Переплетення - Сергій Клемін

– Що це?

– Це доказ того, що я не збожеволів. – сказав Ернст. – Вона подарувала мені це десять років тому.

– Добре. Що з цього?

– Я виявив це після недавньої розмови з нею.

Віктор почухав потилицю.

– Може, хтось підкинув?

– Не бачу сенсу. До того ж упаковка з книгою вкрилася пристойним шаром пилу, що тільки підтверджує: воно тут пролежало дуже довго. На листівці – її почерк. – Ернст діловито вручив колезі написане рукою Рити вітання.

– Мдаа… – протягнув не без здивування Віктор, – друже, схоже, твоя дама з іншого часу, і це звучить дещо незвично. – він з цікавістю крутив у руках книгу, яка приємно пахла. Він любив запах книг, навіть не найсвіжіших. – Я не фахівець, але, зважаючи на все, радіохвилі, які пов’язують ваші мобільники, знайшли одна одну. Десь є аномальна зона… Розумієш?

– Я теж думав про це. Вчора перебрав величезну кількість матеріалів на цю тему, але нічого відповідного не знайшов. Одні питання.

Віктор знову посміхнувся. Його очі тепер нагадували вузькі тріски.

– Ситуація, в якій виявився ти, дуже цікава. Наскільки я пам’ятаю, ти страшенно переживав через загибель дружини. Спробуй змінити ці події. Можливо, ти зможеш виправити своє життя.

– Я хотів би її повернути. Але...

– Що але?

– Чи не створимо ми якийсь часовий парадокс в стилі трилогії «Назад у майбутнє»? У мене коліна тремтять від однієї цієї думки. Останніми днями мені сняться кошмари.

– Друже, мистецтво – це одне, а реальність – зовсім інше, якою б вона не була. Тобі сама доля дає шанс щось змінити. Мені наприклад, така честь не випадала, коли я вперше одружився, – він голосно засміявся. – Я б багато що зараз віддав, щоб повернути той час і все переграти. Тож не втрачай можливості.

– Завтра дев’ятнадцяте серпня, якщо вона не зателефонує з аеропорту, буде пізно.

– Тим більше… ти мусиш спробувати. Переконай її не сідати на літак, нехай їде автобусом або бере таксі. Якщо вона виживе, це буде вашим другим шансом на щастя.

Ернст невпевнено посміхнувся.

– Ти знаєш, за ці десять років я вже майже змирився з її втратою. Її дзвінок – як сніг на голову. Він застав мене зненацька. Але зараз я розумію, що все ще її кохаю.

– Якщо потрібна буде допомога, то я тобі допоможу. Зроби це.

Ернст схвально кивнув, відкриваючи свіжу банку пива Wоrstаiner.

Цього вечора він чекав на дзвінок від Рити, але вона не передзвонила.

Частина шоста

Сонце піднялося над горизонтом. Розпечене літнє повітря, наче нагадувало, що серпень цього року – один із найспекотніших. Ближче до полудня Ернст вирушив до бібліотеки коледжу, яку зовсім недавно розширили за рахунок надходження додаткових коштів із міського бюджету. Тепер її перефарбували, вона виглядала набагато краще, а кількість книг збільшилася майже вдвічі. Адміністрація коледжу пишалася цими новими змінами. Бауер замовив багато книг для наступного навчального року. Поки він стояв у черзі і поправляв свій кучерявий чубчик, на його смартфон надійшло повідомлення від Нори. Вона писала, що за кілька метрів від неї машина зі страшною силою налетіла на іншу, уламки від якої мало не збили її з ніг, якби вона не відскочила вбік. Лише кілька сантиметрів врятувало їй життя. З нею все гаразд, але вона страшенно налякана. Ернст вибіг до квітучого парку коледжу і спробував додзвонитися, але вона не брала слухавку. Він дзвонив ще раз і ще раз. Все безуспішно. Нарешті він написав, що готовий кинути все і приїхати до неї, проте вона відписалася, що зараз на роботі, і буде рада, якщо він приїде завтра. Ернст видихнув. На тому й вирішили.

Через дві години він йшов неквапливо вузькою стежкою парку. Десь поряд під великими розлогими деревами купкою збиралися підлітки, про щось весело галасуючи, перебиваючи один одного. Стояла тепла погода. Синє чисте небо, майже жодної хмари, і сонце, що відбивалося у численних вікнах коледжу. Ернст замислився. Адже Віктор мав рацію. Тільки зараз є можливість сказати Риті те, що він не встиг сказати тоді, бо був надзвичайно зайнятий собою та своїми конференціями. Якщо вона передзвонить, він обов’язково їй скаже головні слова, які тоді не встиг вимовити. Адже вона полетіла в Дорно зовсім не тому, що сильно хотіла (хоча вона літала туди майже щороку), а щоб не заважати йому працювати. Вона так його кохала, так кохала. Чому усвідомлення приходить завжди пізніше, коли змінити нічого не можна? Але зараз все повторюється, і він – Ернст може щось змінити. Він повинен це зробити. Так. Він любить і Нору, але Рита йому також дорога. Вона не мала загинути. Якби тоді він погодився за компанію вирушити на день народження Анни Корбут, вона була б жива. Сльози з’явилися в його очах.

Діти все ще реготали, сидячи під деревом. Ернст дивився на них і мовчав. Легкий теплий вітерець трохи хвилював його темне волосся. У його руці була величезна купа книжок, але зараз вони здавались якимись нереальними. Пролунав дзвінок. Ернст дістав смартфон. На екрані з’явилася фотографія Рити. Це дзвонила вона. З учорашнього дня він з нетерпінням чекав на цей дзвінок. Він навіть упустив книги на траву.