Чорний дім - Стівен Кінг
— Начальнику Ґілбертсон, — каже Перрі Браун, — думаю, ми вже досить побачили. Це ви називаєте захистом району?
Дейл махає рукою на Тедді Ранкельмана і повертається до розчарованих копів, представників поліції штату, котрі стоять пліч-о-пліч, як штурмовики. З виразу обличчя Джека видно, що він достеменно знає, що відбувається, і сподівається, що це не буде жорстоке приниження.
— Я зробив усе, що було в моїх силах, — каже Дейл. — Після того як надійшов дзвінок на «911», я говорив із кожним особисто і наказав виїхати по двоє з деяким інтервалом, щоб не спричиняти жодних підозр.
— Шефе, ви очевидно говорили це по радіо, — каже Джефф Блек. — Тому що хтось точно підслухав.
— Я не говорив по радіо, — каже Дейл. — І попередив своїх людей, щоб не поширювали новину. Знаєте, що я подумав, офіцере Блек: якщо Рибак зателефонував нам на «911», можливо, він також зробив кілька анонімних дзвінків мешканцям.
Тедді Ранкельман у цій дискусії був як глядач на тенісному фіналі. Перрі Браун каже:
— Спершу давайте вирішимо, що ви збираєтеся робити із цим чоловіком і його друзями? Ви збираєтеся заарештувати їх? Їхні обличчя нервують мене.
Дейл задумується на мить, а тоді каже:
— Я не збираюся їх заарештовувати. Ранкельмане, забирайся звідси.
Тедді задкує, але Дейл каже:
— Затримайся ще на одну хвилинку. Як ти тут опинився?
— Об’їзною дорогою, — каже Тедді. — Вона починається за магазином «Ґольц». Грізна П’ятірка опинилась тут так само, як і Крутий Репортер містер Ґрін.
— Венделл Ґрін тут?
Тедді показує в бік напівзруйнованого будинку. Дейл кидає погляд через плече, і Джек дивиться в тому ж напрямку. Вони стають очевидцями, як Шнобель Сент-Пір вириває плівку з камери, тоді як Венделл Ґрін спостерігає за цим із переляканими очима.
— Ще одне запитання, — каже Дейл. — Як ти дізнався, що тіло дівчинки Френо тут?
— Я чув, що «…В Еда» п’ять чи шість тіл. Мій брат Ернальд подзвонив мені й розповів. Він чув це від своєї подружки.
— Давай забирайся звідси, — каже Дейл, і Тедді Ранкельман прямує поважною ходою, неначе його вшанували медаллю за чудове виконання громадського обов’язку.
— Так, — каже Перрі Браун. — Шефе Ґілбертсон, усе, крапка. З цього моменту розслідуванням керуватимемо лейтенант Блек і я. Я хочу копію запису дзвінка на «911» і копії всіх заміток і заяв, зроблених вами і вашими офіцерами. Ви будете підпорядковуватись представникам поліції штату й допомагатимете в розслідуванні за вимогою. Ви виконуватимете мої розпорядження та лейтенанта Блека.
— Якщо хочете знати, шефе Ґілбертсон, це набагато більше, ніж ви заслуговуєте. Я ще ніколи не бачив такого гармидеру на місці злочину. Ви значною мірою порушили безпеку цього місця. Скільки вас заходило до… споруди?
— Троє, — каже Дейл. — Я, офіцер Дюлак і лейтенант Сойєр.
— Лейтенант Сойєр, — каже Браун. — Вибачте, а хіба лейтенант Сойєр знову повернувся до лав поліції Лос-Анджелеса? Чи, можливо, він став офіційним членом вашого відділку? Якщо ні, то чому ви надали йому доступ до споруди? Перш за все, що містер Сойєр узагалі тут робить?
— Він викрив таку кількість убивств, яку нам з вами не розслідувати за все життя, хай би скільки ми прожили.
Браун злобливо дивиться на Джека, Джефф Блек дивиться прямо. Позаду представників поліції штату Арнольд Грабовський також дивиться на Джека Сойєра, але його погляд зовсім інший, не такий, як у Перрі Брауна. З виразу обличчя Арнольда можна зрозуміти, що він хотів би бути невидимим, і коли він зустрічається очима з Джеком, то швидко переводить погляд убік й потуплює очі.
«Ох, — думає Джек. — Звичайно, Навіжений, Навіжений, Навіжений, Навіжений Угорець, он воно що».
Перрі Браун запитує в Дейла, що містер Сент-Пір і його друзі тут роблять, і Дейл відповідає, що вони допомагають утримувати натовп. Чи пообіцяв Дейл містеру Сент-Піру в обмін на цю послугу, що він буде в курсі розслідування? Так, щось на кшталт цього.
Джек ступає крок назад і обходить Арнольда Грабовського.
— Неймовірно, — каже Браун, — скажіть мені, шефе Ґілбертсон, чому ви одразу не повідомили про новину мене та лейтенанта Блека?
— Я зробив усе, як того вимагає процедура, — каже Дейл.
У відповідь на наступне запитання він каже, що так, він викликав медичних експертів і автофургон для збирання доказів, які, як вони вже можуть бачити, добираються сюди.
Навіжений Угорець намагається оволодіти собою й не може додуматись ні до чого кращого, ніж удати, що йому терміново потрібно в туалет. Коли Джек кладе руку йому на плече, він напружується і стає, як дерев’яна фігура індіанця перед входом до тютюнового магазину.
— Заспокойся, Арнольде, — каже Джек, а тоді підвищує голос. — Лейтенанте Блек, якщо ви беретесь за цю справу, то ось інформація, яку вам краще дізнатися.
Браун і Блек звертають на нього увагу.
— Чоловік дзвонив на «911» із таксофону біля магазину «7-11» на Шосе-35 Френч Лендінґа. Дейл відгородив телефон стрічкою і попередив власника, щоб той не допускав туди людей, ви можете зняти з телефону потрібні відбитки пальців.
Блек записує щось у блокнот, а Браун каже:
— Джентльмени, я думаю, ви свою роль уже виконали. Шефе, візьміть своїх людей і відженіть усіх до початку провулку. До того часу, як медичні експерти і я вийдемо з будівлі, я не хочу тут бачити жодної душі, враховуючи вас і ваших полісменів. Я зателефоную вам десь через тиждень, якщо в мене буде якась інформація.
Мовчки Дейл повертається і показує Боббі Дюлаку на провулок, наприкінці якого натовп зменшився до кількох упертих осіб, що стоять, обіпершись на автомобілі. Браун і Блек потискають руки медичним експертам і ведуть переговори зі спеціалістами, які відповідають за збирання доказів.
— Тепер, Арнольде, — каже Джек, — тобі подобається бути копом, чи не так?
— Мені? Я обожнюю бути копом. — Арнольд не може зустрітися поглядом із Джеком. —
