Острови Халдеї - Діана Вінн Джонс

- Як ти… Ні, я не питатиму, - сказала я. – Це має бути магія. Плаг-Аглі, я дійсно щаслива бачити тебе, але ти не заперечуєш доїсти пацюка та підлозі?

Плаг-Аглі подивився на мене широким зелено-морським поглядом. Я змирилася із щурячим ліжком на цю ніч, коли він грайливо кинув щура через плече, як це роблять коти. Він перелетів через каюту та приземлився на ліжку Тітоньки Бек.

- Ну, гаразд, - сказала я. Я зняла мою зіпсовану сукню та постелила, щоб він міг на ній лежати. Йому це сподобалося. Він лежав на ній та муркотів, поки я влазила у гарну зелену. - Пересунь цього пацюка, - сказала я, коли уходила. – Ти не знаєш Тітоньку Бек. Ти отримаєш від неї, якщо залишиш його там!

- Гей, виглядає гарно! – сором’язливо сказав Ого. Він йшов по коридору, навантажений нашими вивернутими назовні сумками. – Капітан збирався забрати ці, - сказав він мені. – Він був дійсно роздратований, коли я попросив їх.

Все що я виметикувала сказати було:

- Хм, - як це робить Тітонька Бек. Я дула рада, що сукня виглядала добре, але що відбувається із цією подорожжю? Нам дали забруднений одяг та отруйні ліки і Капітан, який щасливо ледь не залишив нас у скрутному становище на цьому острові. Але, певно, Кеніг та Мевенне не хотіли втратити власного сина. Хотіли? Але Донал був би радий позбавитися брата, гадаю. Він ніколи не любив Івара. І Донал напевно щось планував, на Скаррі.

Тітонька Бек, безумовно, думала у цьому ж напрямку. Коли ми повернулися у закуток, вона підняла погляд від згорнутої нижньої білизни, щоб сказати:

- Дякую, Ого. Еллін, ти забула привести до ладу зачіску. – А тоді, після паузи, - Івар, Ого, хтось з вас має якісь гроші?

Обидва виглядали стривоженими. Ого пощупав кишені та знайшов мідний пенні. Івар покопався у його кишенях і знайшов два срібника та три мідяки

- А я точно маю пів срібника, - сказала Тітонька Бек.

- Навіщо тобі? – запитав Івар. – Я думав канцлер Короля Фарлана дав тобі гаманець.

- У ньому самі лише камінці, і декілька мідяків нагорі, щоб приховати оману, і хтось, - сказала Тітонька Бек, - має заплатити Шеймусу Хемішу за цю подорож. Навіть якщо твій бать вже зробив це, нам все ще треба купляти їжу та платити за житло, коли ми доберемося на Берніку. Я повинна подумати, що робити.

Гарний одяг, який все ще пахнув не-зовсім-медом і ромашкою, був акуратно складений у сумки. Я щойно застібнула їх, коли прийшов кок із нашим обідом. Це були мариновані оселедці та швидкий хліб, за квасний з харчовою содою.

- Я не можу дати вам більше, чи щось краще, - сказав він грубувато. – Капітан знову у хорошому настрої, побачивши бар’єр у полі зору, і ми можемо слідувати за ним на південь, до Берніки, але він каже, що ми будемо йти ще один день. У нас недостатньо їжі на цю подорож.

- Зрозуміло, - спокійно сказала Тітонька Бек. – Цього достатньо, натепер. – І, коли кок уходив, вона запитала, навіть більш спокійніше, - я припускаю, бідний Шеймус Хеміш отримав мало, або зовсім не отримав платні за доставку нас до Дунберіну?

Кок зупинився у дверному отворі.

- Чому ти питаєш?

- Я маю на увазі – бачачи, як він економить на їжі, - сказала Тітонька Бек.

Кок розвернувся, виглядаючи дуже щирим та серйозним.

- А, ні, - сказав він. – Це мій прорахунок, маєш зрозуміти. Його поганий настрій через це. Він любить добре поїсти, Капітан. І побачивши, як Верховний Король пообіцяв йому сумку золота за безпечну доставку вас у Холітаун, а Король Кеніг пообіцяв йому іншу, коли ми повернемося на Скарр без вас, Капітан сказав мені відкласти багато про запас – що я думав, я і зробив.

- Дійсно? – сказала Тітонька Бек. – Оскільки так сталося, ми маємо прийняти ситуацію. Дякую.

Одразу, як кок пішов, Івар вибухнув:

- Злодійські користолюбні шкуродери! Їм пообіцяли дві сумки із золотом, а вони годують нас цим! – Він вказав на оселедці, і я клянуся, його очі вискочили від люті.

- Цим ти втамуєш голод, - сказала Тітонька Бек, ділячи їжу. – Хоча, - додала вона задумливо, - Я би хотіла побачити, що у цю мить споживає хороший Капітан.

- Оленину, - похмуро сказав Ого. – Я відчув запах, як її готували.

- А чому вони хочуть кинути нас у Холітауні, а не Дунберіні? – запитав Івар. – Це ж милі далі по узбережжю.

- Здається, так наказав Король Фарлан, - сказала Тітонька Бек. – І я очікую, що це якось пов’язане із віскі. Ми маємо бути вдячні, Івар. Холітаун не велике місце, як Дунберін, і має бути менш дорогим. Пам’ятай, у нас майже немає грошей.

Але коли ми закінчили їсти, вона відвела мене у нашу каюту, під тим приводом, що нам треба віднести сюди сумки.

- Ейлін, - сказала вона, стаючи дуже серйозною, - я не хотіла казати це перед тими двома хлопцями, але я дуже сильно боюся, що твій родич Король Кеніг не мав наміру залишати нас живими, у цій подорожі.

Я нервово шукала хоча б крихітний шматочок Плаг-Аглі. Не було жодних ознак ні його, ані щура. Я починала дивуватися, чи не наснився він мені, коли Тітонька Бек казала. Це сіпнуло мою увагу на неї.

- Але що ми будемо робити? – сказала я. – Гадаєш, тоді це пророцтво, про Принца Аласдаіра, є фальшивкою? – І то є ганебна річ, подумала я, що хтось грається із надіями Короля Фарлана.