Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

розмальовані дощем. Куртка намокла. Відчув, як за комір заливається вода. Вулиця Беванья. Вирішив зупинитись. Пригальмував перед уже зачиненим ринком. Заїхав на тротуар. Знайшов прихисток під дашком газетного кіоску. З його залізного краю водоспадом лилась вода. Глянув на свої джинси. Вони вимокли до колін. Повз швидко проїхала машина, залишаючи за собою водяний хвіст та відблиск фар. І все.

Злива й не думала припинятися. Степ запалив цигарку і незчувся, як опинився у телефонній кабінці поряд з кіоском. У руках мав зім’ятий папірець.

У квартирі Бабі задеренчав телефон. Даніела одразу ж увімкнула телефон з антеною, що тримала поряд із собою на диванній подушці.

— Алло?

Із подивом глянула на Бабі. Не могла повірити своїм вухам.

— Зараз я їй передам.

Бабі спокійно обернулася до сестри.

— Бабі, це тебе.

Вистачило однієї хвильки, одного погляду на обличчя сестри, і вона одразу зрозуміла. Це був він.

Даніела передала їй телефон, намагаючись нічим не видати себе перед батьками. Бабі взяла його обережно, мало не з острахом, ніби якийсь зайвий рух міг обірвати зв’язок, змусити його зникнути назавжди. Вона повільно піднесла слухавку до обличчя, до почервонілих щік, до губ, занадто тремтливих для простого «Так?».

— Привіт, як справи?

Теплий голос Степа розлився у ній, діставшись прямісінько до серця. Бабі у сум’ятті роззирнулась довкола, боячись, що хтось здогадається про її почуття, про її ошаленіле серце, про її щастя, котре вона відчайдушно намагалася приховати.

— Добре, а в тебе?

— Усе гаразд. Ти зараз можеш говорити?

— Зачекай трішки, бо тут погано чути.

Вона рвучко підвелася з дивана, хитнувши полою сорочки, й вийшла з телефоном. З якоїсь невідомої причини деякі телефони не хочуть добре працювати у присутності батьків. Матір подивилась їй услід, відтак недовірливо обернулась до Даніели.

— Хто це?

— А, це Кіко Бранделлі, один, що за нею упадає, — швидко відповіла Даніела.

Рафаелла на хвильку затрималась очима на її обличчі. Потім заспокоїлась. Повернулась до фільму. Даніела також повернулась до телевізора, непомітно видихнувши. Пронесло. Якби її матір ще трохи подивилася на неї так пильно, вона б не витримала. Подумки подякувала собі за ідею щодо Бранделлі. Хоч на щось це дурбецало згодилось. Потім із хвилюванням подумала про сестру. Тій подзвонив Степ, «десять-з-плюсом». Неймовірно! Хтозна, яка мармиза буде у Джулії, коли вона завтра їй про це розповість. Щаслива, зручніше всілася на дивані. Джулії від цього точно закрутить у носі.

Світло у кімнаті Бабі не вмикала. Стояла біля мокрого від дощу вікна з телефоном у руці.

— Алло, Степе, це ти?

— А то хто ж?

Бабі засміялася.

— А ти де?

— Під дощем. У телефонній кабінці. Приїхати до тебе?

— Та якби можна було. Мої вдома.

— Тоді приїжджай ти до мене.

— Не можу. Я покарана. Учора, коли я повернулася, вони мене застукали. Стояли біля вікна, чекали на мене.

Степ усміхнувся й викинув недопалок.

— Отже, це правда! Існують ще дівчата, яких карають батьки…

— Ага, і одна з них стала твоєю дівчиною…

Бабі заплющила очі, злякавшись вибуху бомби, яку щойно кинула. Почекала відповіді. Що зроблено, те зроблено. Але не почула жодного вибуху. Повільно розплющила очі. Там, за вікном, під ліхтарем, було добре видно дощ. Він стишувався.

— Агов, ти тут?

— Так, я саме намагаюся зрозуміти: як воно — бути пійманим однією хитрункою.

Бабі закусила губу, пройшлась нервово та щасливо кімнатою. Отже, це правда.

— Якби я справді була хитрою, то впіймала б когось іншого.

Степ засміявся.

— Гаразд, мир. Спробуємо протриматись бодай день. Що ти робиш завтра?

— Школа, потім домашка, потім удома — я ж покарана.

— Ну, я можу приїхати до тебе.

— Я б сказала, це не найкраща ідея…

— Я пристойно одягнуся!

Бабі засміялась.

— Я не про те. Про загальну ситуацію. Ти завтра о котрій прокинешся?

— Ну, о десятій чи об одинадцятій. Коли Полло прийде мене будити.

Бабі похитала головою.

— А якщо він не прийде?

— Тоді спатиму до дванадцятої.

— А можеш приїхати забрати мене зі школи?

— О першій? Так, гадаю, так.

— Я мала на увазі до уроків.

Тиша.

— Це о котрій?

— О восьмій десять.

— І навіщо тільки ходити до школи на світанку? А потім що робитимемо?

— Не знаю, втечемо…

Бабі почула ніби збоку ці слова, вимовлені так радісно, з такою легкістю. Майже не вірила власним вухам. «Втечемо». Вона, мабуть, з глузду з’їхала. Однак їй подобалось думати про втечу з ним.

— Добре, зробимо це шаленство. О восьмій — під твоєю школою. Сподіваюсь, я зможу прокинутися вчасно.

— Це буде складно, еге ж?

— Доволі-таки.

Вона засміялась. На хвильку замовкли. Не знаючи, що тепер сказати, як попрощатися.

— Ну, тоді па-па.

Степ виглянув з кабінки. Уже не дощило. Хмари швидко пливли в небі. Він був щасливий. Подивився на слухавку. По той її бік зараз була вона.

— Па-па, Бабі.

Поклали слухавки. Степ подивився вгору. На небі з’явилось кілька зірок — мокрих та сором’язливих. Завтра буде гарна погода. Він проведе ранок із нею. Сів на мотоцикл.

О восьмій десять. Він, мабуть, з глузду з’їхав. Спробував згадати, коли востаннє так рано прокидався. Не згадав. Усміхнувся. Лише три дні тому він повернувся додому о цій порі.

У темряві своєї кімнати Бабі з телефоном у руці продовжувала дивитись у вікно. Уявила його на дорозі. Там, мабуть, холодно. Здригнулася замість нього. Повернулась до вітальні. Віддала телефон сестрі і сіла поряд із нею на диван. Даніела нишком спостерігала за виразом обличчя сестри. Вона б хотіла поставити тій тисячі питань. Але мусила вдовольнитися цими щасливими очима, що на мить зиркнули на неї. Бабі знову відвернулась до телевізора. На якусь мить цей старий чорно-білий фільм здався їй кольоровим. Вона не розуміла жодного слова з діалогів, цілком поринувши у свої думки. Потім раптом повернулася до реальності. Тривожно роззирнулась довкола, але, здається, ніхто нічого не помітив. Завтра уперше у своєму житті вона прогуляє школу.

49 Андреа Пацьєнца (1956—1988) — відомий італійський художник та автор коміксів.

Андреа Пацьєнца (1956—1988) — відомий італійський художник та автор коміксів.

49

39

Паоло сидів за столом і неуважно гортав газету. Дійшовши до економічного розділу, зосередився. І саме в цю мить якийсь сторонній звук відволік його увагу. Молоко збігло з каструльки і