Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

— То вам на перший випадок.

— Невже фунтами? — просяяв Флемінг, без тіні зніяковіння похапцем ховаючи пакуночок у нагрудну кишеню.

— Так, — кивнув Марко. — Я подумав, що англійським джентльменам не пасує носитися з торбою мексиканських срібних доларів, а тим більше китайських лянів. Та ще й у такий непевний час. Гадаю, у тих місцях, де ми буватимемо, фунти стерлінгів підуть за милу душу.

— Та ви просто граф Монте-Крісто! — захоплено вигукнув Флемінг. — Оце я розумію, контора дбає… А я — наче і при конторі, але почуваюся злидарем.

— Користуйтеся на здоров’я.

— Чудово! Дуже вчасно, мій друже, — із щасливим виразом обличчя заявив Ян. — Бо завтра ввечері матимемо справу. В картярському клубі леді Чеддерс, — змовницьки продовжив він і зарухав вгору-вниз своїми виразними густими бровами, — буде велика гра. Зберуться місцеві тузи. Я туди запрошений. Ні-ні… — завбачливо промовив він. — У карти я більше не граю. Поміж нами, леді Чеддерс має до мене слабкість, бо я умію бути милим на тлі всіх цих закомплексованих, одягнутих у цивільне військових бонз. І… — додав Флемінг багатозначно, — не замислюючись, спускаю усю готівку на її чортове шампанське, чортові солодощі і чортових дівуль, а разом із тим марнотратством тримаю вуха напоготові… Друже мій, коли усі ті військові тузи навколо захмелілі, — до біса багато корисного можна почути! Тільки встигай запам’ятовувати! Я відрекомендую вас леді Чеддерс, як того і вимагає ваша легенда — надією британської журналістики. Отож, тепер ви — Алекс Мак-Міллан. Вимова у вас чудова, навряд чи Сибілла щось запідозрить. А далі вже ваша справа. Тільки прошу! — Флемінг благально подивився на Марка. — Затягніть, мій друже, цю гру ще на кілька місяців, зробіть так, щоб я якнайдовше не повертався до Лондона, в обійми моєї милої матусі!

— У неї на вас великі плани, чи не так? — поцікавився Швед.

Флемінг кивнув.

— Так. Спить і бачить, аби я одружився із донькою котрогось із її друзів-аристократів…

— Не такі вже погані розрахунки у вашої матінки, — гмикнув Марко.

Флемінг стенув плечима.

— Я легковажний, волелюбний птах. До того ж та єдина, яку я кохав, — уже заміжня.

— І, звісно, за шляхетним і заможним британським аристократом? — зіронізував Швед.

— Ні, мій друже… — зітхнув із гіркотою у голосі Ян. — За вами.

Марко здивовано глипнув на Флемінга.

— То ми із вами у певному сенсі були суперниками? Я й не знав. Але хто вам сказав, мій друже, що я не шляхетної крові?

* * *

Апартаменти у пристойному, хоч і гамірному готелі «Харбін» ще до приїзду Марка на ім’я британського журналіста «Обзервер» Алекса Мак-Міллана забронював Флемінг.

Тут було легко загубитися серед інших людей, таке помешкання не викликало підозр і не привертало до Шведа зайвої уваги.

Воно й було цілком слушним, як для журналіста респектабельного європейського видання — облаштуватись зі всіма зручностями, але без зайвого пафосу у самому центрі міста, неподалік залюдненої у будь-яку годину доби модної ресторації «Фантазія» та славнозвісної «Китайки».

Сам Флемінг орендував мебльовані кімнати по сусідству з «Харбіном», власне, на самій Китайській вулиці, потураючи своєму потягу до гарненьких жінок та інших заборонених для нього у Лондоні «гріховних плодів»…

Ще за дня Марко без особливого сподівання на удачу зайшов до крамнички чоловічого одягу «Джіо Шу», де шилися на замовлення та продавалися готові смокінги. Її власником був маленький на зріст, гостроокий японець пан Такадзіто Такана.

Було дивно тут надибати одяг свого зросту — вочевидь, тутешні кравці давно натренувалися на білогвардійській еміграції шити костюми європейських розмірів. Смокінг знайшовся. Ідеальний, якраз до ладної Маркової статури.

Окрім смокінга Швед придбав нову сорочку, краватку в тон, теплий кашеміровий жилет і нового капелюха.

Відчувши перед собою гурмана, пан Такадзіто, наче фокусник, раптом дістав звідкись із глибини невидимої шухляди свого прилавка химерні запонки.

Вони були справжнім витвором мистецтва — золоті, у вигляді птахи зі справжніми смарагдами в очах і срібним оперенням.

Швед делікатно відмовився. Занадто помітні. До того ж… непевного походження. Бо хіба таку розкішну річ пропонують пошепки, з-під поли?

Перукарня навпроти крамнички, в якій орудував майстер-китаєць, що ні в зуб ногою не знав російської, повеселила Марка своєю російськомовною вивіскою «Режем головы на все фасоны».

Повернувшись до готелю, Марко зачинився у номері. До приходу Флемінга залишалося години три. Швед дістав свій арсенал. Із вогнепальної зброї він мав перевіреного «Веблі-Скотта» та маленького браунінга. Сьогодні візьме із собою саме його, геть непомітного під елегантним костюмом. Далі, під штаниною, за спеціальним ремінцем він приховає складний швейцарський ніж нової моделі, лезо якого легко викидається одним енергійним порухом руки. Білий хрестик на червоному тлі нагадав йому той, старий, колись подарований дядьком Альбером. Він пройшов із ним Велику війну, бій під Крутами та пам’ятні події 1919-го й 1928-го. Залишив його Елізабет у Парижі, разом зі срібною батьківською ладанкою із зображенням Ісуса Милосердного Тарнорудського…

Зрештою, чи будуть його обшукувати у клубі леді Чеддерс? Він британський журналіст, що нудьгує у чужому місті далеко від батьківщини…

Перевіривши усе для виходу, Марко пройшов до ванної кімнати, відкрутив кран.

У задумі спостерігав, як вода наповнює ванну. Пригадалася їхня перша з Елізабет ніч у варшавському «Брістолі». Її боязка втеча до ванної кімнати, ніжна шкіра, хвилі волосся, тендітні плечі, що виглядали з пухкої ароматної піни, її жадане оголене тіло, яке він уперше обійняв, коли опинився поряд, у мармуровій купальні…

Струсонув головою, проганяючи солодкі спогади. Роздягнувся, занурився у гарячу воду.

Сьогодні у нього відповідальний вечір. Знайомство з леді Чеддерс або складеться, або ні… Для такої ролі краще б згодився юний Флемінг: здається, жінки — повітря, яким він дихає. Але через його юність (юність, аякже…) контора вважає, що не може поки що покладатися сповна на Флемінгові таланти, не може ризикувати… Тому його роль у Харбіні — роль спостерігача, асистента, не більше.

Ян добре це усвідомлює й особливо не переймається. У нього попереду ціле життя, як він сам каже.

Для Шведа ж це можливість, шанс зачепитися і утвердитися у МІ-6. Можливість подальшої успішної кар’єри у С.І.С. Тож якщо все пройде гладенько…

Йому, Маркові, потрібно будь що роздобути залізні докази причетності Вільяма Семпілла до злиття військових секретів японцям. Докази, проти яких не встоїть жодне покровительство Віндзорів, жодне їх протегування. По суті, потрібні докази, які б стали незаперечними для остаточного й обґрунтованого звинувачення цілого англійського лорда у державній зраді!

Такою інформацією, без