На межі бажання - Адалін Черно

— Я щойно переїхала, нічого не встигаю, навіть посуду до ладу немає. Той мотлох, що був, залишила в старій квартирі, хочу нового життя. Ну, це… випиймо за моє і твоє розлучення, чи що?

— Я не буду, — відсовую від себе келих. — Можна соку?

Сестра одним махом осушує вино й пильно на мене дивиться.

— Не говори, що ти вагітна від нього?

— Я вагітна, — киваю. — Але не від Вані.

Соня присвистує й наливає ще вина. Робить невеликий ковток і каже:

— Розповідай.

Вона єдина, хто може мене зрозуміти. Із самого дитинства ми не були надто близькими, але чомусь, дивлячись на впевнену в собі дівчину, мені інстинктивно хочеться вірити, що вона мене не засудить. Після довгої розповіді, сестра миттю підтверджує мою думку про неї словами:

— Отже, залишишся в мене. Робота в тебе є, а дитина… ну, виростимо. Мої телепні тільки раді будуть появі нового члена сім’ї.

— Я не буду сидіти в тебе на шиї, — хитаю головою, тому що дійсно не уявляю, що це хоча б теоретично можливо.

— А я й не пропоную. Ти кажеш, що віддалено працюєш, ну ось. Сама себе утримувати зможеш, а наймати квартиру… — вона робить паузу, щоб допити залишки вина в келиху. — Навіщо? Мужиків сюди я не вожу, подруг у мене немає, пацани живуть в одній кімнаті, та і я рідко ночую вдома. Ну й ти уявляєш ціни на нерухомість тут? Живи в мене і краще відкладай на своє, потім іпотеку взяти зможеш. Нам ти не заважатимеш.

Договорити мені не дозволяє дзвінок у двері. Це прийшли сини сестри. Я досі не можу повірити в те, що вона за такий короткий термін вибилася в люди, змогла придбати квартиру і спокійно утримує двох дітей, а тепер ось ще і я. Мені страшенно незручно залишатися, але за тиждень, коли я розумію, що Олег і Павло звикли до мене й моїх сніданків, що сестру не дратує моя присутність, вирішую залишитися на кілька місяців, а потім вирішити, що робити далі.

Можливо, вдасться винайняти квартиру. Щоправда, коли минають ці кілька місяців, сестра вмовляє мене залишитися, тому що вони до мене звикли. Я залишаюся, до того ж думати мені потрібно про дитину, а не про себе. Збирати гроші на оренду після того, як народиться моя маленька. Я вже знаю, що це буде донька. Моя маленька дівчинка від людини, яку я все ніяк не можу викинути зі свого серця.

***

Перша частина книги закінчилась. Друга частина вже вийшла. Запрошую усіх читати продовження під назвою "Шанс на щастя". Нижче буде обкладинка роману та аннотація)

Аннотація

— Вона моя донька? — запитує Руслан, дивлячись просто в очі.
— Твоя, — мій голос тремтить, а приміщення кухні стає крихітним.
— Ти не збиралася говорити мені, так? — здогадується. — Страшно було? Або подумала, що пошлю?
— Не бачила сенсу, — зізнаюся чесно. — Наші стосунки закінчилися п’ять років тому. Ти полетів, а я залишилася. У мене не було навіть твого номера.
Він киває й відвертається, дивлячись у вікно на доньку. Ксюша грає там із моєю сестрою, яка люб’язно погодилася побути з нею, поки ми… поговоримо.
— Я хочу брати участь у її житті, — виносить вердикт. — І вона має носити моє прізвище. І ти теж, — додає.
— Це неможливо.
— Мені начхати. Донька буде жити зі мною. І ти теж.