Світанок - Стефані Маєр

Дуже дивний вираз майнув на його обличчі, стираючи усмішку. Це була… провина? Очі його перебігли на Едварда.

— Дякую, — мовив він. — Я не був певен, що ти зможеш тримати це від неї в секреті, незважаючи на обіцянку. Зазвичай ти робиш усе, що вона захоче.

— Може, я сподіваюся, що вона роздратується й відірве тобі голову, — зауважив Едвард.

Джейкоб фиркнув.

— Що тут відбувається? Ви двоє завели секрети від мене? — недовірливо запитала я.

— Я все згодом поясню, — мовив Джейкоб сором’язливо, наче насправді не планував цього робити. А тоді змінив тему. — Спершу продовжимо шоу.

Усмішка його стала викличною, коли він почав наближатися до мене.

Позаду нього хтось заперечливо заскиглив, а далі з-поміж дерев вислизнуло сіре тіло Лі. Вищий Сет із пісочного кольору шерстю вигулькнув за нею.

— Заспокойтеся, друзі, — мовив Джейкоб. — Не втручайтеся. Я була рада, що вони не послухалися його, а просто сповільнили крок.

Вітру не було, отож ніщо не зможе здути його запах від мене. Він наблизився настільки, що я вже могла відчувати в повітрі жар його тіла. У відповідь моє горло запекло.

— Давай, Белло. Покажи себе.

Лі засичала.

Я не хотіла вдихати. Неправильно було отак користатися з переваги над Джейкобом, навіть якщо він сам пропонував. Але логіка його вчинку була зрозуміла й мені. Як інакше я зможу переконатися, що не зачеплю Ренесму?

— Белло, я тут скоро постарію, — підкусив мене Джейкоб. — Гаразд, не в тому сенсі, але ти зрозуміла. Давай, нападай.

— Тримай мене, — мовила я до Едварда, відхиляючись до його грудей.

Його долоні міцніше стиснули мені руки.

Я напружила м’язи, сподіваючись, що змушу себе триматися. Вирішила, що поведуся принаймні не гірше, ніж на полюванні. У найгіршому разі я зачаю подих і втечу геть. Я зробила маленький нервовий вдих через ніс, готова до чого завгодно.

Стало трошки боляче, але моє горло так і так весь час легенько свербіло. Джейкоб на запах був не більше схожим на людину, ніж пума. Тваринний запах у людській крові одразу відвернув мене. Хоча голосний стукіт його вологого серця зваблював мене, від духу, який супроводжував цей звук, у мене поморщився ніс. Із запахом стало навіть легше погамувати свій потяг, який викликали стукіт серця й пульсування крові.

Я ще раз вдихнула й розслабилася.

— Ха! Тепер я розумію, про що мені всі торочили. Джейкобе, від тебе тхне!

Едвард вибухнув сміхом; руки його сповзли з моїх передпліч і обхопили мене за талію. Сет гавкнув коротким смішком в унісон з Едвардом; він підступив на кілька кроків, а Лі відступила. А тоді я збагнула, що моя аудиторія ширша — з-за скляної стіни, яка розділяла нас, долинув чіткий приглушений смішок Еммета.

— На себе подивись! — відтяв Джейкоб, театральним жестом затискаючи собі носа. Обличчя його не поморщилося ні коли Едвард пригорнув мене, ні навіть коли Едвард узяв себе в руки й тихенько прошепотів мені на вухо: «Я тебе кохаю». І це вселило в мене надію, що все між нами буде гаразд — так, як уже дуже давно не було. Може, я зможу насправді стати йому другом, адже я викликаю в нього досить огиди, щоб він уже ніколи не зміг кохати мене, як раніше. Може, саме це йому і треба.

— Отож я витримала випробування, правда ж? — мовила я. — І тепер ти мені розповіси, що там за страшні секрети?

Джейкоб помітно рознервувався.

— Тобі не слід хвилюватися про це просто зараз…

Я вчула, як Еммет знову гигикнув — він чогось очікував.

Я б і далі наполягала, та коли дослухалася до Еммета, то вчула й інші звуки. Семеро людей дихали. Одні легені рухалися значно швидше, ніж решта. Й одне серце тріпотіло, як пташині крильця — легенько й квапливо.

Я вся поринула туди. Моя дочка була за тонкою скляною стіною. Я не бачила її — світло відбивалося від дзеркальної стіни. Я бачила хіба себе, дуже дивну, чужу — білу й нерухому — порівняно з Джейкобом. А порівняно з Едвардом — саме таку, як треба.

— Ренесма, — прошепотіла я. Від хвилювання я перетворилася на статую. Ренесма не матиме звіриного запаху. Чи стане моя поява для неї загрозою?

— Ходімо — побачимо, — пробурмотів Едвард. — Я певен, ти упораєшся.

— Ти мені допоможеш? — прошепотіла я самими нерухомими вустами.

— Певна річ.

— А Еммет і Джаспер — про всяк випадок?

— Белло, ми подбаємо про тебе. Не хвилюйся, ми будемо напоготові. Ніхто з нас не ризикне Ренесмою. Гадаю, ти вельми здивуєшся, як її маленькі пальчики легко крутять усіма нами. Вона буде у цілковитій безпеці, що б там не було.

Моє прагнення побачити її, збагнути джерело цього обожнювання в його голосі нарешті розморозило мене. Я зробила крок уперед.

І тут Джейкоб заступив мені дорогу, на обличчі читалася стурбованість.

— Ти певен, кровопивце? — запитав він Едварда майже благально. Я ніколи не чула, аби він так говорив до Едварда. — Мені це не подобається. Може, їй варто зачекати…

— Джейкобе, ти здійснив своє випробування.

То це була Джейкова ідея?

— Але… — почав був Джейкоб.

— Жодних але, — відтяв Едвард, зненацька роздратувавшись. — Белла має побачити нашу дочку. Отож забирайся з її дороги.

Джейкоб кинув на мене дивний безтямний погляд, тоді розвернувся й заледве не помчав до будинку попереду нас.

Едвард загарчав.

Я не могла збагнути причини їхньої конфронтації, але й не надто цим зараз переймалася. Я могла думати хіба про розмитий спогад про дитину й боротися з її примарністю, намагаючись повернути чіткість її обличчю.

— Ходімо? — лагідно мовив Едвард.

Я нервово кивнула.

Він міцно взяв мене за руку й повів у хату.

На мене вже чекали — шерега усміхнених облич, водночас гостинних і насторожених. Розалія стояла за кілька кроків позаду всіх, біля вхідних дверей. Вона стояла сама, аж тут Джейкоб приєднався до неї й загородив її. У їхній близькості не було відчуття комфорту — обоє наче скулилися від необхідності триматися поряд.

Хтось зовсім маленький потягнувся вперед із рук Розалії, визираючи з-за Джейкоба. Миттю крихітна істота заволоділа всією моєю увагою, кожною моєю думкою — так, як ніщо не могло заволодіти з тої миті, коли я вперше розплющила очі.

— Я була без тями лишень два дні? — хапнула я ротом повітря, не вірячи власним очам.

Цій чужій дитині на руках Розалії на вигляд було кілька тижнів, якщо не місяців. Вона була, либонь, удвічі більша за немовля