Аліса в країні кохання, або як я закохалась у викладача - Верона Крус

— У тому вбранні, де тебе можна трахнути, не знімаючи його, ти ходитимеш виключно у нас у квартирі. Ідемо, мені набридло ділити тебе з кимось ще.

— Максе, так не можна.

— Кохана, це наше весілля. Ми можемо робити, що хочемо. Ми вже станцювали танець молодих, розрізали торт, тепер пішли, інакше мої штани почнуть тріскатись.

— Для цього ти маєш усе життя ще попереду.

— Я дуже радий це чути.

До нас підійшли мама з Льошою.

— Так от ви де. Воркуєте? Ну і правильно, — лагідно промовляє мама.

— Максе, не хочеш потанцювати з тещею?

Максим підтис губи, але погодився.

— Звичайно, — сказав він і відвів маму за руку на танцмайданчик, але на ходу озирнувся і скорчив незадоволену моську, закотивши очі.

— Потанцюємо? — Підійшов Льоша і взяв мою руку.

— Звичайно, братику.

— Ти щаслива, і це бачу. Я радий, що саме він зміг відновити те, що згасло після смерті батька. Він той, хто тобі потрібний.

— Я дуже на це сподіваюся. Спасибі тобі. Я люблю тебе.

— І я тебе люблю. Але нехай має на увазі, я завжди тримаю вухо гостро. Тому не дай боже хоч волосся з твоєї голови впаде — він не жилець, — з яким же серйозним виглядом він це казав, що я не втрималася і засміялася.

— Олексійчик, а скажи мені будь ласка, що трапилось між тобою і Хім? —я здивовано скидаю брову.

— Нічого, за щоб тобі довелося хвилюватись, — він намагається спокійно себе поводити, але погляди в бік бару видають його з потрохами. Дуже цікаво. Бачу як він стримується, щоб не піти розбити обличчя бармену, але тримається гідно.

— Льош, я серйозно. Не знаю, що відбулося між вами, але вона моя подруга, — звернулась до брата, заглянувши йому у очі, —  Не роби їй боляче. В цьому житті вона вже дуже багато пережила…

Після танцю я стояла біля входу до намету. Сонце опустилося над містом, кидаючи на воду яскраві жовтогарячі тіні. На всю залу було чути голос ведучого, родичів та друзів, а мені так спокійно на душі, повний штиль. Я однозначно щаслива.

— Запрошуємо наречену у залу, час кидати букет, — в мої думки увірвався чоловічий голос.

Я вийшла на центр, позаду мене стали всі незаміжні дівчата, в тому числі Поліна і Маша. В моїх руках був ніжний букет з троянд і гіпсофіл.

— Три…Два…Один… — як тільки закінчили зворотній зв’язок, я кинула букет, та обернувшись побачила перед собою приголомшений вигляд Хім, яка тримала в руках той самий шанс на щастя.

— І букет нареченої отримала її подруга, привітаємо її оплесками, — почувся голос ведучого. — За повір’ям, — продовжив він, — дівчина, яка впіймала квіти, може розраховувати на удачу в коханні.

Думаю цей шанс є в неї. Навіть якщо цей шанс —  мій брат. Я впевнена вона має до нього почуття. Мені навіть здається, він теж починає закохуватися в неї, але сам поки що вперто не хоче цього приймати. Між ними просто іскрить високовольтна напруга. Обидва, як уперті барани, які стоять по різні боки барикад, ніяк не пересиливши себе, щоб зробити перший крок назустріч. Можливо, Олексія потрібно лише трохи підштовхнути, тому що іноді закохані чоловіки бувають такими безпорадними… І навіть будь він хоч тричі психологом, з коханою жінкою він лише беззахисний домашній звір. Як мій Макс.

Мої роздуми перервав коханий.

— Відімри, —  Макс низько сміється. — Поїхали додому. Все з ним зрозуміло. Не має сил терпіти, хоче по скоріше зняти з мене сукню. Він опускає гарячу долоню на мою талію, нахиляється і з спокусливою хрипотою шепоче десь в області мого вуха, викликаючи мурашки по всьому тілу:

— Я знаю, про що ви думаєте, міс маленька пустунка, — його долоня міцніше стискає мою талію, а губи торкаються мочки вуха, обпалюючи: — Затримай цю думку, ми обов'язково сьогодні повернемося до неї в нашій спальні, після того, як доберемось до неї.

Я по-дівчачому безглуздо обурююся, жартівливо штовхнувши його в плече, хоча і знаю, що це стовідсоткове влучення. Макс сміється, розкусивши мене за дві секунди. Перехоплює мої руки і притягує до себе. А потім знову цілує.

Я обернулася до матері — вона стояла недалеко від нас. Треба підійти та попрощатись. Сподіваюсь на цей раз, не назавжди.

— Ми від'їжджаємо.

— Що?

— Виїжджаємо, — я знизала плечима, начебто цього було цілком достатньо, та інших пояснень не потрібно.

— Ти чудово виглядаєш, — вона прибрала локон і погладила мене по щоці. - Я пишаюся тобою. Впевнена, ви будете щасливі, — вона затисла мене у своїх обіймах. Як же приємно. — У тебе починається інше, доросле життя, пам'ятай - все буде добре.

— Дякую мамо.

— Лисеня, я пишаюся тобою.

— Це ж?..

— Це слова твого батька. Він завжди буде з тобою, — мама прибирала мені за вухо те саме непокірне пасмо.

— Тату… — я проковтнула грудку, що підступила до горла, і мама обняла мене, коротко і незграбно.