Світанок - Стефані Маєр

Джейкоб зробив іще крок назад, засоромлено глянувши на мене.

— Ну, — забубонів він, — те ім’я, що ти вигадала, і не вимовиш, і я…

— Ти дав моїй дочці прізвисько Лох-Неського чудовиська?! — каркнула я.

І нарешті кинулася до його горла.

РОЗДІЛ 23. СПОГАДИ

— Вибач, Сете. Знаю, я мав стояти ближче.

Едвард і досі вибачався, і мені не здавалося це ні справедливим, ні доречним. Врешті-решт це не Едвард цілковито й непростимо втратив контроль над собою. Не Едвард намагався відірвати Джейкобу голову — Джейкобу, який навіть не перевернувся на вовка, щоб захищатися, — не Едвард випадково зламав Сетові плече і ключицю, коли той стрибнув, щоб розборонити. Не Едвард заледве не вбив свого найкращого друга.

Не те щоб найкращому другові зовсім не було за що відповісти, але ж очевидно: Джейкоб не зробив нічого такого, щоби спровокувати мою бурхливу реакцію.

Тож чи не я повинна була вибачатися? Я зробила другу спробу.

— Сете, я…

— Не хвилюйся через це, Белло, зі мною все гаразд, — мовив Сет, а Едвард воднораз із ним докинув:

— Белло, кохана, ніхто тебе не засуджує. Ти й так добре тримаєшся.

Вони ще ні разу не дали мені навіть речення закінчити.

І те, що Едвард ледве стримувався, щоб не усміхнутися, тільки погіршувало справи. Я знала, що Джейкоб не заслуговував на таку бурхливу реакцію, але Едварду, схоже, це приносило задоволення. Може, він би теж не відмовився бути перволітком і мати виправдання, щоб трохи зігнати на Джейкобі своє роздратування.

Я силкувалася цілковито притлумити злість, але це було важко, я ж бо знала, що зараз Джейкоб надворі з Ренесмою. Захищає її від мене, божевільного перволітка.

Карлайл примотав іще одну шину до Сетової руки, і Сет здригнувся.

— Вибач, вибач! — пробурмотіла я, знаючи, що мені все одно так і не вдасться сформулювати повноцінне перепрошення.

— Не дурій, Белло, — перебив Сет, поплескавши мене по коліну здоровою рукою, в той час як Едвард із другого боку потер мені руку.

Здавалося, Сет не має нічого проти, що я сиджу поряд із ним на канапі, поки Карлайл накладає шини.

— За півгодини зі мною все буде в нормі, — вів далі він, досі плескаючи мене по коліну й не зважаючи, яке воно холодне і тверде. — Та будь-хто вчинив би так само, дізнавшись про Джейкоба і Несс… — він обірвав себе на півслові та квапливо змінив тему. — Ну, принаймні ти мене не вкусила абощо. Оце було б прикро.

Я заховала обличчя в долонях і здригнулася на саму думку, на саму можливість цього. А це ж могло так легко статися! А вовкулаки реагують на вурдалацьку отруту зовсім не так, як люди, — для них вона токсична.

— Я погана.

— У жодному разі. Це я мав… — почав був Едвард.

— Припини, — зітхнула я. Не хотілося, щоб він картав себе за все, як він це завжди робив.

— Щастя, що Несс… Ренесма не отруйна, — мовив Сет по секундній ніяковій паузі. — Бо вона кусає Джейкоба повсякчас.

Я опустила руки.

— Справді?

— Натурально. Щойно він чи Роза невчасно піднесуть їй обід до рота. Роза вважає, це дуже прикольно.

Я вражено витріщилася на нього, водночас почуваючи провину за те, що це мене якось по-особливому потішило.

Звісно, я вже знала, що Ренесма не отруйна. Бо ж я була першою людиною, кого вона вкусила. Але цього я не сказала вголос, бо ж симулювала цілковиту непам’ять про нещодавні події.

— Що ж, Сете, — мовив Карлайл, випростуючись і відступаючи від нас, — гадаю, я зробив усе, що міг. Намагайся не рухатися… ну, кілька годин принаймні, — Карлайл хихикнув. — Хотів би я, щоб лікування людей приносило такі миттєві результати, — на секунду він поклав руку на Сетів чорний чуб. — Не крутися, — звелів він і зник нагорі. Я чула, як зачинилися двері в його кабінет, і мені стало цікаво, чи вже прибрали всі сліди мого перебування там.

— Деякий час я можу посидіти спокійно, — погодився Сет, коли Карлайл уже зник, а тоді широко позіхнув. Обережно, щоб не рушити руку, він схилив голову на спинку канапи й заплющив очі. За кілька секунд рот його розтулився.

Хвилину я хмурилася на його спокійне обличчя. Як Джейкоб, Сет, здається, мав дар засинати на власне бажання. Знаючи, що деякий час мені ні перед ким вибачатися, я звелася; від мого руху канапа навіть не здригнулася. Все, пов’язане з фізичними зусиллями, було дуже легким. Але решта…

Едвард провів мене до вікна і взяв за руку.

Лі нетерпляче ходила вздовж ріки, час від часу зупиняючись, аби поглянути на будинок. Легко було розрізнити, коли вона очима шукала свого брата, а коли — мене. Вираз її змінювався з турботливих позирків на убивчі погляди.

Я чула, як Джейкоб і Розалія на ґанку тихенько гиркаються, чия зараз черга годувати Ренесму. Ці стосунки бути такими ж натягнутими, як завжди; вони сходилися тільки в одному: мене треба тримати подалі від моєї власної дитини, поки я на сто відсотків не вилікувалася від нападів роздратування. Едвард не погоджувався з їхнім вироком, але я не сперечалася. Я теж хотіла мати певність. Щоправда, мене турбувало, що мої сто відсотків і їхні сто відсотків можуть суттєво відрізнятися.

Якщо не рахувати їхньої сварки, Сетового повільного дихання, а ще злостивого зітхання Лі, було зовсім тихо. Еммет, Аліса та Есме полювали. Джаспер лишився вдома, щоб наглядати за мною. Зараз він ненав’язливо стояв за колоною сходів, намагаючись не набридати.

Я скористала спокоєм у хаті для того, щоб обміркувати все, що Едвард і Сет сказали мені, поки Карлайл накладав шини на Сетову руку. Поки я горіла, то багато чого проґавила, отож це була перша справжня нагода заповнити пробіли.

Головним був кінець міжусобної війни з Семовою зграєю — ось чому всі так вільно йшли собі з дому й верталися, коли заманеться. Перемир’я було міцнішим, ніж завжди. Чи радше відповідальнішим — це з чиєї точки зору дивитися.

Відповідальним — бо найвищий закон над усіма законами зграї виголошував, що жоден вовк ніколи не вб’є особу, з якою іншого вовка поєднує імпринтинг. Цього не стерпить уся зграя. А провина, вмисна чи невмисна, не зможе бути прощена; задіяні вовки битимуться на смерть — іншого виходу немає. Колись дуже давно таке трапилося — ненавмисно. Жоден вовкулака ніколи зумисно таким чином не знищить свого брата.

Отож Ренесма була недоторканна через те, що Джейкоб до неї зараз почував. Я намагалася більше думати про позитивний бік цієї справи, ніж негативний,