Острови Халдеї - Діана Вінн Джонс

Але ми не врізалися у бар’єр. Коли Тітонька Бек вискочила на палубу, все ще пришпилюючи її косу навколо голови, вона сказала:

- А, я так і подумала, виходячи з кольору моря. Ми зараз у місці загубленої землі.

Як Вчитель часто розповідав нам, є лінія з рифів та скель у морі між Логрою та Скарром, що нагадує Землю Самотності, після того, як вона розламалася та затонула під час землетрусу. Вчитель відпливав, щоб побачити на власні очі, коли був молодий, і він казав, що там цілком достатньо доказів, що колись там було заселено. Він знайшов поламані черепки посуду та рештки різьбленого житла серед скель. Моряки казали йому, що деякі з довших рифів навіть нагадують їм будинки. Ого завжди був дуже вражений цим.

- Вчитель казав нам про все це, - схвильовано сказав він Тітоньці Бек. – Він знайшов різьблену гробницю та більшість прекрасної вази. Ми можемо піти і подивитися, як ти думаєш?

- О, замовкни! Кому цікаво? – сказав Івар.

- Але я завжди дивувався… - знову почав Ого.

На цей час, Шеймус Хеміш кричав на нас, щоби усі вибралися на скелі та полегшили корабель, так щоб він міг вирівняти його на плаву, і глянути, яку завдано шкоду. Бідний корабель молотився назад і уперед, назад і уперед, із дуже загрозливим звуком, а моряки вже пірнали під мотузку із одягом, із коробками та клунками вантажу, щоб обережно спустити їх за борт. Деякі з них зупинилися та допомогли також і нам спуститися. Ого був настільки нетерплячий, що сам зістрибнув у великому звиваючомуся стрибку.

- І море біля загубленої землі завжди коричневе, через землю, - я чула, як він казав, в той час, як кок передавав мене униз, у чиїсь великі татуйовані руки.

Івар, звичайно ж, не міг дозволити Ого перевершити його. Він також самостійно зістрибнув, і приземлився, із стукотом та вивихнувши щиколотку, та скаржився на це наступну годину. А Тітонька Бек спустилася униз, так само як вона піднялася на борт, мирно їдучи верхи на іншому моряку.

- Не буде там жодного пошкодження, - сказала вона мені, поки нас несли поряд. – Вони що, не довіряють тому, як я можу захистити корабель на якому подорожую?

Моряк, що ніс, вивантажив її за скелями у дуже виразний - “без коментарів” спосіб. Я пройшла туди, де вона була, і виявила, що ми врізалися у доволі великий острів, піщаний та скелястий та занедбаний під дивним тьмяно бузковим небом. Спереду було декілька скель, десь висотою з ріст Ого і, над ними, здавалося, росло декілька дерев.

- Ми можемо розвідати? – нетерпляче запитував Ого. – Як довго ми будемо тут?

- Зараз гляну, - сказала Тітонька Бек.

Я подивилася назад, на бідолашний корабель, коли Тітонька Бек кликала Капітана. Ось він, лежить боком і молотиться, молотиться поміж двох зубців скали, і висить там із кольоровим одягом. Дуже недостойний. Шеймус Хеміш був зайнятий, розміщуючи вітрила, але він прокричав у відповідь, що у нас є година. І він сказав коку та іншому моряку піти із нами.

- Я залишуся тут, - сказав Івар. – Моя щиколотка дійсно болить.

Ми залишили його сидіти на скелі, оточеного жовтою морською піною, у той час як ми вилазили на круті скелі. Я була досить нетерплячою, так само як Ого. Вчитель казав нам, що землетрус трапився більше тисячі років тому і, наскільки я знала, я не бачила нічого настільки старого. Тітонька Бек була, як завжди, серйозна та стримана, але мені здавалося, що вона вибирається на скелі так само нетерпляче, як і решта нас. Це був один з найлегших підйомів у моєму житті, хоча я маю визнати, що моя гарна сукня трохи постраждала в дорозі.

На середині шляху, Ого сказав:

- Гей! А це що? – і підібрав щось, що виглядало як велика поламана кришка від каструлі. Здається, вона була зроблена з дуже старої чорної шкіри. Ми всі зібралися на розсипчастому виступі, щоб оглянути це. Ви все ще могли побачити, що на ній були видавлені візерунки.

Тітонька Бек тільки-но взяла річ, щоб роздивитися візерунки на світлі, коли біля нас з’явився, кульгаючи, Івар.

- Ого, - сказав він. – Передбачається, що ти мій служник. Передбачається, що ти залишаєшся зі мною. Ти знаєш, що я пошкодив мою щиколотку. Що ти робиш, гуляючи та підбираючи ні до чого не придатні старі заслони?

- Це був заслон, я думаю, - сказала Тітонька Бек, крутячи ту штукенцією. Вона мала гарної форми, артистичні пальці. Я завжди вражена, коли вона тримає речі. – Ці візерунки… - почала вона.

- Викинь це, - сказав Івар.

- Ні, не викидай, - сказав кок. - Я можу продати це на Берніці. Вони там полюбляють старі речі.

- Ці візерунки, - голосно сказала Тітонька Бек, - є символами Хранителя Півночі. Поклади там, де ти це знайшов, Ого. Це щось, у що жоден з нас не повинен втручатися.

Мабуть, вона була права. Востаннє я бачила символи, подібні до цих, вишитими на одягу Верховного Короля Фарлана. Всі дивилися, радше як покарані, в той час як Ого обережно поклав зламаний заслон назад на виступ, де його було знайдено.

- Я міг отримати сотню срібників за це, - зауважив кок, коли ми продовжили вибиратися на скелю.

Кок виглядав дуже похмурим через це і мовчав допоки ми не дісталися дерев, нагорі. Там було так, ніби уся земля втекла від нас. Крихітні створіння – миші, щури, полівки – поспішали та квапливо тікали з нашого шляху. Я бачила кроликів, білок, ласку та навіть тварину, схожу на маленького оленя, що біг від нас серед дерев. Маленькі пташки та великі стукали деревину, на вершинах. Жодне з дерев не було високим. Вони усі були кривими та нахилялися на морському вітрі, але я бачила, що то були дерева,