Молодий місяць - Стефані Маєр

Чому вона так панікує? Чому її обличчя скривилося від жаху та співчуття? Про що вона щойно говорила з Розалією по телефону? Про те, що вона щось бачила… І те, що Розалія розкаюється; Розалія б ніколи не співчувала мені. Але якби вона нашкодила своїй сім’ї, своєму братові…

— Белло, — прошепотіла Аліса. — Едвард більше не подзвонить. Він їй повірив.

— Я… не… розумію, — мовила я, видавлюючи з себе кожне слово. Я навіть не змогла попросити, аби вона пояснила, що сталося.

— Він їде в Італію.

Щоб усе втямити, мені знадобилася хвиля довжиною в один удар серця.

Я знову почула голос Едварда, але цього разу це вже була не прекрасна ілюзія. А просто слабкий тихий відгомін моїх спогадів. Але цих слів було достатньо, щоб рана в грудях знову відкрилася й почала нити. Слова, які долинали до мене з того часу, коли я могла побитися об заклад на все що завгодно: він мене кохає.

Я б не зміг жити без тебе, — сказав він, коли ми дивилися в цій же кімнаті, як помирають Ромео і Джульєтта. — Та я не знав, що мені робити — Еммет і Джаспер ніколи б не допомогли мені в цьому… Тож я думав про те, щоб податися до Італії і розізлити Волтурі. В будь-якому разі не варто дратувати Волтурі. Принаймні якщо не хочеш померти.

Принаймні якщо не хочеш померти.

— Ні! — цей напівдикий крик був такий голосний після слів, сказаних пошепки, що змусив усіх нас підскочити. Я відчула, як кров ударила мені в лице, коли усвідомила, що бачила Аліса. — Ні! Ні, ні, ні! Він не може! Він не може так вчинити!

— Він вирішив зробити це саме в ту мить, коли твій друг підтвердив, що уже запізно тебе рятувати.

— Але ж він… він мене покинув! Він більше не хотів бути біля мене! Яка йому різниця? Він же знав, що колись я помру!

— Не думаю, що він планував жити набагато довше, ніж ти, — сказала Аліса тихо.

— Як він посмів! — заверещала я. Тепер я зірвалася з канапи, Джейкоб же невпевнено звівся на рівні ноги й став між мною та Алісою.

— Ох, відійди з дороги, Джейкобе! — я нетерпляче від штовхнула ліктем його тремтяче тіло. — Що нам робити? — благала я Алісу. Повинен бути якийсь вихід. — Може, подзвонити йому? Може, Карлайл?…

Вона похитала головою.

— Це було найперше, що я хотіла зробити. Едвард викинув телефон у смітник у Ріо — трубку підняв хтось інший… — прошепотіла вона.

— Раніше ти казала, що нам треба поспішати. Навіщо поспішати й куди? Зробімо, як ти хотіла, що б це не було!

— Белло, я… Я не думаю, що можу просити тебе про це… — вона замовкла в нерішучості.

— Проси! — наказала я.

Вона поклала руки мені на плечі, щоб утримати мене на місці. Її пальці ніжно стиснулися, немов на підтвердження її слів.

— Можливо, ми вже запізнилися. Я бачила, як він пішов до Волтурі… І попросив смерті. — (Ми обоє здригнулися, і мої очі осліпли. Я гарячково закліпала від сліз). — Тепер усе залежить від їхньої відповіді. Поки вони не вирішать, я нічого не побачу.

Але якщо вони скажуть «ні», а вони можуть — Аро обожнює Карлайла і, напевно, не захоче його ображати, — то в Едварда є інший план. Волтурі захищають своє місто. Едвард гадає, що вони обов’язково зупинять його, якщо він порушить спокій. І він не помиляється. Його таки зупинять…

Я витріщилася на неї, роззявивши рота. Поки що я не почула пояснення того, чому ми досі не зрушили з місця.

— Отже, якщо Волтурі погодяться виконати його прохання, то ми запізнилися. Якщо вони скажуть «ні» і він перейде до іншого плану — якимось чином їх образить, — ми також запізнилися. Якщо він, як завжди, проявить свої театральні нахили… то у нас іще є час.

— Тоді чому ми ще тут?!

— Слухай, Белло! Незалежно від того, чи ми встигнемо, чи ні, ми опинимося в самому серці міста, що належить Волтурі. Мене вважатимуть Едвардовою спільницею, якщо йому вдасться те, що він замислив. Ти ж будеш не просто людиною, яка знає забагато, а ще й пахне дуже апетитно. У них з’явиться чудова нагода позбутися нас усіх — хоча у твоєму разі це буде радше ситний обід, аніж покарання.

— І це все, що тримає нас тут? — запитала я, не вірячи власним вухам. — Якщо ти боїшся, то я поїду сама.

Я прикинула в голові, скільки грошей залишилося на моєму рахунку, і подумала, чи позичить мені Аліса ту суму, якої не вистачає.

— Я просто боюся, що тебе можуть убити. Я фиркнула з відразою.

— Днями я ледь не наклала на себе руки! Кажи, що мені робити!

— Пиши записку Чарлі. А я подзвоню в авіакомпанію.

— Чарлі, — вимовила я, задихаючись.

Не те щоб моя присутність захищала його, просто я не могла кинути його тут самого, щоб боротися з…

— Я не дозволю, щоб із Чарлі щось трапилося, — тихий голос Джейкоба був хрипкий і злий. — Обіцяю.

Я подивилася на нього, він насупився, бачачи, як я панікую.

— Поквапся, Белло, — перебила Аліса різко.

Я кинулася на кухню, висуваючи всі шухляди й висипаючи їхній вміст на підлогу. Я шукала ручку. Гладенька бронзова рука подала її мені.

— Дякую, — пробурмотіла я, знімаючи кришечку зубами. Джейкоб мовчки подав мені блокнот, у якому ми записували телефонні повідомлення. Я відірвала верхній аркуш й викинула його через плече. Почала писати.

Тату!

Я з Алiсою. Едвард у бiдi. Можеш убити мене, коли я повернуся. Я знаю, що зараз не найкращий час. Менi дуже шкода. Люблю тебе.

Белла.

— Не йди, — прошепотів Джейкоб. Уся його злість кудись зникла, щойно Аліса щезла з виду.

Я не збиралася марнувати час на суперечки.

— Будь ласка, будь ласка, будь ласка, потурбуйся про Чарлі, — мовила я й кинулася назад у вітальню. Аліса чекала біля дверей із сумкою на плечі.

— Візьми гаманець — тобі потрібен паспорт. Будь ласка, скажи, що у тебе є паспорт. У мене немає часу підробляти ще один.

Я кивнула й кинулася нагору, мої коліна тремтіли точно так, як тоді, коли моя мама хотіла обвінчатися з Філом на пляжі у Мексиці. Звісно, як і всі її інші плани, цей також не спрацював. Але перед цим я зробила все необхідне, щоб підготуватися