Українська література » » Чорний дім - Стівен Кінг

Чорний дім - Стівен Кінг

---
Читаємо онлайн Чорний дім - Стівен Кінг
зірки з відділу розслідування вбивств поліції Лос-Анджелеса, і він каже:

— Дейле, я думаю, ти маєш дати Генрі послухати запис дзвінка на «911».

— Не розумію. Навіщо?

— Генрі чує навіть те, що кажан не може. Навіть якщо він не впізнає голос, він дізнається в сотні разів більше, ніж ми зараз знаємо.

— Дядько Генрі ніколи не забуває голоси, це правда. Гаразд, давай забиратися звідси. Медичні експерти й автофургон для збирання доказів будуть за кілька хвилин.

Відстаючи від двох інших чоловіків, Джек думає про кепку з написом «Брюерс» і те, де він її знайшов, — у світі, існування якого він заперечував більшу частину свого життя і повернення до якого сьогодні вранці вразило його до глибини душі. Рибак залишив кепку для нього на Територіях, землях, про які він уперше почув, коли був шестирічним хлопчиком Джекі — коли Джекі було шість, татко грав на сурмі. Та величезна пригода повертається до нього не тому, що він так хоче, а тому, що вона має повернутися: вона змушує брати самого себе за шворки й тягнути вперед. Вперед, до свого власного минулого. Рибак пишається справою своїх рук, так, Рибак свідомо дражнить їх — це настільки очевидно, що жодному з них не доводиться озвучувати це — але насправді Рибак цькує лише Джека Сойєра, єдиного, хто бачив Території. І якщо це правда, швидше за все, так і є, тоді…

…тоді Території і все, що там є, так чи інакше мають стосунок до цих мерзенних злочинів, і його було втягнено в щось надзвичайно важливе, поки що йому не зрозуміле. Вежа. Промінь. Він бачив це в маминих рукописах, щось про те, що Вежа падає, Промені ламаються: усі ці речі є частинками головоломки, хай би що вони означали, оскільки Джек інтуїтивно відчуває, що Тайлер Маршалл досі живий, захований у якійсь кишені потойбічного світу. Через те що ні з ким не може про це поговорити, навіть із Генрі Лайденом, він почувається самотнім.

Думки Джека розвіює галас, що чується за стінами зруйнованої будівлі. Звук нагадує індіанську атаку в ковбойських фільмах: крики, зойки й тупотіння ніг. Жінка відтворює звук поліційної сирени, що лунала кілька хвилин тому. Дейл бурмоче:

— Господи! — і біжить слідом за Боббі і Джеком.

Надворі приблизно півдюжини божевільних гасають зарослим травою гравієм перед «Смачно в Еда». Діт Джесперсон і Шнобель сильно приголомшені їхньою з’явою, щоб якось зреагувати. Вони спостерігають, як божевільні вистрибують і хаотично ганяють туди-сюди. Від них зчиняється неймовірний шум. Один волає:

— ВБИТИ РИБАКА! ВБИТИ ПІДЛОГО НЕГІДНИКА!

Інший вигукує:

— ЗАКОН, ПОРЯДОК І БЕЗКОШТОВНЕ ПИВО!

Худорлявий дивак у комбінезоні підхоплює:

— БЕЗКОШТОВНЕ ПИВО! МИ ХОЧЕМО БЕЗКОШТОВНЕ ПИВО!

Сварлива жінка, що надто стара для майки і синіх джинсів, ганяє довкруж, розмахує руками й нестямно верещить. Посмішки на їхніх обличчях свідчать про те, що це якийсь тупий жарт. І при цьому вони вповні відводять душу.

На початку провулка показується авто поліції штату, а за ним Навіжений Угорець на «Понтіаку» з написом «ПРОСТО СКАЖИ НІ». У цьому хаосі Генрі Лайден схиляє голову й посміхається сам до себе.

Побачивши, що шеф ганяється за котримось із чоловіків, гладкий Діт Джесперсон, похитуючись, прямує до Дудлс Зенґер, на яку точить зуб відтоді, як вона котрогось вечора образила його в готелі «Нельсон». Діт упізнає Тедді Ранкельмана, високого чоловіка з перебитим носом, за яким женеться Дейл. Він знає Фредді Сакнессама, але Фредді, поза сумнівом, занадто швидкий для нього. Крім того, Діт усвідомлює: якщо він торкнеться Фредді Сакнессама, то вже через вісім годин зляже від страшної хвороби. За худорлявим типом носиться Боббі Дюлак, тож мішенню для Діта залишається Дудлс. Він сподівається, що кине її на траву, віддячивши таким чином за образу, якої вона завдала йому шість років тому в старому барі готелю «Нельсон». (Перед дюжиною найвульгарніших типів Френч Лендінґа Дудлс порівняла його з Таббі, смердючим старим дворовим псом тодішнього шефа.)

Діт дивиться в її очі, вона миттю перестає стрибати, щоб покликати його помахом пальчиків обох рук. Він кидається до неї, але коли добігає до місця, де вона стояла, Дудлс устигає переміститися на шість футів праворуч, мов баскетболістка.

— Таббі, Таббі, — каже вона. — Ходи, візьми, Таб, Таб.

Розлючений Діт майже дотягується до неї, мало не втративши рівновагу. Дудлс відскакує та сміється, повторюючи ненависну фразу. Діт не розуміє… не розуміє, чому Дудлс просто не втече? Таке враження, ніби вона хоче, щоб її впіймали, але спершу, хоче потягнути час.

Після ще однієї спроби, у результаті якої він знову дає маху на дюйм чи два, Діт Джесперсон витирає піт з лиця і роззирається навколо. Боббі Дюлак надіває наручники на худорлявого типа, а справи у Дейла і Голлівуда Сойєра не набагато кращі, ніж у нього. Тедді Ранкельман і Фредді Сакнессам не даються в руки й витанцьовують, обоє регочуть і вигукують дурнуваті гасла, мов ідіоти. Чому нікчемні мерзотники завжди такі жваві? Діт здогадується, що таким падлюкам, як Ранкельман і Сакнессам, доводиться набагато більше бігати, ніж звичайним людям.

Він кидається до Дудлс, але вона ковзає повз нього, і далі хихоче, високо стрибає і танцює. Через її плече Діт бачить, що Голлівуд нарешті схопив Сакнессама, заламує його руку й кидає на землю.

— Вам не варто завдавати мені фізичної шкоди, — каже Сакнессам. Він переводить погляд і киває: — Агов, Ранкі!

Тедді Ранкельман дивиться на нього, а тоді також переводить погляд і зупиняється. Шеф вимовляє:

— Що, здохли?

— Ми нагулялися, — каже Ранкельман. — Розумієте, ми просто розважалися.

— Ох, Ранкі, я хочу ще трохи погратися, — каже Дудлс, зробивши ще кілька вертких стрибків.

Тієї ж миті Шнобель Сент-Пір немов гора з’являється між нею і Діт. Він ступає кілька великих кроків уперед, Дудлс намагається відстрибнути, але він хапає її та несе до шефа.

— Шнобелю, ти більше мене не любиш? — запитує Дудлс.

Шнобель бурчить, висловлюючи відразу, і кладе її перед шефом. Двоє копів із поліції штату відступають, відчуваючи ще більшу відразу, ніж байкер. Якби психічні процеси Діт можна було розшифрувати за допомогою стенографа, то в результаті ми б отримали: Він, мабуть, дуже тямущий, оскільки варить чудове-чудове пиво «Кінґслендський Ель». А подивіться на шефа. Він так сильно старається, що, здається, навіть не помічає, що ми втратили цю справу.

— Ви «РОЗВАЖАЛИСЯ»? — репетує шеф. — Що з вами, ідіоти? Невже ви не

Відгуки про книгу Чорний дім - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: