Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

Такий аромат мала шкіра Елізабет: ніжний, тонкий, чуттєвий аромат із легкою гірчинкою. Аромат неролі. Марко за звичкою потер лоба, проганяючи ці зайві тепер думки.

Ніжний жіночий голос вторив флюїдам пахощів. Розливався над головою у повітрі незнайомими, незрозумілими звуками та словами. Швед підняв погляд і нарешті побачив: музиканти і співачка мали свою нішу на другому поверсі ресторації. Ось чому звук лунав так рівномірно.

Сигарний дим і музика…

Це знову нагадало йому про старі стамбульські часи і побратима Євгена Остапенка. Давно не мав від нього жодної звістки… Чув, наче в Одесі, де він мав завдання, його було викрито. Більше нічого певного — просто зник безвісти на окупованій совєтами території…

— Так… жінки… — вирвав його із невеселих роздумів Ян Флемінг. — То ви ще не бачили леді Чеддерс! Вона направду неймовірна. Кажуть, наполовину англійка, наполовину японка!

Швед підняв брову.

— Навіть так?

— Так… Одягається, наче гейша… — захоплено продовжував Флемінг.

— Носить кімоно і прикрашає волосся цвітом сакури? — з іронією у голосі поцікавився Марко.

— Ба більше — навіть вибілює обличчя. Та повірте, навіть такий як ви, «сер Ланселот Вірне Серце», залишитеся під враженням, — запевнив Флемінг. — Леді Сибілла Чеддерс…

— Леді… То вона бавиться у гейшу? — знову поцікавився Швед.

— Ну, як вам сказати… — Флемінг затягнувся сигарою. — Іноді я думаю, що вона настільки вжилася у відведену їй роль, що і справді більше почувається японською гейшею, ніж англійською леді.

Швед відбив кінчиками пальців на поверхні столу якийсь складний ритм.

— Жінки, що грають чужі ролі — невід’ємна частина нашої професії… Куди ж без них! — проказав швидше сам до себе. — Чим займається наша Мата Харі?

— Тим, чим і належить займатися порядній Мата Харі, — розсміявся Ян. — Вона, Марку… тримає клуб для поважних джентльменів — наполовину картярський дім, наполовину бордель, хоча, власне, одне другому на заваді не стоїть. Щовечора у неї збирається найдобірніше товариство, французьке шампанське і саке ллються рікою… Там можна попахкати люлькою з гашишем, можна зняти розкішні мебльовані кімнати й усамітнитися з дівчиною… Можна просто замовити масаж. Словом, у домі Сибілли Чеддерс джентльмени втілюють свої потаємні бажання.

Марко гмикнув.

— Давайте по справі, Яне.

— Ну, якщо по справі… — Флемінг виглядав геть розчарованим. Його розповідь про ефектну пані, що оселилася у Харбіні і вдає із себе японську гейшу, мусила справити на Шведа геть інше враження! — Наскільки відомо, — продовжив він, — її під час своїх японських вояжів привіз до Харбіна лорд Вільям Семпілл — той самий, через якого ми з вами, Алексе, опинилися тут, але краще повернімося ще на мить до розмови про леді Чеддерс!

Марко тим часом замислено збив попіл зі своєї сигари, потицяв нею об дно керамічної попільнички. У горлі зосталися неприємні відчуття. І нащо йому здалася ця сигара?

— Знаєте, Яне… Щодо Семпілла… Особисто я завжди захоплювався бритами. Ваш гонор, державність, історія… Завжди вважав англійців розсудливими і послідовними. Що вже казати про британський уряд та спецслужби… Але у даній ситуації не можу знайти жодної логіки у тому, щоб спочатку допомагати японцям удосконалювати власну військову міць, а потім бідкатися, що вони її з допомогою англійських інструкторів занадто удосконалили…

Флемінг філософськи підняв погляд кудись угору.

— То усе наша політика замирення, чорт би її вхопив! — не дуже вибираючи слова, проказав він. — Як ви розумієте, мій друже, на початку двадцятих я був жовтодзьобим студентом Ітонського коледжу, — продовжив Ян. — Але навіть тоді я усвідомлював, що роль голубки миру з оливковою гілкою у дзьобі для моєї батьківщини — одна з тих невдячних ролей, які врешті-решт зіпсують усю п’єсу. Та на той час ми усі — і юні, і старші, і геть літні — тільки почали відходити після страшної війни і страшних втрат… Мій батько, герой із героїв, загинув на тій війні і я відчув на собі, що означає втратити рідну людину. А чого тільки варта була для нас, англійців, ота м’ясорубка на Соммі… Поховавши своїх загиблих, живі тільки й мріяли, що про вселенський мир… Тож не дивно, що Велика Британія прагнула того самого, що й решта Європи — миру!

І так, погоджуюсь із вами: місія Семпілла зробила усе, щоб сьогодні Японія стала для нас більш ніж серйозним військовим супротивником. Це нагадує зраду. Але ж офіційно Семпілл не діяв на власний розсуд! Такою була державна політика!

— Ото ж бо й воно… — кивнув Марко. — Дивна політика. Наче лебідь, рак і щука в одній упряжці. Дії уряду — це одне, дії контррозвідки — зовсім інше, королівський двір взагалі нікому непідзвітний… Схоже, мої ілюзії щодо злагодженої співпраці британського уряду і британських спецслужб — міф… Інакше якого дідька я тут сьогодні роблю? А щодо пані Чеддерс… Хто знає, яку роль у всьому цьому відіграла ця ваша англо-японська леді… й продовжує відігравати. Ви самі сказали — вона шпигувала для Семпілла. То хто, скажіть мені, Яне, є кінцевим бенефіціаром тієї інформації, яку він діставав?

— Маю надію, знайомство з леді Чеддерс, мій друже, допоможе вам виконати ваше завдання, а мені вдасться прислужитися вам, — скаламбурив Флемінг. — Може, мені за це навіть підвищать гонорар… — скрушно зітхнув він. — Бо, відверто кажучи, образливо потрапити на таке свято життя, як у Харбіні, і бути на мілині.

Марко здивовано підняв брови.

— Платять мені мало, — продовжував Флемінг. — Навіть часом на добру люльку з гашишем не вистачає. Що вже казати про плотські утіхи…

— Невже вам обіцяли, що шпигунський… перепрошую, журналістський хліб — то мед? — тихо, з іронією у голосі проказав Марко. — Та й за британськими законами, наскільки я пам’ятаю, ви ж наче усе ще неповнолітній… Вам же немає двадцяти п’яти? Як вас взяли у гру?

Флемінг скрушно зітхнув.

— Не крайте мені серце, друже! Ви не знаєте, чого мені коштувала ця оборудка з МІ-6, аби нарешті я міг спекатися задушливої опіки своєї матусі! Якби не містер Сеймур, ваш тесть, вона б і далі не відпускала мене ні на крок від своєї спідниці. У моєї матері якісь гіпертрофовані материнські почуття… Тьху! Але навіщо вам родинні проблеми Флемінгів! — махнув рукою Ян. — Краще повернімося до справи.

— Перед тим, як повернемося до справи, — проказав Марко, — я радий запропонувати вам дружню фінансову допомогу. Можете розраховувати на мене у разі необхідності. В розумних межах, звісно. А поки — ось… для початку. Ви — мій зв’язковий і партнер, я — ваш гаманець. Домовились?