Молодий місяць - Стефані Маєр

— Планує порушити цей закон у їхньому власному місті — місті, яким вони непомітно керують останні три тисячі років, з часів етрусків[13]. Вони так турбуються про своє місто, що навіть не дозволяють полювати в його стінах. Волтерра[14] — мабуть, найбезпечніше місто в світі — принаймні це стосується нападів вурдалаків.

— Але ж ти казала, що Волтурі не полишають меж міста. Як вони харчуються?

— Правильно, вони не залишають міста. А доправляють їжу ззовні, іноді досить іздалека. Це дає можливість їхній гвардії чимось займатися, коли вони не знищують неслухняних. Чи захищають Волтерру від…

— Від ситуацій, схожих на цю, з Едвардом, — закінчила я речення. Тепер було так легко вимовляти це ім’я вголос! Не впевнена, в чому відмінність. Можливо, в тому, що й я справді не планувала жити без Едварда довго. Чи в тому, що ми можемо спізнитися. Мене заспокоювало усвідомлення, що у мене буде легкий кінець.

— Сумніваюся, що у них колись була така ситуація, — пробурмотіла вона з відразою. — Нечасто зустрінеш вампіра, схильного до самогубства.

З моїх уст вихопився дуже тихий звук, але, здається, Аліса зрозуміла, що це був скрик відчаю. Вона обняла мене за плечі тонкою сильною рукою.

— Ми зробимо все можливе, Белло. Це ще не кінець.

— Ще не кінець, — я дозволила їй заспокоїти себе, хоча й знала, вона думає, що наші шанси зовсім незначні. — Кінець буде, коли Волтурі схоплять нас через те, що ми втрутилися.

Аліса пирхнула:

— Ти говориш про це з такою легкістю. Я знизала плечима.

— Збав оберти, Белло, інакше ми прилетимо у Нью-Йорк, а звідти прямісінько у Форкс.

— Що?

— Сама знаєш що. Якщо нам не вдасться врятувати Едварда, то я зроблю все від мене залежне, щоб повернути тебе Чарлі живою й неушкодженою. І мені не потрібні зайві проблеми з твого боку. Розумієш?

— Звісно, Алісо. Вона трохи відкинулася назад, щоб краще мене бачити.

— І ніяких клопотів.

— Слово скаута, — пробурмотіла я. Вона закотила очі.

— А тепер дай мені зосередитися. Я намагаюся побачити, що він планує.

Вона продовжувала обнімати мене, але відкинула голову на сидіння і заплющила очі. Вільну руку вона притулила до обличчя, потираючи кінчиками пальців скроню.

Я довго у захваті дивилася на неї. За деякий час вона зовсім перестала рухатися, її обличчя нагадувало кам’яну статую. Минав час; якби я не знала, що й до чого, то подумала б, що вона заснула. Я не наважувалася турбувати її питаннями про те, що відбувається.

Якби ж я могла думати про щось безпечне! Бо якщо я не хочу заверещати просто тут і зараз, я не можу дозволити собі думати про той жах, який чекає нас попереду, або про ще страшнішу річ — про шанс, який ми можемо втратити.

Та я не могла нічого прогнозувати. Можливо, якщо мені дуже, дуже, дуже пощастить, то я якимось чином зможу врятувати Едварда. Та я не була настільки дурною, щоб думати, що врятувавши його, я врятую і наші стосунки. Я не змінилася, я більше не є для нього тією єдиною, якою була раніше. Навряд чи у нього з’явиться якась нова причина, щоб захотіти мене зараз. Побачити його і втратити знову…

Я щосили боролася з болем. Ось яку ціну я повинна заплатити за Едвардове спасіння. І я її заплачу.

Показували фільм, і мій сусіда одягнув навушники. Іноді я дивилася на фігурки, які рухалися на маленькому екрані, але не змогла б сказати, щó це було — фільм жахів чи лірична мелодрама.

Минула ціла вічність, перш ніж літак почав заходити на посадку в Нью-Йорку. Аліса досі була в трансі. Я вагалася, чи варто турбувати її зараз. Перш ніж літак приземлився в місті, я намагалася зробити це з дюжину разів, але так і не змогла її торкнутися.

— Алісо, — мовила я нарешті. — Алісо, нам час іти. Я діткнулася її руки.

Її повіки дуже повільно розплющилися. Якийсь час вона хитала головою з боку в бік.

— Щось нове? — запитала я тихо, боячись, що чоловік, який сидить поруч, може підслухувати.

— Не зовсім, — ледь чутно видихнула вона. — Він майже у Волтеррі. Міркує, як йому попросити про цю послугу.

Нам треба було поспішати на пересадку, але це було набагато краще, ніж сидіти й чекати. Щойно літак піднявся в повітря, як Аліса занурилася в такий самий транс, як раніше. Я доклала чималих зусиль, щоб зібрати все своє терпіння, і чекала. Коли знову стемніло, я відсунула шторку, щоб подивитися на чорну порожнечу, яка майже нічим не відрізнялася від самої шторки.

Я раділа, що в мене була багатомісячна практика з контролю власних думок. Замість того, щоб міркувати над жахливим майбутнім, я зосередилася на менш важливих проблемах. І байдуже, що Аліса каже, буцім я можу не вижити. Я міркувала, що скажу Чарлі, коли повернуся. Це було досить складне завдання і забрало в мене кілька годин часу. А Джейкоб? Він пообіцяв, що чекатиме на мене, та чи дотримає він слова? Може, мені доведеться повертатися в Форкс самій, зовсім самій? Можливо, я не захочу вижити, байдуже, що трапиться.

Через секунду я відчула, як Аліса потрусила мене за плече — я навіть не помітила, як заснула.

— Белло, — прошипіла вона, її голос був загучний для темного салону літака, повного сплячих людей.

Я легко прийшла до тями — спала зовсім не довго.

— Що сталося?

Очі Аліси блистіли в тьмяному світлі ліхтарика для читання над головою.

— Нічого не сталося, — усміхнулася вона злісно. — Все добре. Вони ще вагаються, але хочуть сказати йому «ні».

— Волтурі? — пробурмотіла я слабким голосом.

— Ну звісно, Белло, пробудися. Я бачу, щó вони збираються йому відповісти.

— Розкажи мені.

Стюард навшпиньки наблизився до нас проходом.

— Леді, можу я запропонувати вам подушку? — його шепіт прозвучав немов докір за нашу порівняно голосну розмову.

— Ні, дякую, — мовила Аліса, широко посміхаючись. Стюард приголомшено розвернувся й нетвердо пішов назад.

— Розкажи мені, — ледь чутно видихнула я.

Вона нахилилася й почала шепотіти мені на вухо.

— Він зацікавив їх — вони вважають, що його дар може бути для них корисним. Вони збираються запропонувати йому приєднатися до них.

— Що він відповість?

— Поки що я не можу цього бачити, але б’юся об заклад, що це буде яскраве видовище, — вона знову всміхнулася. — Це перші хороші новини — перша удача. Вони заінтриговані; вони справді не хочуть його смерті — «марнотратної» смерті, як висловився Аро, — а цього може бути достатньо, щоб змусити його проявити фантазію.