Антон та інші нещастя - Гюдрун Скреттінг

Щось у мені мовби чахне. Бо як моє життя зможе набути сенсу, якщо тато не любить сюрпризів?

— Будь такий добрий… не записуй мене більше ні на які курси!

Не буду… Але міг би подякувати. За намір принаймні. Правда, дивно дякувати за погані наміри. Хай би хоч не просив мене бути добрим. Бо я саме й намагався бути добрим. І невдало.

— Насправді, то була ідея Іне, — виправдовуюсь я. — Вона вважала, що тобі варто виходити між люди.

Тато криво усміхається.

— Ага, вона так вважала…

— Так… вважала.

Хоче, щоб я був добрим, буду добрим. Хоча я не так добрий, як боягузливий.

Тато знову зітхає, споліскує брудну тарілку.

— Усе таке, як воно є, — каже він. — З цим треба просто змиритися.

Усе таке, як є… Я розумію — він мене має на увазі. Бо всі його плани полетіли шкереберть з моєю появою на світ. Тато хотів стати астрономом. І ось продає унітази.

— То ти не маєш потреби виходити між люди? — питаю я.

Тато сміється, кошлатить мені чуприну.

— Знаєш, марно вчити старого пса гавкати…

Чесно кажучи, ніхто й не вчив його гавкати. Я лише хочу, щоб тато жив таким життям, про яке мріє. Життям, яке в нього було до появи мене, ходячого нещастя. Але воно в нього ніколи не з’явиться, якщо він сидітиме в чотирьох стінах.

У своїй кімнаті я знову виймаю аркуш з астрономічним балансом.

Під пунктом «поточні досягнення» викреслюю «пишну даму». Натомість пишу «nada», що іспанською означає «нічого».

Далі пишу:

Гидке каченя виростає гидкою качкою, а старі пси ніколи не гавкають. Земля з перехиленою віссю, а Місяць крутиться навколо себе. Ні на що не годиться. Як і я.

Запис «Випрати труси» хай залишається. Хоча й труси не мають ніякого стосунку до Всесвіту.

КУЗИНИ Й СТАРА «ГУМКА»

Немає цілковитої певності, звідки походить слово «кондом». Але існує припущення, що його можна пов’язати з таким собі Доктором Кондомом, який жив у Англії в ХVІ столітті.

Ларс дав мені й Уле кілька посилань на «надійні», як він це називає, сайти про контрацепцію. І ми взялися до роботи. Уле шукає матеріали про протизаплідні піґулки, я — про кондоми. Доповідь на велике «F»…

Отже… Такий собі Доктор Кондом. Одна радість, що він не Альбертсен.

Я читаю далі: Перші згадки про цей контрацептив траплялися ще три тисячоліття тому — у стародавньому Єгипті.

Ого! Нівроку! Люди вже три тисячоліття намагаються уберегтися від дітей. Що діється на світі! Не знаю, наскільки надійними були давні кондоми три тисячі років тому, але здогадуюся: Антон Альбертсен — не єдине нещастя в історії.

Нечасто буває, щоб наш клас працював так інтенсивно. Найма й Вільде, мов приклеєні, сидять над сайтом про закоханість. Поруч Кевін і Сіндре світу білого не бачать за тестостероном. А Ларс ходить від столу до столу й дуже невимушено відповідає на всі запитання.

— Я вже закінчив з протизаплідними піґулками! — голосно викрикує Уле. — Можна переходити до природного методу?

Іне розпливається в усмішці, відірвавшись від свого «гіпофізу». Щиро сподіваюся, що Уле не настільки захопиться контрацепцією, як грибами. Хоча це — своєрідна віддушина.

— Чудово, Уле! — каже Ларс і підходить до нас. — Було б добре, хлопці, трохи прикрасити вашу доповідь.

Прикрасити? Що вчитель має на увазі? Коли Єнні й Сара готували доповідь про гідроенергію, вони влаштували детальну демонстрацію процесу. Але ж у цьому випадку про таке й мови бути не може!

— Якісь плакати або щось таке, — усміхається Ларс. — Я маю з собою кілька кондомів, можете їх продемонструвати.

Ларс помічає, як я зблід.

— Гаразд, я можу й сам продемонструвати, — заспокоює він мене.

— Я вже холодна від усіх цих жіночих і чоловічих штучок, — зітхає на перерві Іне, гризучи морквину, яку їй поклала на перекуску мама.

— Репродукція? — питаю я.

— Повний пакет, і голова обертом! — відповідає Іне.

І це каже Іне, котра завжди все ретельно планує і не допускає, щоб голова пішла обертом. Скоріш зрозуміле моє насторожене ставлення до тих штучок. Але, здається, у неї справді голова йде обертом.

Іне зітхає.

— Я маю кузину.

— Кузину?

— Кузина має батьків…

Іне замовкає.

Кузини зазвичай мають батьків, і що?.. Якщо вони, ясна річ, не з дитбудинку. Я чекаю на продовження, довго чекаю. Зрештою, Іне каже:

— Вона хотіла б, щоб вони більше подружилися.

Я здивовано на неї дивлюся.

— Батьки? Тобі ліпше знати. Я маю лише одного тата.

— І все ж, — Іне знову зітхає. — Їх же неможливо змусити дружити.

— Ні, — кажу я.

— Чи обійматися шість разів на день…

Я замислююся.

— Може, їм варто знайти собі спільне хобі?

Іне дивиться на мене.

— Якщо ти зараз хоч слово скажеш про курси в’язання, я дам тобі по голові.

Я сміюся, хитаю головою.

— Я чув про чимало подружніх пар, які чудово грають разом у гольф.

— Мама ненавидить гольф, — пирхає Іне й швидко додає: — Мама кузини дуже схожа на мою маму.

Іне стиха кахикає.

— Гм-м-м… — кажу я. — А твоя кузина пробувала насипати у ванну пелюстки троянд? Я таке бачив раз по телевізору. Дуже романтично.

— Ні… — Іне задумалася. — Але я їй скажу.

Рятуйте! Чи не стаю я, бува, жінкою. Трояндові пелюстки у ванні, ароматичні свічки й ілюстровані журнали. Скоро я почну думати, як справжня жінка. Та що ж це таке!

ІСТОРИЧНА МИТЬ

Щовесни родина Уле вибирається в одноденний похід. І щоразу ми йдемо разом з ними. Того року я мав вітрянку. Тож батьки Уле відклали мандрівку до мого одужання.

А цієї весни вони кожному подарували вудочку. Новісіньку.

Їхати разом з родиною Уле в авті завжди дуже весело. Дозволено їсти булочки на задньому сидінні. Тому Іне називає ці поїздки «історичними митями». Її мама не надто рада крихтам на сидінні.

Я ж люблю і булочки, і автомобільні поїздки. Я спостерігаю, як повз нас пролітають краєвиди, автомобілі, поля й берізки, а ще лопотить на вітрі з відчиненого вікна волосся Іне. Чудовий день! Навіть для такого нещастя, як я.

Іне штурхає мне під бік.

— Окситоцин, — каже пошепки.

Я запитально дивлюся на неї.

— Там, на передньому