Молодий місяць - Стефані Маєр

— Як Сью?

— Здається, вона спантеличена, наче вона ще нічого не усвідомила. З нею залишився Сем… — голос його то лунав гучніше, то стихав. — Бідні діти. Лі всього на рік старша за тебе, а Сету тільки чотирнадцять… — він похитав головою.

Його руки напружилися, й він сильніше обняв мене, коли ми підійшли до дверей.

— Гм, тату… — я подумала, що краще буде його попередити. — Ти ніколи не здогадаєшся, хто до нас приїхав.

Він дивився на мене безтямним поглядом. Тоді почав вертіти головою і побачив «Мерседес», припаркований через дорогу. Світло з веранди відбивалося на чорній блискучій поверхні. Перш ніж батько устиг відреагувати, в дверях з’явилася Аліса.

— Добридень, Чарлі, — сказала вона тихо. — Мені шкода, що я приїхала в такий недоречний час.

— Аліса Каллен? — він дивився на невеличку фігуру перед собою, не вірячи своїм очам. — Алісо, це ти?

— Це я, — підтвердила вона. — Я була недалеко звідси.

— А Карлайл…?

— Ні, я сама.

Як Аліса, так і я знали, що насправді Чарлі запитував не про Карлайла. Він сильніше обняв мене за плечі.

— Вона може залишитися, правда? — попросила я. — Я вже її вмовила.

— Звісно, — сказав Чарлі автоматично. — Ми раді бачити тебе, Алісо.

— Дякую, Чарлі. Я знаю, що зараз невдалий час.

— Ні, все гаразд, справді. Я буду трохи зайнятий, допомагаючи сім’ї Гаррі; буде добре, якщо в Белли буде компанія.

— На столі для тебе готовий обід, тату, — сказала я йому.

— Дякую, Білко.

Він іще раз пригорнув мене, перш ніж пішов на кухню. Аліса повернулася на канапу, і я рушила за нею. Цього разу вона поклала мою голову собі на плече.

— Ти маєш утомлений вигляд.

— Так, — погодилася я й знизала плечима. — Це все через сьогоднішні події, які мало не стали фатальними… А що думає Карлайл про те, що ти приїхала сюди?

— Він нічого не знає. Вони з Есме вирушили на полювання. Я отримаю звістку від нього за кілька днів, коли він повернеться.

— Ти ж не розкажеш йому, хоча… Коли він знову вас навідає? — запитала я. Вона збагнула, що тепер я маю на увазі не Карлайла.

— Ні. Він відкусить мені голову, — сказала Аліса похмуро. Я засміялася, а тоді зітхнула.

Я не хотіла спати. А хотіла проговорити з Алісою цілісіньку ніч. Та й чому б мені бути втомленою, я ж цілий день провалялася на канапі у Джейкоба вдома. Але плавання забрало багато сил, і мої очі просто злипалися. Я поклала голову на її кам’яне плече й занурилася в таке приємне забуття, на яке й не сподівалася.

Прокинулась я рано. Мій сон був глибоким і позбавленим сновидінь, я добре відпочила, хоча й задерев’яніла. Я лежала на канапі, обгорнута покривалом, яке приготувала для Аліси. З кухні долинали голоси Аліси та Чарлі. Здається, Чарлі готував їй сніданок.

— Настільки все було погано, Чарлі? — запитала Аліса спокійно, спочатку я подумала, що вони говорять про Клірвотерів.

Чарлі зітхнув.

— Дуже погано.

— Розкажіть мені все. Я хочу знати, що сталося, коли ми поїхали.

Виникла незначна пауза — зачинилися двері буфета й клацнула кнопка на дисплеї мікрохвильової печі. Я чекала, напружившись.

— Ще ніколи в житті я не почувався таким безпомічним, — почав Чарлі повільно. — Я не знав, що діяти. Той перший тиждень… я думав, що мені доведеться її госпіталізувати. Вона не їла, не пила, навіть не рухалася. Лікар Джеранді назвав її стан кататонíєю[10] — але я не підпустив його до неї. Я боявся, що це її налякає.

— Але вона видряпалася?

— Я волів, щоб Рене приїхала й забрала її у Флориду. Просто я не хотів бути тим… кому доведеться в разі чого везти її в лікарню. Я сподівався, що біля матері їй стане ліпше. Та коли ми почали пакувати її одяг, вона так розійшлася! Я ще ніколи не бачив, щоб у Белли був такий напад. Вона ніколи не дратувалася, але того разу, Боже, у неї був напад люті. Вона розкидала свій одяг і волала, що ми приневолюємо її виїхати з Форкса… а тоді почала ридати. Я подумав, що це стане переломним моментом. Я не заперечував, коли вона наполягла на тому, щоб залишитися… і здається, спочатку їй покращало…

Чарлі замовк. Було важко слухати все це, знаючи, скільки болю я йому завдала.

— Але? — підказала Аліса.

— Вона повернулася до школи й на роботу, вона їла, спала, виконувала домашні завдання. Вона відповідала, коли хтось про щось запитував. Але вона була… порожня. Її очі були порожні. Було багато всяких дрібничок — вона більше не слухала музики; я знайшов у смітнику купу потрощених компакт-дисків. Вона не читала; вона не сиділа в кімнаті, якщо там був увімкнений телевізор, хоча нечасто дивилася його й до того. Нарешті я збагнув — вона уникала всього, що могло нагадати їй про… нього.

Ми майже не розмовляли; я так боявся сказати щось таке, що може її засмутити — найменші дрібнички змушували її здригатися — і вона ніколи не проявляла ініціативи.

Вона проводила увесь час на самоті. Не відповідала на телефонні дзвінки, і скоро друзі перестали їй телефонувати.

Були ночі, коли смерть начебто ходила довкола неї. Я досі чую, як вона кричить уві сні…

Я уявила, як він затремтів. Я також затремтіла, згадуючи про це. А тоді зітхнула. Мені не вдалося обманути батька, ні на мить.

— Мені так шкода, Чарлі, — сказала Аліса, насупившись.

— Це не твоя провина, — з того, як він вимовив це, стало зрозуміло, кого він вважав винним. — Ти завжди була їй хорошою подругою.

— Здається, тепер їй трохи ліпше.

— Так. Відтоді як вона почала спілкувати з Джейкобом Блеком, я помітив значне покращення. Коли вона приходить додому, її щічки червоні, очі блищать. Тепер вона трохи щасливіша, — він замовк, і коли заговорив знову, його тон був зовсім інший. — Джейк на рік молодший за неї, і я знаю, що вона думає про нього тільки як про друга, але гадаю, тепер це переростає в щось більше, ніж дружба… чи принаймні так буде, — Чарлі мовив це майже войовничим тоном. Це було попередження — не для Аліси, а для того, кому вона зможе його передати. — Джейк старший за свої роки, — провадив Чарлі, досі захищаючись. — Він піклується про свого батька фізично, як Белла піклується про свою матір емоційно. Це зробило його зрілим. Він дуже симпатичний хлопець — це у нього від матері. Знаєш, він пасує Беллі, — наполягав Чарлі.

— Тоді добре, що він у неї