Українська література » » Молодий місяць - Стефані Маєр

Молодий місяць - Стефані Маєр

---
Читаємо онлайн Молодий місяць - Стефані Маєр
що як не пробачить?

Я сперлася на стіл і затулила лице руками. Як я могла все так зіпсувати? Та що мені було робити? Навіть тепер, оглядаючись на минуле, я не могла знайти іншого шляху, прийняти краще рішення.

— Белло?… — мовив Джейкоб стурбовано.

Я підвела голову й побачила, що він стоїть біля дверей і переминається з ноги на ногу; він не пішов, як я думала. Тільки тепер, побачивши блискучі краплі сліз на руках, я зрозуміла, що плачу.

Спокійний вираз Джейкового обличчя змінився тривогою та невпевненістю. Джейкоб швидко підійшов до мене, нахилившись так, що його очі опинилися на рівні з моїми.

— Я знову це зробив, еге ж?

— Зробив що? — запитала я.

— Не виконав своєї обіцянки. Пробач мені.

— Все нормально, — пробурмотіла я. — Цього разу винна я. Його обличчя скривилося.

— Я знав, як ти переживаєш через них. Це не повинно було стати для мене такою несподіванкою.

Я помітила в його очах відразу. Я хотіла пояснити йому, яка Аліса насправді, захистити її, але щось підказувало мені, що зараз не дуже годящий час.

Тож я знову повторила:

— Вибач.

— Давай не хвилюватимемося через це, гаразд? Вона тут тільки на деякий час, правда? Скоро вона поїде, і все вернеться на свої місця.

— Хіба я не можу товаришувати з вами обома одночасно? — запитала я, не зумівши приховати біль, який відчувала.

Джейк повільно похитав головою.

— Ні, гадаю, це неможливо.

Я важко засопіла й опустила погляд на його ноги.

— Але ти заждеш, правда? Ти все одно залишишся моїм другом, незважаючи на те, що Алісу я також люблю?

Я досі дивилася долі, я боялася підвести очі й побачити Джейкову реакцію на мої останні слова. Йому знадобилася аж ціла хвилина, щоб відповісти, тож, мабуть, було правильно з мого боку не дивитися на нього.

— Так, я завжди буду твоїм другом, — прохрипів він. — І байдуже, кого ти любиш.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

Я відчула, як його руки обнімають мене, і притулилася до нього, досі схлипуючи.

— Мені так зле.

— Ага, — він нахилився й понюхав моє волосся. — Фу.

— Що таке? — не втрималася я. Підвела очі й побачила, що його ніс знову наморщився. — Чому ви всі так робите? Я не пахну!

Він ледь помітно усміхнувся.

— Ні, ти пахнеш — пахнеш, як вони. Фу. Засолодко — аж нудотно. А ще від тебе віє… холодом. Від цього у мене в носі все палає.

— Справді? Дивно якось.

Аліса завжди пахне так чудово. Для людини, звісно.

— Тоді чому Аліса також сказала мені, що від мене тхне? Джейкову посмішку як рукою зняло.

— Гм. Мабуть, для неї мій запах також не дуже приємний. Гм.

— Ну, зате для мене ви обоє пахнете чудово, — я знову поклала голову йому на плече. Я знала, що жахливо сумуватиму за ним, щойно він вийде з будинку. Я сама потрапила у цю пастку — з одного боку, я хотіла, щоб Аліса залишилася назавжди. Я ж збиралася вмирати — образно кажучи, — коли вона поїде. З іншого боку, я не зможу довго жити без Джейкоба. Якась маячня!

— Я скучатиму за тобою, — мовив Джейкоб, немов прочитавши мої думки. — Щохвилини. Сподіваюся, вона скоро поїде.

— Так не повинно бути, Джейку. Він зітхнув.

— Ні, повинно, Белло. Ти справді… її любиш. Тож мені краще триматися від неї подалі. Я не впевнений, що зможу спокійно з цим упоратися. Сем збожеволіє, якщо я порушу угоду, і… — його тон набрав саркастичного відтінку, — ти, мабуть, також не дуже радітимеш, якщо я вб’ю твою подружку.

Почувши ці слова, я відсахнулася, але він дужче стиснув мене в обіймах, не дозволивши піти.

— Навіщо заперечувати очевидне? Жорстока реальність, Білко.

— Мені не подобається така реальність.

Джейкоб вивільнив одну руку, щоб узяти мене за підборіддя, і поглянув мені в очі.

— Так, усе було б набагато простіше, якби ми були людьми, правда?

Я зітхнула.

Ми довго дивилися одне на одного. Його долоня ковзала по шкірі, обпікаючи мені руку. Я знала, що на моєму обличчі читався сум і туга — я не хотіла прощатися з ним навіть ненадовго. Спочатку його лице було таке ж, як і моє, але потім вираз змінився.

Він відпустив мене і потягнувся вільною рукою до моєї щоки, а тоді провів пальцями по підборіддю. Я відчула, що його пальці тремтять — але цього разу не від люті. Він притиснув свої палючі долоні до моїх щік.

— Белло, — прошепотів він.

Я завмерла. Ні! Я ще нічого не вирішила. Я не знала, як поводитися, чи можна мені так чинити, але зараз уже не було часу. Та я не остання дурепа і розумію, що відштовхнувши його зараз, я зіткнуся з непередбачуваними наслідками.

Я подивилася на нього. Це був не мій Джейкоб, але він міг би стати моїм. Його обличчя було таке знайоме й любе. Я так міцно любила його — по-своєму. Він був моєю відрадою, моєю тихою гаванню. Просто зараз я можу зробити так, що він завжди належатиме мені.

Аліса повернулася ненадовго, і це нічого не міняє. Справжнє кохання втрачене назавжди. Прекрасний принц ніколи не повернеться, щоб поцілунком розбудити мене від сну. Та й зрештою, я не принцеса. То що там у казках говориться про інші поцілунки? Про звичайні, буденні поцілунки, які не розвіюють ніяких заклять?

Може, це буде так легко, як тримати Джейка за руку чи обнімати. Може, мені сподобається. Може, я не почуватимуся зрадницею. До того ж кого я зараз можу зрадити? Хіба що саму себе.

Не відводячи очей, Джейкоб почав нахилятися до мене. Я досі так нічого й не вирішила.

Пронизливий телефонний дзвінок змусив нас обох підскочити, але Джейк усе ще не відводив очей. Він вивільнив одну руку й потягнувся до слухавки, досі гладячи другою долонею мою щоку. Його темні очі продовжували стежити за мною. Я була занадто спантеличена, щоб хоч якось відреагувати, а тим паче усвідомити, що нас перервали.

— Дім Свонів, — сказав Джейкоб хриплим напруженим тоном.

Хтось відповів і на якусь мить Джейкоб завагався. Він виструнчився і забрав руку з мого обличчя. Його очі були збентежені, обличчя зблідло, і я могла закластися на всі наявні гроші, що це була Аліса.

Я прийшла до тями й простягнула руку до слухавки. Джейкоб проігнорував мене.

— Його тут немає, — сказав Джейкоб, у його словах відчувалася загроза.

Почулася коротка відповідь, а потім ще одне запитання, бо Джейк неохоче додав:

— Він на похороні. А тоді повісив трубку.

— Бридкий кровопивця, — пробурмотів він і повернувся

Відгуки про книгу Молодий місяць - Стефані Маєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: