Аліса в країні кохання, або як я закохалась у викладача - Верона Крус

 — Хто тобі постійно дзвонить? — роздратовано вигукнув Максим, дивлячись, як я втретє скинула виклик.

— Мама вимагає, щоб я повернулася додому, не забивай голову, — безтурботно пробурмотіла я, не відводячи погляду від книги.

— Аля, вам настав час поговорити… — серйозно почав Макс, я тут же перебила його.

— Не продовжуй, — посміхнулася, — якщо моя присутність почала тебе напружувати, я можу з'їхати до Підвалу.

— Не вигадуй, Лисеня, — він підійшов до мене і поцілував у мою білобрису верхівку. — Ти не можеш мене напружувати.

Знову пролунала вже набридла вібрація. Швидко підлетівши до столу, Максим схопив мій телефон, і ігноруючи обурене: «Макс!» — відповів на дзвінок.

— Алло! — я почула мамин голос на тому кінці. Вони говорили хвилин п'ятнадцять, і весь цей час я гнівно сопіла поруч, намагаючись вирвати телефон у хлопця з рук. — Так, сьогодні ми приїдемо. Сподіваюся, ми зрозуміли одне одного. До побачення.

— Волошина, — суворо й різко запитав Максим, — скільки часу ти не відповідаєш своїй матері?

— А ти, можна подумати, матері щодня віддзвонюєшся, а то, я дивлюся, ви в таких добрих стосунках, — по-дитячому перевела стрілки.

— Відповідай на моє запитання, Алісо.

— Два тижні.

— Збирайся, — суворо промовив він, виходячи з кімнати. — Я відвезу тебе до матері.

— Ні, — я сердито стукнула ногою об паркет, даючи зрозуміти, що я не збираюся нікуди їхати. Ми живемо разом починаючи з лютого місяця, на хвилиночку вже закінчується квітень, а моя мати тільки зараз прокинулась і зрозуміла що її 21-річна донька пішла з дому і досі не з’являлась.

Вона точно була рада моїй відсутності. Мати ненавиділа мене роками. Для неї я була тягарем. Як розповідала бабуся, моя мати вже подала заяву на розлучення з моїм батьком, і випадково вона дізналась, що вагітна. Тато звісно не  міг залишити її і потенційну дитину, тому відмовив її від розлучення, а мамина мрія про дівоче життя без чоловіка, який одружений на своїй роботі, згасла, не встигнувши розгорітись. Як мені відомо, вона не хотіла залишати мене, націлившись на аборт, але тато (не знаю як) вмовив, але успіху це особливо не принесло, вона мала післяпологову депресію, яка в сукупності зі своїм нарцисичним характером, вдарила по моїй психіці, не гірше цегли. 

Все дитинство я чула від неї тільки докори та звинувачення:

— Алісо, ти взагалі без мізків? Ти не можеш зробити домашнє завдання з математики без допомоги?

Або:

— Алісо, завтра ти йдеш на перше заняття з гімнастики, і ми це не обговорюємо.

І не те щоб мене питали, чи хочу я взагалі йти на ці заняття. Вона просто в дитинстві дуже хотіла бути відомою гімнасткою, і зробити кар’єру в спорті, а в бабусі не було грошей і часу, щоб возити її на ці заняття, оскільки жили вони у селі під Києвом. Тому всі свої не здійсненні мрії вона реалізовувала в мені.

Але я не була нещасною дитиною, Настя була мені кращою мамою, а тато взагалі ніколи не залишав мене без уваги, кожен ранок перед школою перевіряв, щоб я йшла до школи лише з гарним настроєм. Мій тато – це мій герой. Від ностальгії за дитинством мене відволік Максим:

— Зайчику, не випробовуй моє терпіння, воно не безмежне. Ви просто поговорите, а потім ми приїдемо додому, і ми ще раз пройдемось по твоїй курсовій, є пара запитань.

— Ти у своєму розумі, Макс? — вже кричала я. — Вона вигнала свою доньку з дому, поставивши ультиматум. Про що мені говорити із цією жінкою?

— Ну ти не справедлива до неї. Вона дбала про тебе. Намагалася.

— Я не справедлива?! — майже кричала на нього. — Ця людина вважає, що якщо вона мене народила, то має право вирішувати до кінця мого життя, як мені жити, ким мені бути і з ким я маю ділити ліжко.

— Все, заспокойся — видихнув він, — я буду поряд.

***

Відкриваючи квартиру, я почула голос мами, і ця фраза мене напружила:

— А ось і Алісочка прийшла.

Я знала: хорошими моментами в житті довго не насолодишся. Ми з Максимом миттєво завмерли у дверях, змірявши один одного настороженими поглядами, і перевели увагу на людину, нашого сьогоднішнього гостя. Він розвалився по-господарськи на маленькому дивані, але, побачивши нас, ляснув у долоні і отруйно посміхнувся. Адже він обіцяв, що помститься і змусить мене бути з ним.

— Максиме Олександровичу! — хлопець зірвався з дивана і з обіймами кинувся на викладача, непогано граючи роль його чесного друга та відданого студента. — Яка несподівана зустріч у будинку Алісії, згодні? —  вишкірився Філіп.

Макс із ввічливості потиснув хлопцеві руку. Обличчя Моріца зблідло, а усмішка його, глузлива і зневажлива, обдала і мене, і психолога.

— Я, мабуть, почекаю тебе в машині, Алісо, — звернувся Максим до мене. Ну ні, любий, я не залишуся з ними сама. — У вас гості, не хотілося б вам заважати, — мій лікоть відправився у його бік під ребра.

— Ні, що ти! — моя мама заперечливо похитала головою. — Філіп прийшов у гості до Аліси, вони дружать. Пішли, я чаю тобі наллю.

Філ хижо посміхнувся, підхоплюючи мене під руку і відводячи вбік.

— А ми з Аліско поговоримо. Правда? — Мене перекосило від такого звернення.

— Філіп, я в ці ігри не граю, — заявила суворо. — Якщо ти збираєшся мене шантажувати…

— Я люблю тебе, — зізнався він. Я стояла осторонь і не знала, як мені вчинити в цій ситуації. — Я люблю тебе, Алісо.

— А я не можу відповісти тобі взаємністю, — відповіла я.

— Він кине тебе. Скоро він кине тебе, як ти не розумієш? Ти залетиш від нього і сама виховуватимеш дитину, а потім приповзеш до мене, і я тебе...