Острови Халдеї - Діана Вінн Джонс

чути, як він муркоче, коли він підійшов, так, ніби хтось шкребе пилкою по каменю. Я нахилилася та потерла його вуха та морду, так само, як я би потерла одному з замкових вовкодавів. Коту це подобалося. Його муркотіння стало грюкотом. Він відштовхнувся до мене та обгорнув хвостом мої ноги. Ближче, його хутро виглядало дещо рожевим, так, ніби його шкіра просвічувалася.

- Ти є надзвичайно жахливим*, - сказала я йому, - але тобі тут жахливо самотньо.

________________________

*Вона також сказала - “plug-ugly”

- О, у нього десь має бути приятель, - сказала Тітонька Бек та підійшла поближче до колон, щоб роздивитися. Здається, вони їй багато не сказали.

- Пішли, - сказав Івар. – Це місце нудне.

Тітонька Бек подивилася на сонце, яке було досить високо, сяючи крізь дивний бузковий серпанок.

- Так, - сказала вона. – Не здивуюся, якщо Шеймус Хеміш відпливе без нас. – Вона повернулася, щоб йти, та зупинилася, доволі незвично непевна. – Ти пам’ятаєш, як ми прийшли сюди? – сказала вона Ого.

Всі вони, скупчилися, збентежені, крім мене. Тоді я вже стояла на колінах, обвивши руками Плаг-Аглі*. Він був такий міцний та м’який та теплий, і він так очевидно приваблював мене, що я не зважала на те, який він потворний.

________________________

*“Рlug-ugly” - надзвичайно жахливий, є ще одне значення – хуліган/розбишака.

- Ти знаєш шлях звідси? – запитала я його.

І він знав. Він розвернувся та пробіг між двома колонами, там де була прогалина у кущах і слабка, вузька стежка за ними. Я думаю, він сам проклав цю стежку, виходячи на полювання протягом років.

- Сюди! – покликала я інших. – Самотній Кіт знає. – Не знаю, чому я так назвала його, крім того, що йому, здається, підходило це офіційне ім’я. Плаг-Аглі, було його приватне ім’я, між ним та мною.

Вони всі пішли за нами, радше із сумнівом, Івар казав, що ми навряд чи можемо заблукати на такому маленькому острові і це звучало так, ніби він думав, що ми заблукали. Стежка вивела нас на скелястий уступ з іншого боку місця-храму, а тоді униз та кругом, допоки ми не змогли побачити корабель нижче нас. Він виглядав цілком нормально зараз. Вони опустили мотузку з одягом Тітоньки Бек, так само як і вітрила, і спустили веслувальний човен. Команда гребців була у веслувальному човні, відбуксировуючи корабель від скель.

Івар одразу дощенту забув про свою щиколотку та побіг униз по схилу, кричачи морякам, щоб зачекали. Кок і наш моряк кинулися за ним, ревучи, що ми вже готові піднятися на борт. Тітонька Бек акуратно ступала униз, серед скель, виглядаючи зловісно. Ого, свого роду, вештався перед нею. Я бачила Шеймус Хеміш дивився на нас з корми корабля.

Коли Плаг-Аглі та я підійшли, Тітонька Бек казала:

- Ти не повинен був викидати весь цей хороший одяг у море, гадаю.

Шеймус Хеміш суворо вказав туди, де мотузка та одяг лежали у перемішаній купі, біля передньої щогли.

- Швидко на борт, - сказав він. – Ми не будемо чекати на вас.

Всі видерлися на корабель, настільки швидко, що я не пам’ятаю, як там опинилася Тітонька Бек. В той час гребці все ще продовжували гребти, тож коли підійшла моя черга видиратися на борт, між кораблем та скелями була доволі широка, вируюча прогалина. Плаг-Аглі блукав вгору та вниз перед нею, вимовляючи довгі, похмурі нявкання.

- Він хоче піти із нами, - покликала я Тітоньку Бек. – Можна йому?

- Нізащо, я не допущу злощасне створіння, як це на мій корабель, – прокричав Шеймус Хеміш, бушуючи на палубі. - Зникни, тварюко! Киш! – І він загрозливо замахав на Плаг-Аглі, який виглядав нещасним.

Тітонька Бек знизала плечима.

- Вибач, моя хороша тваринко, - сказала вона. – Капітан сказав. Схопися за мою руку, Ейлін, і я витягну тебе. – Вона простягнула руку, а я лише змогла схопити її та лише змогла зробити довгий, довгий крок, щоб поставити одну ногу на борт. Решту шляху мене тягнула Тітонька Бек. Я повернулася та дивилася, як Плаг-Аглі сидів там, стаючи все менше, коли моряки переможно виводили нас, веслуючи, у море.

Я заплакала.

- О, вибач, вибач! – кричала я до Плаг-Аглі. Він дійсно виглядав, як Самотній Кіт, сидячи там, вдалечині.

- Зберися, - сказала мені Тітонька Бек. – Він роками жив у храмі, відмінно щасливо. Він скоро забуде тебе. Йдемо, допоможеш мені розплутати цей безлад, який моряки зробили з нашого одягу.

Шеймус Хеміш не дозволив нам робити це на палубі. Він сказав, що морякам потрібно поставити веслувальний човен та підняти вітрила, і він змусив нас забрати усі клунки униз, у закуток, де ми снідали. Він вислав Івара та Ого униз із нами, щоб їх також прибрати зі свого шляху. Вони сиділи та спостерігали, як ми розплутували гарну, теплу на вигляд сукню.

- Вона має бути десь твого розміру, - сказав мені Івар. - Цікаво, де мати взяла її?

- Я можу одягнути її зараз? – запитала я Тітоньку Бек.

Вона перевела погляд від сукні на мене. Моя найкраща сукня була порвана та вся у плямах смоли, з палуби і морської води, і, на додачу, Плаг-Аглі замазав її своїми довгими рожеватими волосинками.

- Хм, - сказала вона. Вона повернула зелену сукню так і сяк, понюхала її та, зрештою, простягнула мені. – Йди переодягнися у нашій каюті, - сказала вона мені. – Поки ти там, приведи у порядок своє волосся.

Я пішла, майже весела. Не часто я отримувала гарну нову сукню, як ця. Мені майже полегшало від розставання із Плаг-Аглі, думала я, коли відчиняла двері каюти.

Перше, що я побачила там, був Плаг-Аглі. Він розтягнувся на моєму ліжку,