Домбі і син - Чарльз Діккенс
— Старший син місіс Річардс, міс, — відрекомендувала Сюзанна, — і її вічний мучитель.
Оскільки Поллі вже встигла розказати Флоренс про свої воскреслі надії на власного сина та спадкоємця, то Флоренс була готова до цієї зустрічі, і, скориставшися зі сприятливого моменту, вони поквапом рушили через вулицю, відірвавшись від споглядання особи, що труїла місіс Річардс життя. А цей завзятий спортсмен, не підозрюючи про їхнє наближення, свиснув іще раз що духу мав і з великим запалом крикнув: «Гуля, волоцюги, гуля!» що, видима річ, неабияк вплинуло на голубів, бо замість летіти на північ, згідно з їх первісним наміром, вони почали кружляти і вагатись. Тоді первак місіс Річардс заходився свистіти ще завзятіше і зняв галас на цілу вулицю: «Гуля, волоцюги!»
Потиличник, якого хлопчисько дістав од міс Ніппер, звів його з небесних високостей на землю і загнав у крамницю.
— Оце так ти каєшся тут, негіднику, — таж через тебе місіс Річардс місяцями не спить! — крикнула Сюзанна, рушаючи вслід за власним потиличником. — Де містер Джілс?
Роб, уздрівши Флоренс, пом’якшив свій лютий погляд, що його вділив був міс Ніппер, підніс на честь першої руку до скроні, а другій відповів, що містера Джілса нема вдома.
— То приведи його додому, — владно наказала Сюзанна, — і скажи, що тут його чекає моя господиня.
— Я не знаю, куди він пішов, — мовив Роб.
— Так оце твоє каяття? — вельми ущипливо кинула Сюзанна.
— Та як я можу його привести, коли я не знаю, де він? — заскиглив Роб. — Як можна казати такі нерозважливі речі?
— А містер Джілс попередив, коли повернеться? — втрутилася Флоренс.
— Так, міс, — одповів Роб, знов прикладаючи руку до скроні. — Він казав, що буде вдома пополудні. Десь так години за дві, міс.
— А що, він дуже хвилюється за свого небожа? — поцікавилася Сюзанна.
— Так, міс, — одповів Роб, що волів звертатися безпосередньо до Флоренс, поминувши Сюзанну. — Я сказав би, що хвилюється, дуже хвилюється. Він і чверть години не може всидіти в крамниці. І п’яти хвилин на місці не всидить, міс. Все бігає, як той… волоцюга, — Роб нахилився, щоб глянути у вікно на голубів, і вже підніс було пальці до рота, та вчасно спохопився.
— А ви знаєте приятеля містера Джілса, що зветься капітан Катл? — спитала Флоренс по хвилині роздумів.
— Цей той з гачком, міс? — перепитав Роб, роблячи мальовничий жест лівою рукою. — Знаю, міс. Він був тут позавчрра.
— І відтоді не заходив? — вкинула Сюзанна.
— Ні, міс, — відповів Роб усе тій же Флоренс.
— Певно, дядечко Уолтерів пішов туди, Сюзанно, — обернулася до неї Флоренс.
— До капітана Катла, міс? — втрутився Роб. — Ні, він не пішов туди, міс, бо доручив переказати капітанові, якщо той прийде, що дивується, чого його вчора не було, і просить почекати на нього.
— А ви знаєте, — де живе капітан. Катл? — спитала Флоренс.
Робін притакнув і, удавшись до оправленої в пергамент засмальцьованої книги, що лежала на прилавку, вголос прочитав його адресу.
Флоренс знов обернулась до своєї покоївки й почала стиха радитися з нею, а круглоокий Роб, пам’ятаючи таємний наказ свого патрона, наставив вуха й очі. Флоренс пропонувала піти до капітана й довідатись безпосередньо од нього, що він думає про відсутність будь-яких чуток з «Сина та Спадкоємця», а коли буде змога, то й привести його сюди, щоб заспокоїв Уолтерового дядечка. Сюзанна спершу було заперечила, посилаючись на велику відстань, але при згадці про кеб зняла своє заперечення і погодилась. Уся ця дискусія тривала кілька хвилин, протягом яких Роб не спускав з промовців уважних очей, наставляючи вухо до кожного по черзі, мовби його поставили тут арбітром.
Нарешті Роба послано по кеб. Гості тим часом стерегли крамницю, і коли Роб повернувся, а вони сіли в кеб, то попросили хлопця переказати дядькові Солу, що на зворотній дорозі знов заїдуть сюди. Роб стежив за екіпажем, доки він не щез зовсім — як і його голуби, — а тоді з вельми заклопотаним видом сів до столу і, не шкодуючи чорнила, заходився записувати на клаптиках паперу все, що бачив та чув. Документи ці, якби припадком трапили в чужі руки, не викрили б нічого, бо ще задовго до того, як просохнути, кожне з написаних там слів для самого Роба становило таку нерозв'язну загадку, начеб він у їх творенні аніякісінької участі не брав.
Поки Роб отак тяжко трудився, найманий Кеб, спіткавши на своєму шляху небачені труднощі у вигляді розвідних мостів, грузьких провулків, непроїзних проїздів, складів бочкової тари, зарослів червоної квасолі, дрібних пралень та різних інших перешкод, якими багата ця місцевість, спинився на розі Бриг-майдану. Висівши тут, Флоренс і Сюзанна Ніппер подались шукати оселю капітана Катла пішки.
Лиха доля забажала, щоб того дня в місіс Мак-Стінджер було генеральне прибирання. В такі дні полісмен будив її, стукаючи в двері, за чверть до третьої ранку, а спати вона лягала звичайно не раніше, як опівночі. Головну мету цього заходу місіс Мак-Стінджер, здається, вбачала у тому, щоб до Схід сонця повиносити меблі на заднє подвір’я і, просновигавши весь день по хаті у грубих непромокальних капцях, позаносили їх назад уже затемна. Ці процедури здіймали чималий переполох серед макстінджерівських голуб’ят, що в такі дні не тільки не мали де приткнутися, а й у процесі звершення цих урочистих обрядів не раз відчували на собі голублячу руку матері.
Саме в ту хвилину як Флоренс і Сюзанна Ніцпер підходили до дверей місіс Мак-Стінджер, ця шановна, але небезпечна жінка несла коридором Олександра Мак-Стінджера у віці двох років і трьох місяців, з наміром примусово посадовити його на вуличний брук. Обличчя Олександрові почорніло — після кари він не міг навіть дихнути, а холодне каміння, як кажуть, має у таких випадках спасенний вплив.
Співчутливий погляд, що його Флоренс кинула на хлопця, образив почуття місіс Мак-Стінджер як матері і як жінки, тож вона, віддавши перевагу цим витонченішим природним почуттям перед природним бажанням хоч якось вдовольнити своїй цікавість, примостила Олександра на брук, супроводжуючи цю операцію потиличниками, і більш не звертала