Українська література » Дитячі книги » Острови Халдеї - Діана Вінн Джонс

Острови Халдеї - Діана Вінн Джонс

Читаємо онлайн Острови Халдеї - Діана Вінн Джонс
приязнь, але виглядало боляче. Монах відійняв руку та потряс її. – Чому ви хочете побачити короля? – сказав він. – Вам потрібна справедливість? – Він перевів погляд від Тітоньки Бек на мене, а потім на Ого та Івара, ніби ця думка його сильно здивувала.

- Не зовсім, - сказала Тітонька Бек. У цей раз, всі перестали сперечатися та глянули на неї з цікавістю. Вона випрямилася. – У нас місія, від Верховного Короля Халдеї, - сказала вона.

Всі люди у зелених шатах, виглядали враженими. Їхні зелені капелюхи та маленькі круглі ковпаки* повернулися та кивали, коли вони дивилися один на одного.

______________________________

* Думаю, це ковпаки, англійське слово – “cap”.

- Ну, тоді, - сказав один із птахом, - здається, буде краще, якщо ми відведемо вас до Будинку, а там зможемо провіщувати який сьогодні день. Чи не поснідаєте ви із нами?

- О так! – щиро сказав Івар. Шлунок Ого різко загудів.

- Ми будемо у захваті, - сказала моя тітка, велична як завжди.

Група продовжила закупівлю риби. Я помітила, що вони не платили багато за неї. Здається, більшість рибалок була цілком готова віддати їм рибу задарма.

- На вдачу, - казав кожний, кидаючи жменю крихітних срібних рибок у кошики.

За причалом був ринок. Тут вони придбали оберемок хліба, декілька глечиків масла, багато ранніх яблук та доволі багато вишень. Вони знову не платили багато.

- Воно того майже вартує, бути праведним, - сказав мені Ого, коли ми вийшли з ринку та йшли серед сірих будинків міста. Там він знову підштовхнув мене та вказав. Я встигла помітити, як Плаг-Аглі повз у клаптику сонця, із великою рибиною у пащі. Він зник, коли ми порівнялися із тим місцем. – Думаєш ця тварина магічна? – прошепотів Ого.

- Так, - сказала я. – Повинен бути.

Монахи та черниці весело стрекотіли, ведучи нас на кінець містечка. Їхній Будинок, коли ми увійшли до нього, був радше схожий на сарай, ніж на релігійну установу. Він був високий та темний, та теплий усередині, із вогнем в центрі підлоги, у найбільш задимленій, старовинній манері. Цей вогонь здивував Івара, тому що був низьким та розжареним і споживав темні шматки матеріалу. Івар бачив лише вогонь з полін.

- Що вони спалюють? – запитав він, вдивляючись у нього.

- Торф, - сказала Тітонька Бек. – Кажуть, цей острів зроблений із торфу.

Здається, торф це болотні брили, але він прекрасно слугував для приготування риби. Риба умить зашипіла у залізних каструлях. Кожному з нас дали переповнену дерев’яну тарілку з рибою та лише шматок хліба. Усі сиділи на підлозі, під час їжі. Ого та Івар постійно перекривали шлях своїми довгими ногами. Мені було так незвично їсти на підлозі, що я весь час ворушилася, щоб всістися зручніше. Тітонька Бек, звичайно ж, елегантно сиділа перехрестивши ноги* і витончено піднімала рибу із хлібом і свої пальці, ніби вона так їла усе своє життя.

___________________________________

* Вона сиділа так, як у нас називається – по-турецьки.

- Я називаю це жахливим! – пробурчав Івар. – Це не цивілізовано! – На щастя, у нього вистачило розуму пробурчати шепотом, але навіть так, Тітонька Бек глянула на нього одним з її найогидніших поглядів. Івар став дуже червоним і після цього всівся до неї спиною.

Риба була смачнюча. Ми всі з’їли велику купу, будучи дуже голодними на ту мить. Коли ми закінчили, неохайна ганчірка – на яку Тітонька Бек подивилася, радше, манірно – була передана навколо, щоб ми могли витерти наші пальці. Тоді монахи та чорниці повитягали усі види дивного знаряддя, і рахівниці і декілька шматків пергаменту та палички деревного вугілля та почали вираховувати який день тижня насправді був.

- Гадаю, це п’ятниця, - прошепотів мені Ого. – Ми відправилися у понеділок, так?

Саме тоді, великий зелений птах злетів на крокви, на величезному розмаху зеленого пір’я, галасуючи:

- Це четвер! Це четвер!

Івар та Ого та я захихикали. Тітонька Бек сказала:

- Я чула про папуг. Він мабуть сказав би це, навіть якби була неділя. А тепер - тихо.

Але, знаєте що, монахи та чорниці все ще не могли вирішити який це день. Нарешті, у Тітоньки Бек урвався терпець, і вона встала.

- Ми підемо до короля зараз, - сказала вона, - незважаючи на те, який сьогодні день. Чи може хтось провести нас, будь-ласка?

Монах, власник папуги, також встав. Тоді ми вже виявили, що його ім’я було Фінн.

- Я відведу їх, - сказав він, - і приведу назад, якщо буде потреба. Хто-небудь знає, що сталося із моїми сандалями?

Відбулися великі пошуки по всім кінцям сараю і зрештою черниця виготовила пару товстих шкіряних сандалій. Фінн затоптав свої пухкі ступні у них та поманив зеленого птаха униз, на своє плече.

- Ми йдемо, - сказав він, бадьоро підбираючи сумку Тітоньки Бек. Ого підібрав свою та Іварову, я підібрала мою і ми подякували іншим та пішли. Коли ми уходили, вони були зайняті, годуючи тварин, майже так, ніби вони забули про нас.

- Далеко до короля? – запитала я, коли ми залишили будинки позаду.

- Миля, чи десь так, - сказав Фінн.

Я була рада. Моя сумка була важка. Я заздрила тому, що Івар крокував попереду із Тітонькою Бек. Ми йшли дорогою, яка м’яко вела угору між дюжинами зелених полів, більшість із вівцями, але на деяких росли зернові, які я не могла впізнати. У живоплотах була жимолость. Повітря пахло вологою та солодким. Час від часу трохи дощило – гарний дощ, від якого мої брови свербіли, а Фінновий птах роздратовано струшував пір’я.

- Берніка найзахідніший з наших островів, - пояснив мені Фінн. – І ми

Відгуки про книгу Острови Халдеї - Діана Вінн Джонс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: