На межі бажання - Адалін Черно

Борючись із головним болем, таки встаю з ліжка і йду в душ. Костя вже чекає мене з кавою на кухні. Ставить переді мною кухоль і запитує:

— Що вирішив?

— Звалювати, — киваю. — За мамою моєю доглянеш, зрозумів?

— Не питання, — погоджується він. — Кожного дня їздити буду, — сміється.

— Ось набридати теж не потрібно, добре? Просто допомогу свою пропонуй, продукти там привозити будеш, я гроші перерахую.

— Розберемося. Ти, цей… забіжи до мене ще, попрощаємося. Тільки без віскі цього разу. Башка розколюється.

Мабуть, його правда.

Розмова з мамою виявляється нелегкою. Вона не розуміє, чому я повинен їхати, а я не хочу вдаватися в подробиці й говорити їй, що сталося. Не тому, що вона не зрозуміє, просто нехай думає про батька краще, ніж він є насправді.

Зрештою, після довгих переговорів, вона допомагає мені зібратися. Я нічого не беру з квартири, де живе вона. Тепер тільки так. Ні на ім’я, ніяк. Вона — і все. Лечу за кордон практично без нічого, не знаючи, що на мене там чекає. Уже на що розраховував батько — не маю ні найменшого поняття, але він чомусь здивований тим, що я відмовляюся з ним довго розмовляти й розповідати про плани.

— Ти грошей даси на від’їзд і навчання? — цікавлюся, поки він щось намагається сказати. — Мені нічого не потрібно більше. І слова свої прибережи для клієнтів, мені вони ні до чого.

— Ти завжди так будеш зі мною розмовляти?

Я шкірюся й мовчу. Чекаю відповіді на своє запитання.

— Ти надовго туди?

— Як вийде, — знизую плечима, хоча чудово знаю, що телефоном він нічого не побачить.

— Так і будеш розмовляти зі мною, ніби я останній, кому б ти подзвонив?

— Я б із радістю тобі збрехав, але звикай, Владику.

Я вимикаюся, так і не дочекавшись його відповіді. Начхати, дасть він грошей чи ні, я звалю й без них. Там на місці розберуся, але залишатися не буду. Перед від’їздом, коли квиток куплений, а мамині сльози пролиті, прощаюся з друзями й уже в аеропорту отримую на рахунок кругленьку суму, а слідом за нею й повідомлення:

В: Ти завжди можеш мені зателефонувати. Я допоможу. І, синку… пробач мені.

Гори в пеклі, Владику. Гори в пеклі! Я видаляю повідомлення й викидаю сім-карту. У мене інше життя, де ні йому, ні їй немає місця.