Острови Халдеї - Діана Вінн Джонс
- Може бути, - сказала моя тітка. – Пророцтва хитрі, ризиковані речі і досить легко їх вигадати. Я постараюся бути неупередженою. Але може бути і так, що хтось – Донал чи Мевенне, наприклад – вхопилися за шанс, коли він виник. Щодо того, що ми робитимемо, ну, дитино, по-перше, ми маємо тримати Івара у безпеці, і по-друге, намагатимемося добратися до Логри, як вони хотіли і, будучи попередженими, побачимо.
Глава 6.
Холітаун* був маленьким, низьким сірим містечком із нерегулярним причалом. З моменту, як ми дісталися туди, була сама лише мішанина. Капітан не міг дочекатися, коли позбудеться нас. Наші сумки були викинуті на причал майже перед тим, як корабель пришвартувався, і ми виявили, що слідуємо за ними у безумстві риби та криків. Здається, ми прибули одночасно із рибною флотилією. Всюди навколо нас були срібні потоки риби, залитої у діжки, чи покладеної у коробки, чи придбаної та проданої з глибоких, пахучих трюмів. Бернікійці не дуже високі. До мого збентеження, додалося ще те, що Тітонька Бек та Ого височіли над натовпом і навіть я виявила, що майже така ж висока, як більшість людей навколо мене.
_______________________
* Святе місто
- Я голодний, - сказав Івар. – Ми можемо щось купити?
- Не за цими цінами, - сказала Тітонька Бек. Вона почала уважно дивитися навкруги, очевидно щось видивляючись.
Ого підштовхнув мене на вказав. Безпосередньо у полі мого зору, Плаг-Аглі терся о ноги невисокої особи у зелених шатах*. Він знову зник, коли я глянула.
__________________________________
* Скоріше всього це халат.
У цю ж мить, Тітонька Бек сказала:
- А! – і покрокувала до зелених шатів.
Там була ціла їхня група, яка весело пересувалася поміж риби, зупиняючись, щоб поторгуватися і тоді продовжуючи йти із рибиною, чи двома у їхніх кошиках. Вони не виглядали дуже заможними. Всі зелені шати були поношені та неохайними. Чоловіки у більшості були босоніж; жінки були взуті у сандалі домашнього виробництва. Але найдивнішим було те, що кожний з них мав тварину або птаха. Я бачила білку на плечі одного чоловіка, а у жінки у кошику, поруч із рибою, зручно розташувався кролик. Хтось іще вів вівцю, а інший, здавалося, мав лиса.
- Хто вони, Тітонька? – запитала я в Тітоньки Бек, що цілеспрямовано направлялася до них.
- Монахи та черниці, - відповіла вона. – Вони покланяються Леді.
Це мені особливо не допомогло. Не було нічого більш не схожого на Кілканнонського Священика та його новачків. Коли ми підійшли до групи, я виявила, що оточена веселими обличчями та дивними тваринами. Я припустила, що найближча до мене чорниця мала дивний, із чорним пір’ям, головний убір, допоки цей головний убір не подивився на мене круглим жовтим оком і мовив:
- Кар! – І я зрозуміла, що на її зеленому капелюху сидів крук.
- Його звати Рой, - сказала вона. – Він не образить тебе. Народ, чого ви хочете?
- Вашої допомоги, брати та сестри, - сказала Тітонька Бек. – Нам треба дістатися до короля.
- Короля! – сказали декілька з них, радше здивовано.
А один маленький товстий чоловік запитав:
- А навіщо вам король? – Мабуть, він був найдивнішим з усіх монахів, тому що його борода розходилася у два пучки, один пучок від кожної щоки, вони були настільки довгі, що були заправлені у мотузку, яку він носив замість ременя. На його плечі сидів дійсно чудовий зелений птах – блискучо-зелений із вигнутим дзьобом і круглими жовтими очима, навіть розумнішими ніж у крука. Кожне око було оточене мудрими рожевими зморшками, внаслідок чого він виглядав дійсно дуже розумним. Довгий, довгий хвіст скочувався униз спини маленького монаха, як водоспад, навіть довший ніж пучкоподібна борода монаха.
І він розмовляв. Ого, Івар та я, всі підстрибнули, коли він сказав, голосним, клекотливим голосом:
- Це четвер! Це четвер!
- О, так і є! – сказала черниця, із круком. – Грін Гріт* цілком правий.
____________________
* Зелене вітання
- Ні, ні, - сказав інший монах. – Середа, я клянуся.
- Дійсно, - заявив хтось іще. - Лиси завжди гавкають у середу.
- Вони гавкають, коли хочуть, - сказав інший монах. – Четвер, коли сонце на вежі.
- О ні, - не погодилась черниця, що була далі, - Сьогодні середа, а день народження Леді був лише тиждень тому.
- Четвер, - наполягав хтось іще. – З Дня народження пройшло лише шість днів.
Аргументи викладалися та викладалися, а наші власні голови поверталися від одного до іншого. На цей час, з’явилися люди, що наполягали, що сьогодні лише вівторок і інші, які, здається так само були певні, що сьогодні п’ятниця.
Нарешті, Тітонька Бек сказала, дуже роздратовано:
- Яка різниця який сьогодні день? Я лише спитала, як дістатися короля.
- Але у тому то й справа, Мудра Жінко, - сказав монах із зеленим птахом. – Король під обітницею, бідолашний чоловік. Йому заборонено бачитися із незнайомцями в четвер.
- О, - сказала Тітонька Бек. – Я чула, що подібні речі трапляються на Берніці. А що трапиться з королем, якщо він побачить незнайомця в четвер?
- Ніхто не знає, окрім того, що погано гнівити богів, - сказав маленький монах. – І…
- А як ти знаєш, що я Мудра Жінка? – допитувалася Тітонька Бек.
- Це помітно за милю, - сказав монах. – Грін Гріт одразу це побачив. – Він потягнувся та похлопав птаха по голові. Птах негайно схопив один з його пухких маленьких пальців дзьобом. Припускаю, що це мало означати