Молодий місяць - Стефані Маєр

— Чому ти кинув слухавку? — люто прошипіла я. — Це мій дім і мій телефон!

— Заспокойся! Він перший кинув слухавку.

— Він? Хто це був? Джейк скривився і фиркнув:

— Доктор Карлайл Каллен.

— Чому ти не дав мені з ним побалакати?

— Він не тебе до телефону, кликав — сказав Джейкоб холодно. Його обличчя було спокійне, без емоцій, але руки тремтіли. — Він питав, де Чарлі, і я відповів. Не думаю, що я порушив якісь правила етикету.

— А тепер слухай мене, Джейкобе Блек…

Та він не слухав. Тільки оглянувся, наче його хтось покликав. Його очі розширилися, а тіло напружилося, й він затремтів. Я також прислухалася, але не почула ні звуку.

— Бувай, Білко, — випалив він і рушив до дверей. Я побігла за ним.

— У чому справа?

Раптом він зупинився і розвернувся, я налетіла на нього, а він почав бурмотіти собі під ніс прокляття. Він знову відвернувся, відштовхнувши мене вбік. Я оступилася й упала на підлогу, перечепившись через його ноги.

— Чорт! — зойкнула я, коли він спробував ривком вивільнити ноги.

Я намагалася підвестися, в той час як він кинувся до задніх дверей; раптом він завмер на місці.

Аліса нерухомо стояла біля підніжжя сходів.

— Белло, — сказала вона задихано.

Я звелася на ноги й попленталася до неї. Її очі здавалися здивованими і якимись далекими, а обличчя витягнулося й побіліло. Її делікатне тіло тремтіло від внутрішнього хвилювання.

— Алісо, в чому справа? — крикнула я і поклала руки їй на обличчя, бажаючи хоч якось її заспокоїти.

Вона різко подивилася на мене розширеними від болю очима.

— Едвард, — це все, що вона сказала. Моє тіло відреагувало швидше, ніж розум зумів уловити зміст

її слів. Спочатку я не втямила, чому кімната попливла і закрутилася, чому у вухах лунав дивний звук. Мій мозок занадто напружився, щоб збагнути, чому обличчя Аліси було таке стурбоване і як усе це стосується Едварда, — моє тіло похитнулося, шукаючи полегшення у непритомності, захищаючись від жорстокої реальності.

Сходи вигнулися під дивним кутом.

До вух моїх долинуло злісне шипіння Джейкоба — він брудно вилаявся. Мені це не сподобалося. Його нові друзі явно погано на нього впливають.

Я опинилася на канапі, не розуміючи, як туди потрапила; Джейкоб досі лаявся. Це було схоже на землетрус — канапа піді мною трусилася.

— Що ти з нею зробила? — кричав він.

Аліса його проігнорувала.

— Белло? Белло, припиняй це негайно. Нам треба поспішати.

— Не підходь, — застеріг її Джейкоб.

— Заспокойся, Джейкобе Блек, — наказала Аліса. — Ти ж не хочеш перевернутися просто у Белли на очах.

— Не думаю, що у мене виникнуть проблеми з самоконтролем, — відповів він, але його голос звучав спокійніше.

— Алісо? — мій голос був слабкий. — Що сталося? — запитала я, хоча й не хотіла цього знати.

— Не знаю, — простогнала вона. — Про що він тільки думає?

Я намагалася встати, незважаючи на запаморочення. Я зрозуміла, що вхопилася за руку Джейкоба, щоб не впасти. Це не канапа тряслася, це він трусився.

Коли я знову подивилася на Алісу, вона витягала з сумочки маленький срібний телефон. Її пальці набрали номер так швидко, що здалися розмитою плямою.

— Розо, мені треба поговорити з Карлайлом, негайно, — вона чітко вимовила кожне слово. — Чудово, тільки-но він повернеться. Ні, я буду в літаку. Слухай, є звістки від Едварда?

Аліса замовкла, уважно слухаючи, жах в її очах зростав із кожною секундою. Її рот округлився, а телефон у руці затремтів.

— Навіщо? — мовила вона, задихаючись. — Навіщо ти це зробила, Розаліє?

Якою б не була відповідь, але вона змусила щелепи Аліси стиснутися від люті. Її очі спалахнули і звузилися.

— Що ж, Розаліє, у будь-якому разі ти помиляєшся, тепер це стане проблемою, ти так не думаєш? — запитала вона роздратовано. — Так, ти правильно мене зрозуміла. З нею все гаразд — я помилилася… Це довга історія… Але тут ти також помиляєшся, тому я і дзвоню… Так, саме це я бачила.

Голос Аліси став грубим, її губи вигнулися, оголюючи зуби.

— Уже трохи запізно, Розо. Залиш свої каяття для тих, хто в них іще вірить, — різким рухом пальців Аліса швидко захлопнула телефон.

Коли вона повернулася до мене, в її очах читалася мука.

— Алісо, — випалила я швидко. Я не могла дозволити їй вимовити бодай слово. Мені необхідно ще кілька секунд, перш ніж вона заговорить і її слова зруйнують решту мого життя. — Алісо, Карлайл повернувся. Він щойно телефонував…

Вона витріщилася на мене, нічого не розуміючи.

— Давно? — запитала вона глухо.

— За півхвилини до того, як ти з’явилася.

— Що він сказав? — вона зосередилася, чекаючи на мою відповідь.

— Я з ним не говорила.

Я метнула погляд у бік Джейкоба.

Аліса подивилася на нього своїм пронизливим поглядом. Він підскочив, але залишився біля мене. Він незграбно присів, немов бажаючи затулити мене своїм тілом.

— Він покликав Чарлі, — пробурмотів Джейкоб трохи ображено, — і я сказав йому, що Чарлі немає вдома.

— І це все? — не вгавала Аліса, її голос був крижаний мов лід.

— Тоді він кинув слухавку, — буркнув Джейкоб. Його спина затремтіла, з ним трусилася і я.

— Ти сказав йому, що Чарлі на похороні, — нагадала я йому. Аліса повернула голову до мене.

— Що саме він сказав?

— Він сказав: «Його тут немає», а коли Карлайл запитав, де Чарлі, Джейкоб відповів: «На похороні».

Аліса застогнала й опустилася навколішки.

— Скажи мені, Алісо, — прошепотіла я.

— Це дзвонив не Карлайл, — мовила вона безнадійно.

— Ти хочеш сказати, що я обманюю? — гаркнув Джейкоб із-за моєї спини.

Аліса проігнорувала його, зосередившись на моєму розгубленому обличчі.

— Це був Едвард, — вона вимовила ці слова пошепки, майже задихаючись. — Він вважає, що ти померла.

Мій мозок знову гарячково запрацював. Це не те, чого я очікувала і так боялася, і полегшення прояснило мій розум.

— Розалія сказала йому, що я наклала на себе руки, так? — перепитала я, зітхнувши з полегшенням.

— Так, — мовила Аліса, її очі знову спалахнули. — Вона сказала це, щоб виправдатися, вона й справді в це повірила. Усі засильно покладаються на мій дар. Але навіщо було казати йому це? Невже вона не розуміє… чи розуміє?… — її голос урвався.

— І коли Едвард подзвонив сюди, то подумав, що Джейкоб має на увазі мій похорон, — збагнула я. Було боляче усвідомлювати, як близько я була — всього за кілька дюймів — від його голосу. Мої нігті вп’ялися в руку Джейкоба, але він навіть не поворухнувся. Аліса здивовано подивилася на мене.

— Ти не засмучена, — прошепотіла вона.

— Ну, це якесь непорозуміння, але його