Переплетення - Сергій Клемін
– Не намагайся змінити минуле, – наказовим тоном промовив незнайомець. Ернст звернув увагу, що той клацнув зубами.
– Звідки ти про це знаєш? Хто ти такий?
– Я знаю про тебе набагато більше, ніж ти гадаєш.
Пальці вчителя трохи тремтіли. Він перебував у сум’ятті. Щось дивне відбувається, чому він не може знайти пояснення. Нарешті, він знайшов у собі сили і швидко проторохтів.
– Ти з якоїсь спеціальної служби?
Незнайомець нічого не відповів. Однак із внутрішньої кишені плаща він дістав якийсь паперовий скруток і зі словом «Прочитай» недбало кинув його в руки вчителеві. Це виявився випуск газети Willowbrook News за двадцяте серпня 2009 (десятирічної давності). На першій смузі чорніла широка фотографія зіткнення рейсового автобуса з легковою машиною, судячи з усього, таксі, навколо якої розкидані шматки тіл. Назва статті говорила сама за себе: «Жахлива аварія за два кілометри від аеропорту забрала життя п’яти людей». Ернст злякався. У списку загиблих, наведеному нижче, він прочитав лише одне – Рита Бауер. Йому не здалося – там її ім’я. Новий випуск популярної газети має вийти двадцятого серпня після того, як трапиться аварія. Думки яскравими фарбами закружляли в його голові. Він відчував, що знепритомнів. Ернст мало не впав на асфальт, але втримався на ногах.
Безперечно, саме вона була в тій жовтій машині, яка мчала мокрою трасою з аеропорту до Віллоубрука. Це було те саме таксі, яке вона викликала після телефонної розмови з ним. Мабуть, вона дуже поспішала, не виключено, що доплатила водієві, щоби машина мчала, як куля. У статті йшлося про те, що водій не впорався з керуванням і не встиг звернути убік, коли з’явився автобус. Машина їхала не своєю смугою і це було фатальною помилкою. Окрім двох людей у таксі, загинули ще троє – водій автобуса та двоє передніх пасажирів, решта отримали поранення різного ступеня тяжкості. Втім, хтось відбувся лише переляком. Ернст відчував, як твердіють його ноги і блідне обличчя.
– Але це неможливо, це просто неможливо; вона ж залишилася живою! – ніби намагаючись переконати себе, подав він. – Вона не сіла на той літак!
– Ні, Бауер, вона померла. Ти нічого не змінив, – суворо викарбував незнайомець, поправляючи капелюх, – але чим більше ти намагаєшся вплинути на минуле, тим більше ти крадеш у сьогодення.
– Краду?
– Так, крадеш, і не підозрюєш про це.
Ернст злякано зробив крок назад.
– Забудь про це. Поки ти і Нору не втратив через свої забаганки.
– Забаганки? Ніхто, крім мене, краще не знає моїх страждань, – спробував парирувати вчитель.
Незнайомець у плащі засміявся, але це був їдкий сміх. Здавалося, він бачив Бауера наскрізь. Він підійшов ближче, закривши собою промені світла. Нарешті повільно зняв капелюх, відкривши обличчя. Його слова пролунали, як грім.
– Саме так, Бауер, саме так!
Ернст Бауеєр жахнувся. В особі незнайомця він побачив СЕБЕ, АЛЕ ПОМІТНО ПОСТАРІЛОГО СЕБЕ. Частина блідо-червоного обличчя була понівечена, на підборідді виднівся глибокий довгий шрам. Здавалося, його погляд був порожнім і виразним одночасно, що видавало його схожість з якоюсь примарою з готичних романів.
– Ніколи не лізь у часові парадокси. Це погано скінчиться для тебе та для тих, хто пов’язаний з тобою. – людина в чорному повільно рушила назад у машину, але на півдорозі обернулася. – Повертайся до свого життя з Норою. Ніде мене не шукай. Якщо буде потрібно, тебе самі знайдуть.
– Провалитися мені на цьому місці, – ледь прошепотіли губи Ернста, ніби це було сказано самому собі. Темний Audi «незнайомця» зник так само швидко, як і з’явився. Машина, наче випарувалася в повітрі – безшумно та безслідно.
Ернст Бауер ще довго стояв у провулку, задумливо витріщившись на головну дорогу. Він намагався зібратися з думками. Внутрішній голос повторював тільки одне: «Як таке може бути? Як може бути, чорт забирай?». Від хвилювання кров закипала в жилах. Нарешті Ернст вдихнув на повні груди нічне серпневе повітря, що пахло пилом і сирістю, відчув полегшення. Хоча серце все ще калатало, як удари молота. Цю зустріч він не забуде ніколи, а, головне, він тепер ніколи не намагатиметься ворушити минуле, хоч би як воно його хвилювало. Ернст знову глянув на газету і важко проковтнув слину. Двадцятого серпня Рити Бауер не стане. Про це вже написано. Вона знову загине. Він знову буде переживати цю втрату. Ще раз і ще раз… Ні. Цього не має повторитися. Минуле має залишитися в минулому. Всьому свій час. Він – Ернст любив Риту, але її більше немає. Не треба постійно повертатися до неї. Той страшний «знайомий» «незнайомець», хто б він не був, допоміг Бауеру зрозуміти, що життя тече далі: не треба втручатися в те, що вже стало «минулим», інакше воно зжере «сьогодення». Ернста чекає інше життя. За ним сірий Dodge Dart, а через кілька будинків звідси на нього чекає кохана Нора, яка з радістю проживе з ним все життя і народить йому здорових дітей.
Ернст трохи посміхнувся і впевнено сів у машину.
Легкий передсвітанковий туман м’яко стелився на дорозі.
Кінець
