Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

Його відкрита долоня ковзнула уздовж спини, уздовж ніжної западини — до краєчка спідниці. Легкий підйом, початок обіцяної принади. Зупинився. Дві ямки на рівні талії змусили його всміхнутися, так само, як і її пристрасний поцілунок. Продовжував гладити її спину знизу вгору, торкаючись краю мереживної гумочки. Застиг перед застібкою. Доторк змусив його замислитись над цим секретом, і не тільки над цим. Що там — два гачечки? Два маленькі півмісяці, які зчеплюються один з одним? Застібка у вигляді літери S? Вагався недовго. Вона відірвалась від поцілунку, з цікавістю зазирнула йому в очі. Степ нервувався.

— Як воно, бляха, відкривається?

Бабі похитала головою.

— І чого ти завжди такий грубий? Мені не подобається, коли ти так говориш зі мною.

Цієї миті секрет розкрився. Два маленькі півмісяці розійшлися, відтягнуті звільненою гумочкою, у той час як рука Степа подорожувала по всій спині аж до шиї нарешті без перешкод. Він нахилився поцілувати її.

— Вибач мені…

Степ не вірив власним вухам. Він попросив пробачення. «Вибач». Знову відчув на смак це слово. Він, Степ, попросив вибачення! Потім, не думаючи більше про це, з головою поринув у нове завоювання. Ледь відчутно цілував шию, гладив її груди, переносив руку на іншу півкулю і там також знаходив цей майже невловимий знак пристрасті та бажання. Потім ковзнув донизу, її гладеньким животом, до краєчка спідниці. Її рука зупинила його. Степ розплющив очі. Бабі сиділа перед ним і хитала головою.

— Ні.

— Що ні?

— Це ні… — усміхнулась йому.

— Чому? — На його вустах не було усмішки.

— Тому що ні!

— І чому ні?

— Тому що ні — й годі!

— Ну, має ж бути якась причина, наприклад… — Степ злегка всміхнувся з натяком.

— Ні, дурнику… Ніякої причини. Просто я не хочу. Коли ти навчишся менше лаятися, от тоді, може…

Степ розвернувся і почав робити відтискання. Одне за одним, усе швидше, не зупиняючись.

— Повірити не можу, ущипніть мене. Я її знайшов.

Усміхався, промовляючи слова між одним та іншим відтисканням, злегка засапуючись. Бабі застібнула бюстгальтер та сорочку.

— Що ти знайшов? І припини робити відтискання, коли я з тобою розмовляю…

— Ти ніколи ні з ким не була.

— Якщо ти хочеш сказати, що я незаймана, то відповідь: так.

Це слово коштувало їй неймовірних зусиль. Бабі підвелася. Обтрусила руками спідницю. Кілька колосків впали долі.

— А тепер відвези мене до школи!

— Ти розсердилася?

Степ узяв її за руки.

— Так. Твої манери мене дратують. Я не звикла, щоб зі мною так поводились. І відпусти мене…

Вона вивільнилась з його обіймів і жваво пішла до англійського прапора. Степ побіг за нею.

— Ну ж бо, Бабі… Зачекай, я не хотів тебе образити. Вибач, правда.

Бабі обернулась до нього.

— Я не розчула?

— Ти розчула.

— Ні, повтори.

Степ роззирнувся навколо, потім пильно глянув на неї.

— Вибач. Так добре? Зрозумій: я щасливий, що ти досі ні з ким не була.

Бабі нахилилась до англійського прапора й почала його згортати.

— Ах так, і чому ж?

— Ну, тому що… Тому що так. Я щасливий і годі.

— І чому ж ти думаєш, що станеш першим?

— Слухай, я вже вибачився. Тепер досить, закінчуймо з цим. Як з тобою складно.

Бабі усміхнулась.

— Маєш рацію. Перемир’я. — Вона подала йому краєчок прапора. — Тримай, допоможи мені його скласти.

Вони розійшлись на кілька кроків, випростовуючи прапор, і потім знову зблизились. Бабі взяла з його рук інший краєчок прапора і поцілувала Степа.

— Просто ця тема мене нервує.

Повернулись у мовчанні до мотоцикла. Бабі сіла позад нього. Пішли так уздовж пагорба, залишаючи за собою поламані колоски та недоговорену тему. Це був їхній перший день, і Степ уже двічі попросив у Бабі вибачення. Вона обійняла його, щаслива. Тепер була спокійна, ні про що не думала. Вона не знала, що одного не дуже далекого дня повернеться з ним до цієї теми, яка їй так тисла на нерви.

50 Натяк на пісню Лучо Баттісті (1943—1998) «Думки та слова», де є такі рядки: «Що ти знаєш про пшеничне поле, поезію людської любові?».

51 Portobello road — вулиця в лондонському районі Ноттінґ-Гілл, відома своїм базаром.

52 Міжнародна компанія, яка організовує курси іноземних мов, семестри навчання за кордоном, захист дипломів про вищу освіту та культурні обміни.

50

52

Натяк на пісню Лучо Баттісті (1943—1998) «Думки та слова», де є такі рядки: «Що ти знаєш про пшеничне поле, поезію людської любові?».

Міжнародна компанія, яка організовує курси іноземних мов, семестри навчання за кордоном, захист дипломів про вищу освіту та культурні обміни.

Portobello road — вулиця в лондонському районі Ноттінґ-Гілл, відома своїм базаром.

51

40

— Гальмуй! — закричала Бабі й міцно стисла боки Степа. Мотоцикл майже вкляк за її наказом.

— Що таке?

— Там моя мати.

Бабі показала на «Пежо» Рафаелли, що стояв неподалік, навпроти сходів Фальконьєрі. Зіскочила з мотоцикла і глянула на годинник. До першої тридцять залишалось кілька хвилин. Треба спробувати. Поцілувала Степа у губи.

— Па-па, я зателефоную тобі надвечір.

Вона пішла, пригинаючись і ховаючись поза запаркованими машинами. Тишком-нишком дійшла до школи, потім повільно випросталась. Мати була буквально за кілька метрів від неї, вона її добре бачила через скло запаркованої «Міні». Поралася з чимось, що лежало у неї на колінах. Потім Рафаелла підняла ліву руку й пильно на неї подивилась. Бабі зрозуміла: вона робила манікюр. Потім підняла пилочку, що тримала у правій руці. Бабі вгадала. Вона притулилась, знову ховаючись, за найближчою автівкою, глянула на годинник. Час. Зиркнула на дорогу праворуч. Степа вже не було видно. Усміхнулась. Хтозна, що він про неї думає. Вона йому потім потелефонує. Раптом усвідомила, що не може цього зробити. Не мала його номера. Навіть не знала, де він живе. Дзвоник сповістив про закінчення уроків. Перші класи з’явились на сходах. Найменші дівчатка почали спускатися. Ще один дзвоник. Черга других та третіх класів. Старші дівчата. Одна з них подивилась на неї з цікавістю. Бабі приклала пальця до губ, просячи не видавати її. Дівчинка відвернулась. Вони всі звикли до секретів. Нарешті була черга її класу. Бабі випросталась. Увага її матері все ще була зосереджена на чомусь іншому, можливо, на поламаному нігті. Це був слушний момент. Бабі вийшла зі своєї