Аліса в країні кохання, або як я закохалась у викладача - Верона Крус

— Ще дві хвилини, і їдемо, — кричала я вже, напевно, всоте. — Я вже закінчила.

— Аліс, ну давай швидше. Макс дзвонив вже чотири рази і питав, де ми. Там вручення дипломів незабаром почнеться, —  ще вранці Макс швидко зібрався і поїхав, поцілувавши мене, а братові доручив відвезти.

— Льош, а мама не приїде? — ліниво запитала я, взуваючи босоніжки та роблячи вигляд що мені все одно.

— Аль, її немає в країні, — здаючись відповів він сумно. Я промовчала.

Цього я й боялася. З кожним днем наближення мого випускного вечора ми з матір'ю віддалялися. Точніше, навіть і не наближалися. Ми нічого для цього не робили. Вона не дзвонила мені, а я не шукала зустрічі з нею. Раніше я, можливо, і мріяла б про це, але ж цей день важливий для мене, і її підтримка була потрібна.

Мати Макса, навпаки, була дуже добродушна і привітна до мене. Вона хоч якось намагалася налагодити зі мною контакт: кликала нас на вечерю, передавала через Макса мені пироги і щоразу питала, чи все у нас нормально. Це ті стосунки з матір'ю, які я хотіла з дитинства. Але, мабуть, не судилося.

***

— Встигли?

— Я думав, ви не дістанетеся ніколи. Встигли, - сказав Макс, вивчаючи мене поглядом. — Ти чудова, — прошепотів він.

Моє тіло обтягувала сукня гранатового кольору, що підкреслювала талію. V-подібний виріз на грудях притягував багато поглядів як хлопців, так і дівчат, а на шиї був той ланцюжок, що подарував Максим: серце оплетене золотими вітками. Довга спідниця сукні розліталася при ходьбі та оголювала мої худі ноги. Білі локони розкидалися по плечах і зраджували моєму образу легкості. Рука Максима опустилася нижче моєї талії, зачіпаючи попу.

— Твоє щастя, що мій зад ніхто не бачить, але ми на врученні, яке ось-ось почнеться, — посміхнулася я. Йому явно подобалася ця гра. — Тому, будь ласка, прибери свої спритні руки в кишені.

— Твоя присутність, а тим більше твій, як ти висловилася, зад - важливіше, — заспівав він мені на вушко, міцніше притискаючись до мене. Тяжко встояти перед ароматом його пряних парфумів всуміш з ментолом та табаком.

— Я обіцяю, що ввечері ти знімеш цю сукню сам і переконаєшся, що там все набагато цікавіше, ніж ти думаєш, — підморгнула я йому і модельною ходою пройшла до свого крісла.

— Запрошуємо до слова куратора 2-ї групи факультету психології.

Він впевненим кроком подався на сцену і знайшов мене поглядом. Губами я прошепотіла: «Люблю тебе». Він лише посміхнувся і почав:

— Добрий вечір, пані та панове, студенти та їхні батьки. Я не говоритиму, що це ваш день. Не повторюватиму і те, що вам треба думати про повноцінне доросле життя, з дружинами чи чоловіками та дітьми. Хочу нагадати одне, важливо залишатися людиною. Не так важливі оцінки в дипломі, золота медаль, важливо те, як ви вчиняєте по відношенню до інших людей.

— Це ви про що? — вигукнув хтось. Очима знайшла джерело звуку і не здивувалася. Філіп власної персони.

— Це я про те, що як би вам важко не було дивитися на щастя інших людей — не руйнуйте його, — зрозуміло, кому це було адресовано. — На чужому нещасті щастя не збудуєш.

— Волошина… Пс-с… — хтось удруге мене перериває.

— Що? — озвалася я і повернулася назад.

— Про що це він? — Запитала мене Абрамова.

— Про кохання, Мілано. Про кохання, — сп'янілим, схоже, від кохання голосом прошепотіла я і посміхнулася.

— З тобою все гаразд? Ти чого так усміхаєшся? Пора викликати психіатрів?

— Дурна ти, Абрамова. Покохала я, найщирішими й найнепідробнішими почуттями, — кажучи це, я дивилася, як Максим спускається і прямує убік до мене. — Чого й тобі бажаю, — я встала і підійшла до нього.

— Тобі дуже важливе це міроприємство? — спитав Макс і глянув у мої очі. Я підняла та прибрала з його лоба волосся. Коли тільки встигло відрости? Тремтячими від почуттів що нахлинули, пальцями провела по лінії носа, по губам. Він упіймав мою руку. Вигнув пальці і прикусив шкіру. Поцілував ближче до вказівного і прикусив між ним та великим.  Я спробувала вивільнити руку.  Він вигнув ще сильніше, і я здалася.  Вже сама обхопила його шию і потягла до себе.  Тихо застогнала, коли він почав покусувати мене.

— Твоя присутність, а тим більше твій зад — важливіше, — сказала його слова йому на вухо.

— Значить, підемо, як тільки тобі вручать диплом, —видав Максим, дивлячись на ректора. — Може статися непоправне, якщо я весь вечір прикидатимуся ввічливим кавалером і подаватиму руку на танець кожній студентці, яка мене запросить, — більш ніж переконливо запевнив він і, понизивши голос, продовжив. — А ще я буду бісовим недоумком, якщо прикидатимусь, що не хочу зняти з тебе цю милу сукню і побачити, що під нею ти зовсім гола, — він притягнув мене до себе, і я відчула, як напружений член втиснувся в мій живіт.

— Ходімо, — і потяг за собою.

***

Автомобіль звернув на узбіччя, всередині все стиснулося, і мене накрило.

Я чекала, що він щось пояснить, а він замовк.  Тільки дивився на мене так пильно, як умів дивитись тільки він, і я тонула в його погляді, втрачала себе, розчинялася.  Зелена глибина його зіниць лякала мене своєю привабливою невідомістю, а я… Я летіла в неї, втрачаючи голову від відчуття своїх пальців у його долоні. Макс вийшов з машини, зачинивши дверцята. Я пішла за ним.