Чорний дім - Стівен Кінг

Тоді як копи поліції штату виходять наперед, щоб узяти справу під свій контроль, Діт бачить, що Шнобель на мить здивовано закляк на місці, а тоді непомітно, на скільки це можливо, відійшов убік. Ніхто, крім Діта Джесперсона, не звертає на нього уваги — величезний байкер зробив свою справу, а тепер іде. Арнольд Грабовський, який так чи інакше ховається за спинами Брауна і Блека, пхає руки в кишені, зводить плечі й зі сором’язливим вибаченням дивиться на Діт. Діт не розуміє, у чому звинувачує себе Навіжений Угорець. Чорт, він щойно прийшов?

Діт озирається, Шнобель важко рухається до закуту будівлі — і, о сюрприз, сюрприз! — з’являється трохи схвильований, але найкращий друг усіх присутніх і найкращий репортер — Венделл Ґрін. «Ось іще один мерзотник», — думає Діт.

Шнобелю подобаються розумні та врівноважені жінки, такі як Ведмедиця; безмозкі шльондри, такі як Дудлс, дратують його. Він простягає руку, хапає Дудлс і несе під пахвою її вкрите штучним шовком тіло, що звивається, мов хробак.

Дудлс вимовляє:

— Шнобелю, ти більше мене не любиш?

Він опускає тупу шавку на землю перед Дейлом Ґілбертсоном. Коли Дейл нарешті вибухає гнівом і кричить на чотирьох перерослих підлітків-правопорушників, Шнобель пригадує знак, який Фредді дав Ранкі, дивиться через плече начальника на фасад старого магазину. Ліворуч від вицвілого сірого входу Венделл Ґрін із різних ракурсів наводить камеру на групу людей, що стоять перед ним, клацаючи фотографії одна за одною. Коли він бачить через об’єктив, що Шнобель на нього дивиться, Венделл випростовується й опускає фотоапарат. На його обличчі з’являється ніякова усмішка.

Ґрін, очевидно, спустився сюди об’їзною дорогою, тому що копи нізащо б його не пропустили. Неважко здогадатися, що Дудлс і ці нікчеми потрапили сюди тим самим шляхом. Він сподівається, що це не він привів їх сюди, але все можливо.

Репортер, на шиї якого теліпається камера, не відриваючи очей від Шнобеля, тихцем відходить повз напівзруйновану споруду. Рухається винувато й перелякано, нагадуючи Шнобелю гієну, що прокрадається до мертвеччини. Венделл Ґрін дуже боїться Шнобеля, і Шнобель це знає. Ґріну пощастило, що Шнобель справді не відкрутив йому голову, а лише сказав це. І ще… Шнобель дивується, чому б це за даних обставин Ґріну підкрадатися, як гієна. Він же не думає, що його можуть побити тут у присутності копів?

Сторожкість Ґріна Шнобель пов’язує із сигналами Ранкельмана і Фредді, які вони подавали один одному. Коли вони переводили погляд, то дивилися на репортера! Він усе спланував заздалегідь. Ґрін використав цих нікчем для відвернення уваги, щоб мати змогу робити будь-які знімки. Така неперевершена ницість, таке викривлення моральності обурює Шнобеля. Збуджений відразою, він тихо відходить від Дейла та інших полісменів і спостерігає за репортером. Він бачить, що Венделл обмірковує свою втечу, але відразу ж відмовляється від цієї ідеї, мабуть, через те, що знає: немає жодних шансів. Коли Шнобель наближається до нього на відстань десяти футів, Ґрін каже:

— Нам не потрібно неприємностей, містере Сент-Пір. Я просто роблю свою роботу. Безумовно, ви розумієте це.

— Я розумію багато що, — каже Шнобель. — Скільки ти заплатив цим клоунам?

— Кому? Яким клоунам? — Венделл удає, що вперше бачить Дудлс і її друзів. — А-а, їм? То це вони влаштували такий галас?

— А для чого їм це робити?

— Думаю, тому що вони тварюки. — З виразу обличчя Венделла видно, що він вважає себе, як і Шнобеля, людськими істотами, а не тварюками, такими як Ранкельман і Сакнессам.

Дивлячись у вічі Ґріну, а не на камеру, Шнобель наближається до нього й каже:

— Венді, ти справжній тормоз, ти це знаєш?

Венделл підводить руки та тримається на відстані від Шнобеля.

— Агов, можливо, у нас і були якісь суперечки в минулому, але…

Усе ще дивлячись у вічі Венделлу Ґріну, Шнобель кладе праву руку на камеру, а ліву на груди. Він смикає правицею назад, а лівицею сильно штовхає Ґріна. Одне з двох: або розірветься ремінець камери, або зламається Ґрінова шия — Шнобелю байдуже.

Після звуку, що схожий на ляскання батога, репортер відхиляється назад і ледь утримується у вертикальному положенні. Шнобель витягує камеру з футляра, з якого звисають дві розірвані шкіряні стрічки. Він кидає футляр і крутить камеру у своїх великих руках.

— Агов, не робіть цього! — каже Венделл трохи голосніше, ніж зазвичай, одначе не кричить.

— Що це, старий Ф2А?

— Якщо ви знаєте, що це, то, мабуть, розумієте, що це класика. Поверніть його мені.

— Я не поламаю його, тільки почищу. — Шнобель натискає кнопку задньої панелі камери, запихає товстий палець під плівку і видирає весь рулон. Він посміхається до репортера і кидає плівку в бур’яни. — Бач, наскільки йому краще без усього цього лайна? Це чудовий механізм, і його не можна заповнювати сміттям.

Венделл не насмілюється показати наскільки він розлючений. Потираючи болюче місце на шиї, він бурчить:

— Так зване сміття — це моє життя, йолопе. Тепер поверни мені камеру.

Шнобель недбало простягає камеру перед собою.

— Я не зовсім зрозумів, що ти сказав?

Відповівши тільки сердитим поглядом, Венделл хапає камеру з руки Шнобеля.

Коли врешті-решт двоє полісменів прямують до них, Джек відчуває подвійні почуття — розчарування і полегшення. Він розуміє, що вони збираються робити, тож нехай і роблять. Перрі Браун і Джефф Блек заберуть справу Рибака від Дейла і провадитимуть власне розслідування. Відтепер Дейлу діставатимуться випадкові недоїдки з їхнього столу. Найбільше Джек шкодує, що Браун і Блек опинилися в цій божевільні, у цьому цирку. Вони чекали на цей момент — чекали, щоб місцевий хлопець довів свою некомпетентність — але те, що зараз відбувається, — це публічне приниження Дейла, Джек не хотів би, щоб так сталося. Він був вдячний байкерам за приїзд на місце злочину. Шнобель Сент-Пір і його товариші стримували натовп ефективніше, ніж співробітники Дейла. Питання в тому, звідки всі ці люди дізналися?

Джеку прикро, що постраждали репутація та почуття власної гідності Дейла, але він майже не шкодує, що справа переходить до рук іншої інстанції. Навіть якщо Браун і Блек обнишпорять кожен підвал в окрузі Френч: Джек відчуває, що вони не просунуться далі, ніж їм дозволить Рибак. Щоб іти далі, міркує він, потрібно рухатися в напрямку, який Брауну і Блеку ніколи не зрозуміти, відвідати місця, яких навіть не існує. Іти далі — означає потоваришувати з опопанакс,