зробити, бо Фуньо ніби прокидався, але так тільки здавалось. Він дозволяв, щоб його вели до ванної, голився, одягався, йшов туди, куди вели, мабуть, у такому стані не опирався б, якби йому захотіли відрубати голову, щоб пришити, наприклад, під лівою пахвою. Поки не прокидався його мозок, Фуньо більше скидався на тримач для парасолів, схрещений з тапіром, аніж на дуже талановитого і симпатичного фільмового діяча.
Як же його розбудити?
Щиро признаюсь, я був одним із трьох людей на світі, що знали, як розбудити Фуня за п'ять хвилин. Більше того, я єдиний у світі знав справжній і найкращий рецепт.
Кімната, я і весь дім уже готові приймати гостей. Треба було спішно приготувати рецепт для Фуня. Я мусив квапитись; був такий заклопотаний і зайнятий, що не помітив прихиленої до високих полиць з книгами великої алюмінієвої драбини. Ліки від сну для Фуня були готові о сьомій годині сорок чотири хвилини. Близько восьмої години прийшов Ярек, дуже вибачаючись, що прийшов раніше. Точно о восьмій з'явився Марек з магістром. Зате Ганку й Фуня ми чекали аж п'ять хвилин і вісімнадцять секунд. Досить було тільки глянути на Фуня — рухомий тримач для парасолів, глухий, сліпий і німий. Ми не знали, що робити, сміятись чи плакати. Я подивився на Ганку, вона безпорадно розвела руками.
— Ще близько двадцяти хвилин, — шепнула вона. — Ви, мабуть, знаєте, що це мусить тривати, доки моя Заснула принцеса насправді прокинеться.
— Я знаю своє, пані Ганю. І уявіть собі, що я зараз принесу ліки.
— Які? Це неможливо! Сорок лікарів підтвердили, що це невиліковно.
— А в мене є ліки! Від Фуневого батька. Ви-про-бу-ва-ні!
Я пішов у кімнату до бабусі, позичив у неї старовинну табакерку часів Варшавського князівства. Потім зайшов до кухні, взяв міксер із старанно змеленими на порошок «ліками». Насипав трохи тих «ліків» у табакерку. Задум був добрий, бо ексцентричний Фуньо три роки тому, намагаючись відучитись від куріння, почав нюхати тютюн. Дійшло до того, що з портсигара в нього сипався тютюн, а з табакерки він виймав сигарети.
Цього разу я вирішив скористатися з давньої Фуневої звички нюхати тютюн. Я підсунув йому під ніс табакерку з коричневим порошком.
— Фуню! — вигукнув я. — Тютюн!
— Тютюн? — забурмотів він крізь сон.
Він простягнув руку, я насипав йому порошку, а сам швидко відскочив убік. Щоправда, Фуньо напівлежав, напівсидів у моєму найміцнішому й найзручнішому кріслі, однак, маючи справу з таким тютюном, ніколи не знаєш, що може трапитись. Усе це відбувалося серед тиші, всі присутні пильно придивлялися, що я роблю, не зронивши ні слова. Тільки в Ганки був трошки занепокоєний погляд. І в магістрових очах заблищали золотисті іскри, ніби він щось відчув чи почув.
А Фуньо ніяк не міг піднести свій «тютюн» до носа. Його невпевнені рухи свідчили, що він ще на півдорозі до пробудження.
Нарешті йому все-таки вдалося піднести порошок