Аліса в країні кохання, або як я закохалась у викладача - Верона Крус

— Можете поцілувати наречену, — сказала жінка.

Я з усмішкою подивилася на свого чоловіка.

— Нарешті ти законно моя, — прошепотів він, обійнявши мене і поцілував у губи.

Я заміжня. Я Кирилова Аліса Дмитрівна. Просто голова йшла обертом. Мені навіть на місці не встояти. Я топчусь на місці, як цуценя в приступі захоплення.

— Ти дивовижна, Лисеня, — тихо сказав він. Очі сяяли любов'ю і чимось ще, швидше за все, пристрастю. — Тепер твої сукні зможу знімати тільки я. Розумієш? — він поклав мені руку на щоку, і її обпалило.

Я мовчки кивнула і перевела погляд на присутніх — усі були у святковому вбранні. Мама Макса, Свят, Олексій, навіть Химера у сукні, мама… Мама?

— Сюрприз, — тихо промовляє він із усмішкою.

— Звідки вона тут? — спитала вголос я, кліпаючи приголомшено очима.

— Вибач, що не спитав. Я думав ти зрадієш, і ви на кінець будете спілкувати, — журиться він, хитаючи головою. Моя мама. Моя мама стояла зі сльозами на очах і витирала їх білою серветкою. Вона була дуже вродлива, а найголовніше вона була тут.

— Ти чого? — заглянула в його очі, — я найщасливіша жінка у світі, дякую тобі. — Я накриваю його щоку долонею і ніжно цілую в неї.

— Готова, Кирилова? — тихенько спитав Макс, і я взяла його під руку.

— Готова, — і ось ми підійшли до мами.

— Аліса, доню… — З її горла зірвався схлип, і я почала плакати разом з нею. — Вибачте мені, я була зовсім не права, що не підтримала вас.

— Я давно пробачила тебе, і ми не тримаємо на тебе зла. Я рада, що ти тут, — притиснувшись один до одного ми простояли хвилин п'ять поки нас не відволікли.

Озираючись назад, я розумію, як багато ми подолали з Максом. Мені хотілося вірити, що тепер ми будемо з ним щасливі. Я розумію, що сварки та розбіжності неминучі, але я точно знаю, що цей чоловік буде вірний мені, оберігатиме і поважатиме мене. Я бачу, як він хоче зробити мене щасливою і саме це дозволяє мені думати, що наше майбутнє буде сповнене любов'ю і радістю. Тепер, коли моя сім'я прийняла мій вибір, я почувала себе абсолютно щасливою.

А весілля було в самому розпалі.

Моя мама та мама Макса танцювали разом і з чогось сміялися. Дивлячись на них, я відчувала змішану радість. Їх особисте життя не склалося, але повторювати їх долю ми з Максом точно не будемо. Неочікувано біля мене з’явилася Хім, така гарна і жіночна у своїй довгій сукні. Дивилася на мене і хмурилась.

— Гей, у тебе начебто найщасливіший день у житті, — вимовила мені вона.

— Так і є, — пошепки відповіла я.

— Ну, то що не так?

— Згадую долю моєї мами та мами Макса.

— Припини. Вони щасливі.

— Без коханих.

— Це погано? — стурбовано спитала Хім.

— Ні, ні, що ти. Просто… я дуже люблю Макса і боюсь його втратити.

— Аля, припини накручувати себе. Тут і дурню ясно, що він тебе обожнює. Так, ваші стосунки не можна було назвати звичайними, але через два роки ви щасливі, вона взяла мою руку і нахилилася до мене ближче. — Тим паче, давати задню вже пізно.

Я засміялася. Химера уклала мене в обійми.

— Добре, зі мною все зрозуміло, а в тебе що? Чого ти тікаєш від мого брата, як від вогню?

— Ти про що? — Маша опустила очі в підлогу, і стала роздивлятись свої туфлі. Классс, тут щось не чисто. Треба це терміново вияснити.

— Хім, не треба робити з мене ідіотку, — я тяжко зітхнула, та взяла її руки. — Спочатку ти дзвониш, що поїхала до мами в інше місто, і просиш нікому про це не казати, а потім мій брат вривається до нас додому, щоб дізнатись твою адресу… І ти хочеш, щоб після цього я повірила, що всі ці факти ніяк не пов’язані?

— Алісо, все добре, не хвилюйся, — вона посміхнулася до того, хто стояв за моєю спиною.

— А ось і я, Лисеня, — Макс обійняв мене і поцілував у маківку. — Привіт, зеленоголове щось.

— І тобі не хворіти, неандерталець. Я піду ще вип'ю.

Хімера відійшла від нас і попрямувала до бару, де почала фліртувати з барменом.

— Все добре? —  запитав Макс. А я не знаю, що тут відповісти. Не вірю я в те, що всі перераховані вище факти не пов’язані. Між цими двома щось сталося, але що?

— Не впевнена, але розберемся з цим потім.

— Тоді поїхали, — тихо сказав Максим.

— Вже? Та ми ж навіть не потанцювали. Я не часто вибираюсь кудись. І, взагалі, я не проти ще побути в центрі уваги, — я повернулася і подивилася на нього.

— Ти найкраща. Виглядаєш приголомшливо.

— Ти теж.

Він усміхнувся, глянув на мене зверху і ніби пропалював поглядом.

— Гарна сукня. Тобі дуже личить.

— Згодна, — я почервоніла і пригладила мереживо на рукавах. — Але не те золотисте, що я купила минулого тижня.

Він нахилився і поцілував мене у вушко.