Загублена - Гілліан Флінн

(Кемпбелл бреше: вона аж танула біля Ніка, просто обожнювала його. Але я певна, що її подобалася ідея одруження через гроші).

Шона Келлі — жителька Північного Карфагена: «Мені здалося дуже, дуже дивним те, яким він був спокійним під час пошуків своєї дружини. Він просто, ну знаєте, теревенив, чекав, поки все закінчиться. Коли я намагалася поговорити про Емі, він просто... не виявляв ніякого інтересу».

(Я певна, що відчайдушна стара підстилка зовсім не намагалася поговорити про мене).

Стівен Стакс Баклі — давній приятель Ніка: «Вона була сонечком. Така мила. Серденько. А Нік? Він просто не здавався аж занадто схвильованим з приводу зникнення Емі. Нік завжди був такий: егоцентричний. Трохи зарозумілий. Наче він виліз нагору в Нью-Йорку, і ми всі маємо вклонятися».

(Я зневажаю Стакса Баклі. Що це взагалі за ім'я таке?)

У Ноель Готорн такий вигляд, наче вона підготувала ще кілька вибухових новин: «Гадаю, він її вбив. Ніхто цього не скаже, а я скажу. Він її бив і принижував — і нарешті вбив».

(Хороший песик).

Грета зиркає на мене, її щоки притиснуті долонями, на обличчі — відблиски екрана.

— Сподіваюся, це неправда,— каже вона.— Ну, про її вбивство. Приємно думати, що може вона просто втекла від нього і переховується десь жива й здорова.

Вона теліпає ногами, наче лінива плавчиха. Важко сказати, чи вона грається зі мною.

Нік Данн

Минуло вісім днів

Ми обшукали кожну щілину батькового будинку, і це забрало небагато часу, бо він був жалюгідно порожній. Всі шухляди, шафи. Я підривав краї килимів, щоб перевірити, чи там нема нічого. Я зазирнув до пралки й сушарки, запхав руку в димар. Я навіть за бачком у туалеті подивився.

— Ти наче герой «Хрещеного батька»,— вирішила Го.

— Ну, якби це було кіно «Хрещений батько», то я б знайшов те, що ми шукаємо, і вибрався надвір зі стволами напоготові.

Таннер стояв у центрі батькової вітальні та смикав за краєчок своєї лаймової краватки. Ми з Го були вимащені пилом і брудом, але білий костюм Таннера якимось чином сяяв, наче перехопив на себе трохи стробоскопного гламуру Нью-Йорка. Таннер втупився у край шухляди, жуючи губу, смикаючи краватку, міркуючи. Він, мабуть, роками відточував такий вигляд: «Помовч, я міркую».

— Мені це не подобається,— нарешті озвався він.— У нас з'явилося чимало неконтрольованих проблем, і я не піду до копів, аж доки все не буде під контролем. Інстинкт підказує мені випередити події — доповісти про речі в повітці, доки нас через них не пов'язали. Але якщо ми не знаємо, що саме Емі заховала тут, і не знаємо, як налаштована Енді... Ніку, ти бодай здогадуєшся про думки Енді?

— Вона біситься,— знизав плечима я.

— Ну, це мене дуже, дуже непокоїть. Ми в надзвичайно непростій ситуації. Варто розповісти копам про повітку. Це відкриття має виходити від нас. Але я хочу пояснити тобі, що саме відбудеться, якщо ми так вчинимо. А станеться наступне: копи візьмуться за Го. Буде дві теорії. Перша: Го — твоя спільниця, вона допомагала ховати всі ті речі на своїй власності та, швидше за все, знає, що ти вбив Емі.

— Та ну, ти ж це несерйозно,— вирішив я.

— Ніку, нам ще пощастить, якщо вони приймуть цю версію,— мовив Таннер.— Бо копи можуть інтерпретувати це, як заманеться. Як тобі таке: Го поцупила твої персональні дані й повідкривала всі ті кредитки. Це вона придбала всю ту фігню. Емі про це дізналася, вибухнула сварка, Го вбила Емі.

— Тоді ми маємо їх випередити,— сказав я.— Розповімо їм про повітку та про підставу Емі.

— Думаю, це загалом погана ідея, тим паче якщо Енді не на нашому боці, бо нам доведеться розповісти про Енді.

— Навіщо?

— Бо коли ми підемо до копів з твоєю історією, що Емі все спланувала...

— Чому ти постійно повторюєш «твоя історія», наче це щось вигадане?

— Ха. Гарно підмітив. Якщо ми пояснимо копам, як Емі тебе підставляє, то доведеться пояснювати, навіщо вона це робить. Навіщо: бо вона дізналася, що ти маєш дуже гарненьку юну коханку.

— І ми справді маємо їм розповідати? — запитав я.

— Емі хоче повісити на тебе своє вбивство, бо вона що — знудилася?

Я закусив губи.

— Ми мусимо розкрити мотив Емі, а інакше це не спрацює. Але проблема в тому, що коли ми поставимо на їхньому порозі Енді, загорнену в подарунковий папір, а поліція не купиться на теорію підстави, то це прямий мотив убивства. Фінансові проблеми — є. Вагітна дружина — є. Дівчина — є. Це тріумвірат убивці. Ти сядеш. Жінки ставатимуть у чергу, щоб роздерти тебе нігтями,— він почав міряти кроками кімнату.— Але якщо ми нічого не зробимо й Енді сама до них піде...

— То як же нам бути? — спитав я.

— Ну, думаю, що копи просто піднімуть нас на кпини, якщо ми зараз отак раптово розповімо про наміри Емі. Це занадто непереконливо. Я тобі вірю, але це занадто непереконливо.

— Але ж підказки з полювання на скарби...— почав я.

— Ніку, навіть я не розумію цих підказок,— втрутилася Го.— Це все ваша з Емі внутрішня бейсбольна гра. Лише твої слова переконують, що підказки ведуть до... грішків. Ну, бо серйозно: вошиві джинси й кепка означають Ганнібал?

— Брунатна хатка приводить до батькового будинку, який насправді блакитний? — додав Таннер.

Я відчував, що Таннер має сумніви. Потрібно було показати йому справжню Емі. К брехні, мстивість, схильність зводити рахунки. Слід було заручитися підтримкою інших людей — у тому, що моя дружина була не Неймовірною Емі, а Мстивою Емі.

— Спробуймо знайти сьогодні Енді,— нарешті запропонував Таннер.

— А хіба не ризиковано чекати? — поцікавилася Го.

— Ризиковано,— кивнув Таннер.— Ми маємо діяти швидко. Якщо вигулькне ще хоч один доказ, поліція отримає ордер на обшук повітки, а якщо Енді піде до копів...

— Не піде,— мовив я.

— Вона вкусила тебе, Ніку.

— Вона туди не піде. Вона дуже ображена зараз, але... я просто не вірю, що Енді на таке здатна. Вона знає, що я не винен.

— Ніку, ти казав, що того ранку, коли зникла Емі, ви з Енді були разом десь із годину, так?

— Правильно. Десь від 10:30 і до 12:00.

— То де ти був між 7:30